До наших часів збереглися два старовинні палаци Полтавщини. Через відсутність реставрації вони занепадають, тож Україна ризикує втратити ці унікальні пам’ятки. Один із маєтків у такому стані, що наше покоління може виявитися останнім, хто його бачить.
ЗМІСТ відвідав обидва палаци Полтавщини й розповідає, що зараз із пам’ятками й чому їх важливо зберегти.
Палац Закревських у Березовій Рудці
Двоповерховий маєток Закревських на 18 кімнат у стилі необароко, який зберігся донині, збудований у 1838 році. Попередній палац згорів у пожежі, що зруйнувала його до фундаменту.
У маєтку мешкали п’ять поколінь Закревських. Землі Березової Рудки родина викупила у нащадків Івана Скоропадського ще у середині 18 століття.
За радянських часів у палаці відкрили зоошколу, а згодом – технікум. Зараз садиба належить Березоворудському коледжу.
У 2021 році маєток потрапив до програми реставрації коштом держави, проте реалізувати її не встигли через повномасштабну війну. Нині грошей на реставрацію в бюджеті немає, тож колектив намагається зберегти пам’ятку своїми силами. Ремонт у палаці триває від початку повномасштабного вторгнення.
«За часів радянської влади здійснили дуже багато перебудов. Кімнати поділили на класи, учительські. Ми поставили завдання відкрити його первозданний вигляд. Фактично всі радянські надбудови, перегородки зняли. Палац виконує функцію навчального корпусу, але ми намагаємось відтворити його бароковий стиль», – говорить викладачка історії Галина Овчаренко.
У колишній танцювальній кімнаті на другому поверсі маєтку зараз розташована читальна зала коледжу. У кімнатах родини – навчальні авдиторії й музеї, у дитячій кімнаті – лабораторна. У двох флігелях раніше мешкали гості та слуги, а зараз це краєзнавчий музей та адміністративний корпус коледжу. У чайній кімнаті планують облаштувати кабінет психолога. Сходи в маєтку старі й почали просідати, проте впасти їм не дають спеціальні опори.
Палац Муравйових-Апостолів у Хомутці
Маєток у Хомутці в радянській історіографії традиційно пов’язували з родиною Муравйових-Апостолів і називали його відповідно, акцентуючи на участі її представників у декабристському русі. Проте викладачка історії Хомутецького фахового коледжу Ольга Бондарчук говорить, що зв’язок палацу з родиною українського козацького діяча Апостола є більш істотним, адже рід Муравйових-Апостолів фактично проіснував тільки два покоління.
«Першим з родини Апостолів, хто відомий у цих краях, був Павло Єфремович Апостол, який оселився тут, приїхавши з Молдови. Бувши фактично іноземного походження, він володів такими особистими якостями, що завоював авторитет серед козацтва, став одним із ватажків, а його син – Данило Апостол – гетьманом України. У цьому маєтку, за деякими даними, доживала віку його вдова. Муравйови-Апостоли бували тут досить рідко – саме брати-декабристи».
Прізвище Муравйови-Апостоли з’явилося, коли останній бездітний представник роду Апостолів усиновив свого далекого родича з прізвищем Муравйов – нащадка онучки Данила Апостола. По чоловічій лінії об’єднаний рід перервався у 1886 році.
Перша документальна згадка про маєток Муравйових-Апостолів датується 1774 роком. Йдеться про центральну частину палацу, збудовану з дерева. Кам’яні крила добудували пізніше.
У 1920 році маєток став агропрофшколою, а після 1930-го – технікумом свинарства й ветеринарно-технологічним коледжем. Нині палац є корпусом Хомутецького фахового коледжу.
Навчання в будівлі припинили ще наприкінці минулого століття. Пам’ятку визнали аварійною, тож коледжу заборонили проводити там заняття. За відсутності опалення палац почав руйнуватися.
Зараз у будинку істотно пошкоджений дах. Через руйнування відливів обвалюються стіни. У палаці майже не лишилося засклених вікон.
Чому важливо зберегти палаци Полтавщини
Маєтки в Березовій Рудці та Хомутці є унікальними взірцями доби раннього класицизму. Подібних збережених палацово-паркових комплексів в Україні дуже мало, говорить архітекторка Оксана Бєлявська.
«Те, що вони збереглися на Полтавщині, – це раритетне явище, і цінувати його саме за це й потрібно. Бо це фактично є антикваріат, який не належить нікому конкретно, але ми його повинні зберегти для прийдешніх поколінь. Це і є головна мета його збереження».
Щоб пам’ятки не занепадали, їх потрібно реставрувати й використовувати за призначенням, віднайти функцію, яка буде пристосована до пам’ятки й приноситиме кошти для її утримання. Однак в Україні поширеною є практика покладання відповідальності за збереження пам’яток на державну або комунальну установу, у якої на це немає грошей.
Архітекторка каже, що варто шукати правові шляхи, аби стимулювати інвесторів вкладатися в збереження й використання пам’яток. Нині ж їх обкладають податками й обмеженнями, що тільки відлякує бізнес.
За словами Оксани Бєлявської, суть проблеми зі збереженням пам’яток полягає в тому, що суспільство не висловлює бажання й однозначної думки щодо цінності таких об’єктів та обов’язкового збереження культурної спадщини України.
«Коли у суспільства немає запиту на те, щоб такі об’єкти були збережені, на те, щоб культура України зберігалася, щоб не віддавати все на відкуп росії, що це, мовляв, не наше. Насправді це все наша культура, наші надбання, на наших теренах перебувають і нашими майстрами це зроблено. Тут проблема культурна, але й економічна також. Проблема взагалі культурного розвитку суспільства. Дуже дивно, як ми дожили до такого часу, що очевидні речі доводиться пояснювати. Що культуру потрібно зберігати, і це не обговорюється. Це не місце для дискусій, а аксіома».
Показуємо стан пам’яток і розповідаємо про їхню історію в новому відео ЗМІСТу.