Ростислав Швачич – воїн Національної гвардії України, який стояв на захисті Маріуполя та «Азовсталі». Навесні 2022 року він разом із побратимами потрапив у ворожий полон, де перебував 850 днів.
Полон кардинально змінив його світогляд. Нині Ростислав проходить реабілітацію та намагається пристосуватися до життя на волі. Про своє навчання, перші дні в полоні та ставлення до акцій на підтримку військовополонених у Полтаві Ростислав «Студент» розповів в інтерв’ю ЗМІСТу.
Життя до війни та початок військового шляху
До початку повномасштабного вторгнення хлопець навчався та займався спортом – плаванням, фрі-файтом, а згодом кіокушинкай карате. Після 11 років навчання в школі, Ростислав поступив у Національний медичний університет імені Богомольця.
Хлопець принципово вступив на факультет підготовки лікарів для Збройних сил України. Згодом Ростислав підписав контракт та вступив до лав Національної гвардії:
«На той момент я думав, що це буде доречно і згодом допоможе мені в навчанні та в подальшій службі», – говорить хлопець.
Перші дні в полоні
18 травня 2022 року Ростислав Швачич потрапив у полон, захищаючи «Азовсталь» у Маріуполі. Хлопець говорить, що це був третій день виходу українських воїнів у почесний полон:
«Чомусь саме в той день була погана погода й до четвертої години дня ніхто нікуди не виходив, не було команди. Ми подумали, що щось вибухнуло скоріше за все і будуть продовжуватися бої, напевно».
Близько п’ятої години дня, за словами «Студента», надійшла команда про здачу в полон за наказом Президента України. Вже о 22:00 воїн, разом із побратимами, прибув до Оленівки.
«Враження справила їдальня, де ми побачили хліб, якого у нас не було з початком повномасштабної війни. Ти бачиш цю скибку хліба невелику і аж сльози на очі навертаються».
Окрім моральних випробувань, на «Студента» випали й фізичні, адже пораненим воїнам у російському полону не надавали медичну допомогу. Окрім цього, за словами Ростислава Швачича, близько 600 бійців жили у бараці, що був призначений для сотні людей:
«Ані питної, ані технічної води одразу також не було. Через кілька днів почали приносити 25-літрові каністри, але що таке 25 л на сотні людей? Так, нас було 600 на барак. Згодом пожежними машинами привозили воду з Докучаєвська, але її набирали в ставках. Вибору не було, тож доводилося пити з жабами або травою».
Повернення на волю та адаптація
Ростислав говорить, що коли його з іншими полоненими вивели з бараку й повели двориками, він одразу здогадався, що їде на обмін. Його здогадки підтвердили конвоїри:
«Ми зраділи та зрозуміли, що ми знаходимося на фінішній прямій, поїдемо додому і все буде гаразд. Хлопці почали обійматися, розповідати, хто чим займатиметься, що скажуть, коли повернуться додому».
Адаптація до мирного життя після полону для «Студента» стала викликом. Нині він проходить реабілітацію та працює з психологом та з психотерапевтом:
«Є моменти, коли ти не хочеш взагалі ні з ким говорити, прагнеш побути наодинці. Іноді тебе не задовольняють усі дії та слова людей, які тебе оточують. Доходить до того, що в тебе рідні викликають незрозумілу агресію».
Акції на підтримку полонених у Полтаві
Ростислав Швачич родом не з Полтави, проте буває тут. Його здивувало, що акції на підтримку військовополонених тут минають ледь не щотижня. Однак, поки він лишався у Полтаві, йому вдалося долучитися до одного із зібрань:
«Вийшов на акцію і відчув дуже гарну організацію, що мені сподобалася. Перші секунди, коли я читав написи на автоколоні, я відчув біль за хлопців. Згадав, що поки я тут можу поїсти смачного борщу, побратими там за 3 хвилини приймають їжу обпікаючи собі рот».
Ростислав Швачич каже, що не зрозумів ставлення перехожих, які проходили повз акції, не звертаючи уваги. Хлопець вважає, що кожен українець має виходити на мирні акції, аби скоріше повернути полонених додому.
Відео – Євген Чорний, Віталій Мохунь
Фото – Аліна Гончарова