8 травня в Україні відзначають День пам’яті і примирення, а 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Таке рішення в Україні ухвалили у 2015 році.
ЗМІСТ поспілкувався щодо переосмислення відзначення цього дня з докторкою історичних наук, завідувачкою кафедри історії України ПНПУ імені В. Г. Короленка Людмилою Бабенко
День пам’яті і примирення в Україні
Людмила Бабенко говорить, що традицію щодо відзначення 8 травня – Дня пам’яті і примирення – в Україні започаткували у 2015 році. Чинний на той час президент Петро Порошенко підписав указ і саме цього року вперше відбулося відзначення цього свята упродовж двох днів – 8 та 9 травня. Це означало, що Україна започаткувала нову традицію та з повагою поставилася до тієї частини суспільства, для якої 9 травня залишається величною датою.
У листопаді 2004 року Генеральна Асамблея Організації об'єднаних націй (ООН) поставила на розгляд питання про те, щоб повернути історичну дату капітуляції Німеччини. А це відбулося 8 травня 1945 року:
«З нагоди 60-річчя закінчення Другої світової війни у 2005 році Генеральна асамблея ООН оголосила 8 травня Днем пам’яті і примирення, який на думку ініціаторів призначення цієї дати, мав би бути присвячений усім жертвам Другої світової війни, всім тим, хто загинув, для кого ця війна стала особистою трагедією, народу, країни».
Ця традиція, започаткована 2005 року, змінила головний акцент цієї дати – ми не святкуємо, а вшановуємо пам'ять жертв Другої світової війни, людей, які боролися з нацизмом, які постраждали у цій боротьбі, або втратили життя.
Чому в Україні та деяких країнах Європи відзначають дві дати
Людмила Бабенко говорить, що саме 8 травня набув чинності «Акт про беззастережну капітуляцію» Німеччини в Другій світовій війні, який був підписаний німецьким генералом Альфредом Йодлем. Проте акт про капітуляцію був підписаний ще раніше, у французькому місті Реймс о 02:41 7 травня. А 8 травня о 22:43 за європейським часом було повторно підписано акт в передмісті Берліна, містечку Карлсхорст:
«По суті це був другий акт про капітуляцію. Так сталося тому, що перше підписання від імені країн Антигітлерівської коаліції 7 травня відбулося без директиви з Москви, без прийняття рішення Йосипом Сталіним. У цьому підписанні 7 травня брали участь представник від СРСР генерал Іван Суслопаров і разом із представниками США та Великобританії він підписав цей перший акт».
Проте на прохання Суслопарова після гнівної реакції Й. Сталіна вирішили відкласти публічне оголошення капітуляції, щоб Радянський Союз зміг підготувати іншу церемонію у Берліні:
«Для Сталіна було принципово важливим підписати цей акт саме в захопленому Берліні. Тож “Акт про беззастережну капітуляцію” підписали 8 травня о 22:43 за європейським часом, а за московським часом це вже було 00:43 9 травня. Тому саме 9 травня було оголошено у Радянському Союзі Днем Перемоги над нацистською Німеччиною».
За словами Людмили Бабенко, у світовій практиці і 8 і 9 травня вважаються Днем Перемоги, але проблема розбіжності в часі зумовила те, що в колишньому СРСР, а також на пострадянському просторі відзначають цей день 9 травня.
Дві моделі пам’яті
Людмила Бабенко говорить, що ми маємо справу з двома моделями пам’яті про Другу світову війну – традиційною радянською, успадкованою сучасною російською ідеологією, та європейською:
«За радянською традицією цей день вважався офіційним святом, коли відбувалися пафосні святкування, акцентування уваги на героїзмові радянських воїнів, ролі Комуністичної партії в організації перемоги над нацистською Німеччиною».
Своєю чергою Україна наразі відзначає цей день за європейською традицією:
«Ми є частиною Європи і повинні пам’ятати, що в українці боролися з нацизмом у складі об’єднаних націй, воюючи у складі збройних формувань Польщі, Канади, Франції, США. Українці мають право пишатися героїзмом своїх співвітчизників у рядах радянської армії. Прагнення монополізувати вирішальну роль у перемозі над нацистською Німеччиною лише за російським народом не відповідає історичним реаліям. Тому разом з усією Європою і світом ми відзначаємо 8 травня як день пам’яті і примирення, визнання будь-якої війни злочином проти людства».
Також ми прийняли певну символіку цього дня - це Червоний мак який символізує краплю крові, пам’ять про загиблих у Другій світовій війні.
Людмила Бабенко говорить, що позиція нашої держави полягає в тому, що вона визнає рівнозначними для нашого народу в пам’ять про Другу світову війну відзначення і 8 і 9 травня:
«Якщо ми відзначатимемо лише 9 травня, то ми неминуче будемо перебувати й далі в оцій парадигмі невизначеності, нас і далі втягуватиме “руській мір” із його ідеологією, панування лише російської моделі пам’яті, яка сьогодні фактично повторює міфи радянської історіографії. Постать Й. Сталіна знову героїзується, а стратегічні і тактичні помилки і прорахунки завуальовуються».
Ставлення суспільства до відзначення Дня пам’яті та примирення
Людмила Бабенко наголошує: щоб дати відповідь на питання, чи змінилося ставлення українців до відзначення Дня памяті і примирення, то очевидно потрібні соцопитування і дослідження їх результатів:
«Із власних спостережень, зі спілкування і загалом із загального настрою, який панує в суспільстві - Україна поступово починає вливатися у загальносвітовий контекст щодо переоцінки як наслідків Другої світової війни, так і традиції відзначення величної дати - завершення Другої світової війни розгромом нацистської Німеччини, заборони людиноненависницької ідеології, яка і спричинила розв’язання цієї війни».
Дякуємо за допомогу у підготовці матеріалу Державному архіву Полтавської області за доступ до фотоматеріалів.
На обкладинці – фото ветерана війни та офіцера у відставці В. Д. Кочуба. Виконане 9 травня 1972 року в саду О. Зінченком