Не лише «чоловіча справа». Як жінки на Полтавщині освоюють агросектор та ламають професійні стереотипи

В Україні менше 2% жінок працюють у професіях, які традиційно вважають “чоловічими”. Водночас повномасштабна війна, мобілізація та демографічні зміни спричинили гострий кадровий дефіцит. Аграрний сектор, промисловість, логістика та будівництво дедалі відчутніше потребують фахівців біля керма техніки, на виробничих лініях і в управлінні технологічними процесами.   Та чи означає цей низький відсоток, що жінки не хочуть або не здатні працювати у технічних і робітничих спеціальностях? 

Досвід показує, що на заваді найчастіше стають не брак інтересу чи навичок, а усталені упередження, обмежений доступ до профільного навчання та брак системної підтримки. Жінки не просто замінюють чоловіків під час війни, а успішно розвивають ці галузі, впроваджують інновації та досягають результатів, коли мають доступ до знань, грантових можливостей і сучасного обладнання.

Історія полтавки Лілії Матвійчук стала прикладом, коли взяла на себе управління родинною землею після того, як її чоловік – лідер полтавського Майдану, ветеран «Азову», двічі депутат міськради та боєць 116-ї бригади ТрО Юліан Матвійчук – знову пішов захищати країну і в травні 2023 року загинув від важкого поранення на Донеччині. Полтаву складно уявити без імені Юліана. На його честь названа вулиця в місті, а продовженням його боротьби та мрій про власну справу стала земля.  

ЗМІСТ розповідає, як Лілія Матвійчук керує фермерським господарством, освоює тракторну справу, впроваджує точне землеробство та доводить, що аграрний бізнес не має статі. 

Шлях Лілії до агробізнесу став історією про вибір, зроблений усупереч стереотипам ще в юності. Вона виросла в селі на території Глобинської громади. Ще школяркою, коли від дівчат очікували відвідування уроків рукоділля, Лілія пішла до директора з проханням відправити її на тракторну справу разом із хлопцями. Іспити склала успішно й отримала посвідчення трактористки-машиністки. 

Потім був переїзд до Полтави, здобуття фаху журналістки та активне громадське життя. Земля батьків Лілії Матвійчук роками перебувала в оренді місцевого агрохолдингу. Попри шалений ритм громадського та політичного життя, Юліан і Лілія мріяли про власну сімейну справу. Коли термін договорів оренди добігав кінця, саме чоловік запалився ідеєю повернути землю й обробляти її власноруч. Він уже мав ветеранський досвід після АТО, подавав перші бізнес-плани на гранти, а приїжджаючи до батьків, часто ставав до роботи на землі. Процес розірвання договорів із великим холдингом виявився виснажливим і тривалим.

Потім настало 24 лютого 2022 року і Юліан знову взяв до рук зброю, тож всі бізнес-плани довелося відкласти. У травні 2023 року воїн загинув. І саме тоді юридичний процес нарешті завершився, адже холдинг повернув землю родині.  

Досвідчені аграрії відмовляли, бо через блокаду портів ціни на зерно впали, галузь переживала важку кризу, а фермери, які обіцяли підставити плече, пішли на фронт. Проте полтавка не відступила і все ж заснувала свою компанію.

Український ринок праці наразі переживає одну з найбільших трансформацій за роки незалежності. Через війну, демографічні зміни та дефіцит кадрів роботодавці дедалі частіше відкривають для жінок професії, які раніше вважалися чоловічими. Водночас потенціал жінок досі використовується не повною мірою.

У 2025 році роботодавці повідомили про понад 158 тисяч відкритих вакансій. Кадровий дефіцит набув системного характеру у виробництві, транспорті, будівництві та критичній інфраструктурі. У таких умовах майже дві третини підприємств не скорочують діяльність, але усе частіше повідомляють про труднощі з пошуком кваліфікованих працівників.

Статистика показує, що жінки залишаються недопредставленими на ринку праці. Рівень зайнятості жінок становить 41,5%, тоді як чоловіків – 58,9%. До того ж рівень участі жінок у робочій силі знизився з 56,1% у 2021 році до 45,5% після початку повномасштабної війни.

Понад 30% економічно неактивних жінок працездатного віку потенційно можуть вийти на ринок праці за умови усунення системних перепон. Дослідження Helvetas свідчить про високу мотивацію серед матерів. Наприклад, 97% матерів дітей віком 3-10 років хотіли б мати оплачувану роботу, а 68% непрацюючих матерів після народження дитини робили спроби знайти роботу. Для більшості мотивація виходити на роботу – це не лише фінансова автономія, а й професійна самореалізація та побудова власного майбутнього.

Найчастіше на заваді стають догляд за дітьми або іншими членами родини або недостатня доступність дитячих садків та послуг догляду і негнучкі графіки й умови зайнятості. Окрему роль досі посідають стереотипи щодо суто жіночих чи чоловічих ролей.

За даними UNICEF, 22,5% молоді віком 15-34 років в Україні належать до категорії NEET і не навчаються, не працюють і не проходять професійну підготовку. Головна причина економічної неактивності молодих жінок полягає у сімейних обовʼязках. Найвищий ризик випадіння з ринку праці припадає на вік 20-29 років або період, коли збігаються завершення освіти, старт кар'єри та народження дітей.

Дослідження показують, що подолання кадрового дефіциту неможливе без системного залучення жінок до технічних і робітничих напрямів. Сьогодні це не лише питання гендерної рівності, а й базова передумова економічної витривалості та відбудови країни.

У Полтавській області понад 70% офіційно зареєстрованих безробітних наразі є жінками, більшість із яких мають вищу освіту. Водночас понад дві третини вакансій у базі Полтавського центру зайнятості – це робітничі й технічні спеціальності в агросекторі, транспорті та виробництві. Саме тому програми перекваліфікації, отримання посвідчень водійок спецтехніки чи трактористок стають для жінок у регіоні прямою відповіддю на гострий кадровий запит бізнесу.

Жінки становлять абсолютну більшість шукачів роботи. Якщо до повномасштабного вторгнення баланс сягав 50-52% жінок, то під час воєнного стану частка жінок серед офіційно зареєстрованих безробітних у Полтавській області зросла до 71-75%. Центр зайнятості припускає, що чоловіки призовного віку рідше звертаються до державної служби зайнятості через процедури військового обліку або вже залучені до Сил оборони. Водночас саме жінки частіше шукають офіційну роботу або перекваліфікацію через центри зайнятості.

Наразі понад 60% зареєстрованих безробітних жінок у Полтаві мають вищу або фахову передвищу освіту, серед яких є економістки, менеджерки, освітянки, юристки, бухгалтерки, розповідала ЗМІСТу Катерина Клавдієва з Полтавського обласного центру зайнятості.

При цьому роботодавці Полтавщини мають 65-70% актуальних вакансій на робітничі та технічні спеціальності. Критично потрібні водії категорій C,D,E, трактористи-машиністи сільськогосподарського виробництва, слюсарі, верстатники, електромонтери, зварники, оператори ліній та навантажувачів. Найбільший кадровий голод відчувають агросектор, промислові підприємства регіону, транспорт та комунальні служби.

У таких умовах набуло актуальності навчання і надання ваучерів. Полтавська область стабільно входить до лідерів за кількістю виданих ваучерів на навчання. Це оплата державою до 30-33 тис. грн для людей віком 45+ зі стажем, ВПО та ветеранів. Серед отримувачів таких ваучерів на Полтавщині понад 68-70% становлять саме жінки.

Якщо раніше жінки переважно обирали психологію, медсестринство, фармацію чи маркетинг, то протягом останніх років зростає запит на технічні спеціальності. З огляду на це стартував цілий проєкт з навчання жінок нібито чоловічим професіям. Служба зайнятості перенавчає трактористок, водійок, операторок верстатів, електромонтерок та електрогазозварниць, машиністок тощо.

Перший рік весь цикл польових робіт Лілія забезпечила завдяки залученню підрядників та оренді техніки, а після успішного врожаю 2024 року взялася за створення власного технопарку.

Паралельно з роботою на землі у 2023 році Лілія Матвійчук очолила ветеранський проєкт у громадській організації «Центр освіти дорослих Полтавщини». Вона консультувала ветеранів та їхні родини, навчала писати бізнес-плани й допомагала вигравати фінансування для власної справи.

Головною візитівкою та стратегією господарства Лілія обрала точне землеробство. Це технологічний напрям, що базується на супутникових даних, цифровій навігації та раціональному внесенні ресурсів. Для невеликих ділянок у селах це рідкість, але для Лілії це спосіб мінімізувати витрати, зберегти родючість ґрунту та зменшити хімічне навантаження на довкілля.

Крок за кроком бізнес-ідеї перетворювалися на матеріальну базу. Український ветеранський фонд надав грант на 1,6 млн грн, що дозволив придбати власний трактор, плуг та культиватор, закривши ключові потреби для підготовки ґрунту. Власний внесок та підтримка Helvetas ддопомогли купити курсовказівник для трактора зі спеціальним планшетом, вологоміри зерна і ґрунту, обприскувач та власну модульну АЗС. Згодом міжнародна організація Mercy Corps профінансувала придбання сучасної сівалки.

Робота аграрія має виражену сезонність, тому щоденної потреби чергувати в полі немає. Лілія навідується на ділянки щотижня-два. У періоди посівної та жнив повністю контролює весь логістичний ланцюг: роботу комбайнів, подачу зерновозів і збут. Вагому підтримку надає мама, яка взяла на себе моніторинг цін і комунікацію з контрагентами. Фізичну працю та кермування технікою за потреби виконують наймані фахівці, хоча сама підприємиця за кермо трактора сідає впевнено.

Зі стереотипами щодо жінок у тракторі чи полі Лілія стикається переважно на початку знайомства. Постачальники інколи дивуються жіночому голосу, коли йдеться про закупівлі пального чи запчастин, проте фахове володіння технічними нюансами швидко знімає будь-які упередження.

У своїх блогах у соцмережах жінка відкрито показує залаштунки роботи на землі та популяризує технологічне фермерство, засноване під власною торговою маркою. Окрім бізнесу, це господарство має чітку соціальну місію і частину прибутку щосезону спрямовують на забезпечення підрозділу, в якому воював Юліан Матвійчук. Також наявну техніку надають в оренду іншим ветеранам та родинам військових регіону на пільгових умовах.

Аби вести справу системно, Лілія нещодавно здобула третю вищу освіту за спеціальністю «Менеджмент». За її словами, це дає міцну базу для стратегічного планування, переговорів та адміністрування бізнесу. Але на землі потрібно поєднувати чіткий розрахунок із гнучкістю та інтуїцією, адже погодні умови чи коливання ринку під час війни неможливо прорахувати до кінця. Говорячи про своє господарство, Лілія завжди говорить «ми»:

Подальші плани господарства – автоматизація робіт, розширення площ і будівництво власного ангара для техніки. Але це, підсумовує Лілія, вже завдання після перемоги.