Наш Галушка оженився, або як у Полтаві відіграли традиційне весілля (ФОТО)
У рамках міжнародного фестивалю «Полтавська галушка» організатори підготували реконструкцію традиційного українського весілля часів другої половини ХІХ століття.
Збори, сватання, викуп, народні гуляння – для тридцяти щасливчиків, які встигли заздалегідь придбати запрошення на дійство, організатори показали, яким було б весілля молодих, які в реальності вже є щасливою молодою сім’єю.
«Ми шукали по Україні пару, яка б носила прізвище Галушка, знайшли аж в самому Києві. Князь Олег (так звати молодого) закохався у дівчину Юлію, а виявилося, що вона – з Полтави! І це нас неабияк вразило», – розповіла співорганізатор фестивалю Яніна Барибіна.
Реконструкція відбулася в садибі Івана Котляревського в суботу, перший день гастрофестивалю. За настрій відповідав гурт «Древо» з Крячківки, і забігаючи наперед, скажемо – так, «Ой, там на горі» співали, і це було чудово!
Отже, князь Олег вийшов до гостей зі свитою – виявилося, що свідків усього троє, і називають їх старшим боярином, дружнім і дружкою. Перед чесним людом князя позначили значками – праобразом сучасних бутоньєрок (їх начепили і на головні убори свити), а також дзвіночком і посохом – оскільки молодий їхав здалеку, його наближення мали чути й бачити.
Щоб дорога була світлою, запросили світилочок – двійко маленьких дівчаток Алісу та Ганнусю, за сюжетом – родички, що живуть через дорогу. Вони йшли з прикрашеними свічками перед «весільного поїзду».
Колоритна мама нареченого (її зіграла організаторка фестивалю Лариса Семеняга) провела синочка в дорогу, побажавши, «щоб у нормальну сім’ю дитина попала», і обсипала чесну компанію житом-пшеницею з копійками.
«Весільний поїзд» рушив навколо Свято-Успенського собору, співаючи та сповіщаючи гостям, що Галушка їде женитися.
А тим часом у садибі готували молоду.
Під кожух, на який вона мала сісти, гості клали монети – щоб молода була в достатку. Потім дівчину вдягли у керсетку, підперезали рушником, на голові закріпили багатющий вінок, прикрашений павиним пір’ям.
«Кожен знає, що як подивитися на коралі, то одні коралі – то наче корова в тебе на шиї висить!» – жартували жінки, прикрашаючи шию молодої коралями та дукачами, що символізували достаток родини.
Тим часом молодий зі свитою «доїхав» і вже дерся на паркан. Але родичі молодої воріт не відкривали, наперед вимагаючи гарної плати, бо «мати з батьком старалися, дбали, а цей – хоче бігом прийти, взять, забрать, аби вона горщики шкребла і борщі варила».
Нарешті, двічі викупившись, наречені побачилися. Хлопцям зі свити молодого пов’язали рушники (їх вишивала наречена), а потім молоді пройшлися під сімома рушниками, що тримали гості.
Уже перед початком застілля вони обмінялися подарунками – молодий дарував тещі, а молода – свекрусі. Гостей пригощали галушками, варениками, свіжими овочами, салом і м’ясом.
А далі було традиційне «Гірко», весільні танці й знову застілля – словом, усе, що було на тогочасному українському весіллі.
.jpg?1560010402802)
Фото Богдана Проскурова