Бажання російського царя Петра I та його наступників віншувати перемогу над шведами під Полтавою вилилося у складну дискусію сьогодення. Що робити з пам’ятниками на честь Полтавської битви, що розсипані по місту? Перенести, знести, залишити, облити червоною фарбою? Однієї та остаточної відповіді містяни сьогодні не мають.
Фахівці державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» організували екскурсію для експертів робочої групи, що займається перейменуванням вулиць у Полтаві.
Директорка Наталія Білан, заступниця директора з наукової роботи Людмила Шендрик та науковий співробітник заповідника Сергій Макаренко розповіли про міфи російської пропаганди, що стали передумовою появи пам’ятників та важливі факти про них.
Напередодні вони дали ЗМІСТу розлоге інтерв’ю про те, як необхідно насправді трактувати битву й долати міфи.
Як Монумент слави рятували від недбалості губернатора, більшовиків й зберегли під час окупації
Монумент у Корпусному саду сьогодні отримує чи не найбільше критики у свій бік, як пам’ятник «славы русского оружия». Ця пам'ятка має власний охоронний номер і є частиною унікального ансамблю Кругла площа, але трактується як монумент, що звеличує російський імперіалізм.
Сергій Макаренко каже, що екскурсоводи розповідають – місце встановлення монумента обрали не випадково. Мовляв, на наступний день після битви Петро зустрівся тут з комендантом Полтавської фортеці Келіним. Насправді цар був зайнятий листами до європейських дворів про свою перемогу, а його похідний журнал вказує, що до Полтави він приїхав 29 червня ввечері. А наступного дня після битви їздив побачити полонених шведів. Тож жодних легендарних зустрічей у Корпусному саду не було.
Наприкінці 18 століття створили міф про те, що цей пам'ятник створили за наказом Петра і нібито це символ його перемоги. Насправді ж після Полтавської битви цар думав поставити кам'яну піраміду з його персоною на полі й навіть видав 2 укази, але не судилося через війну.
Коштів на зведення пам’ятника не було через стан постійної війни, але московське керівництво вказувало на значення Полтавської битви і важливість перетворення Московії на Російську імперію. Через це перший генерал-губернатор Олексій Куракін у 1802 році прибуває сюди і запрошує до Полтави архітектора Михайла Амвросієва, який створив у Полтаві не один проєкт.
У 1803 році той звернувся до міністра внутрішніх справ Віктора Кочубея й показав проєкт пам’ятника та площі з адмінбудівлями, який потім направили імператору Олександру I.
«Він розглянув проєкт і запитав про місце встановлення, скільки коштів треба, з якого матеріалу пам’ятник виготовлять і в який термін це буде. Починається робота над проєктом. Жана-Франсуа Тома де Томона назвуть автором, але це не так. Саме Амвросієв детально проробляв усі деталі й частини монумента. Усі елементи з першої версії лишили, але стрічку з алебастру прибрали, бо Кочубей і Куракін сказали, що це не довготривалий матеріал», – каже Людмила Щендрик.
Уже третій та остаточний варіант розробив Тома де Томон, який користуючись становищем, привласнив проєкт.
«У проєкті бачимо виразно промальовані деталі, хрест в основі пам’ятника, орел і капітель. Якщо ми говоримо про перенесення пам’ятника, то не вдасться. В основі фундаменту – суцільний камінь, а всередині обпалена жовта цегла. Це була грандіозна робота полтавського архітектора».
27 червня 1804 року пам’ятник заклали. Усередину вмонтували мідну дошку з написом «27 червня 1709 року відбулася битва. Перемогу здобув Петро I. Зведений у царювання Олександра при Куракіну». Потім продовжилася робота зі створення деталей.
Дослідники кажуть, що символіку на пам’ятнику можна трактувати по-різному. Хтось вважає, що він означає Полтаву під крилами орла і Російської імперії, а хтось вбачає традиційну греко-римську символіку. Справедливо відзначити, що саме багаторічний російський вплив «затьмарив» інакші погляди на цей монумент, тому побачити його в іншому світлі чимало полтавців можуть відмовитися.
Орел на монументі одноголовий та з відкритими очима. Людмила Щендрик каже, що за давньою українською міфологією орел є володарем небес і царем птахів. Усі інші елементи також можна трактувати не як пам’ятник зброї, а елементи міфології, традиції тощо.
Допомагали у творенні міфу про пам’ятник російської зброї гармати в основі. У літературі кажуть, що 10 взяли з валів Полтавської фортеці, а 8 є трофейними. Насправді жодних трофеїв у пам’ятник не ховали, а звідки взялися ці гармати достеменно невідомо.
Сьогодні Монумент слави має значно кращий вигляд, аніж у 1872 році, бо тоді місцеві познімали з нього бронзові прикраси й перекриття. Коли готувалися до 200-річчя битви, усе відновили. Під час урочистостей на колону надягли гірлянду з квітів та ліхтариків, що загорілася просто на постаменті. Колона палала як смолоскип:
«Після цього приїхав мистецтвознавець Микола Макаренко й побачив його у занедбаному стані. Написав у журналі, в який дописував, що замість вінків там цілі дірки, а губернатор схоже забув статтю про охорону пам’ятників старовини. Він каже, що це унікальний витвір монументального мистецтва, окраса усього міста. Потім Макаренко заступив його, коли прийшли більшовики».
Після революції нова влада вирішила, що монумент лякає простих працівників з робочого класу. Замість орла вирішили встановити робітника і селянку, або взагалі вчинити по-сучасному й перетворити пам’ятник на радіобашту. Директор краєзнавчого музею написав записку, що пам’ятник не становить цінності і його можна відправити на переплавку. Музейники Микола Макаренко і Стефан Таранушин пам’ятку врятували, але потім заплатили за це розстрілом та сталінськими таборами.
Під час Другої світової війни, коли Полтава перебувала під німецькою окупацією, пам’ятник також зберігся. Сергій Макаренко каже, що є фото з особистих архівів німецьких солдатів, де видно, що Монумент слави залишався непошкодженим, але «прикрашеним» нацистською символікою довкола.
«Історики писали, що німці хотіли колону знести. В іншій варіації – тільки збиралися її звалити. Навіть історик Сергій Плохій пише, що у квітні 1944 року американська делегація приїхала сюди. Він описує що у нас імперський орел, а мародери повитягали гармати. Ніби гітлерівці хотіли перекинути монумент танками, але на фото ми бачимо його цілим і навіть неушкодженим. Усе залишилося як було».
Дослідники вважають, що після вилучення колони з Круглої площі, уся її автентичність порушиться, отже громада має відповідально вирішити яким буде майбутнє пам’ятки.
Пам’ятник загиблим козакам
Пам'ятник українським козакам відкрили у 1994 році. Цей монумент з’явився уже в незалежній Україні й створений у вигляді традиційного хреста.
Людмила Щендрик пригадує, як у 1999 році розпочалася перша конференція зі шведами, а хтось невідомий облив цей монумент червоною фарбою. Отже, навіть цей пам’ятник був жертвою вандалізму.
«Один з найпоширеніших міфів від російської пропаганди про битву, так це те, що українців не підтримали Мазепу. Насправді ні. Полтавський полк підтримав гетьмана. Найбільше у вогні Батурина загинуло козаків Лубенського і Миргородського полків. Загинули в Батурині також батуринська сотня Ніжинського полку. Також приєдналося Запоріжжя. Це приклад, коли різні політичні сили забули про чвари і об’єдналися для України».
На боці Мазепи тоді виступили до 40 тисяч козаків, а за Скоропадським пішли до 4 тисяч. Частина з останніх намагалася під час війни перейти на бік короля Карла XII. Шведські джерела пишуть, що вони не змогли дізнатися думки короля про перехід, бо він був поранений і так шведи лишилися без додаткових сил.
Людмила Щедрик зазначає, що полтавський полк підтримав Івана Мазепу. Про це свідчить лист генерал-лейтенанта російської армії Карла Рене Петру I, про те, що робиться під Полтавою:
«Полтавский полк взбунтовался. Пристал з запорожцам. И тамышние мужики уже давно нам не приятели. Здесь разгорается большой огонь, который надо вовремя гасить».
Міф пропаганди про неприйняття Мазепи, який не підтримав російського царя, не підтверджений документами. Тому пам'ятник вшановує пам'ять полеглих українських козаків, які тоді обрали Україну.
Спаська церква
Дослідники кажуть, що російська пропаганда насаджувала ідеологію про велич Полтавської битви. Логічно, що внаслідок цього почалося паломництво знаті та імператорів до Полтави:
«Місто перетворюється на губернію російської слави. Спаська церква – козацький храм 1695 року, найдавніша дерев'яна сакральна пам'ятка Полтавщини – стає таким собі на місцем молебню Петра I. Він з'явився тут 29 червня у другій половині дня, але немає доказів, що він тут молився. Та це й не було логічно, бо це не опорна церква була».
Можливо, російський цар і відвідував цей храм, але це точно не привід перетворювати його на сакральне місце де ступала нога царя, який насправді для України був окупантом.
Спаську церкву вдалося зберегти завдяки тому, що його реставрували та музеїфікували:
«Між дерев'яними та мурованими стінами є простір у півтора століття», – каже Людмила Щендрик.
Пам'ятник на місці відпочинку Петра I. Його розбирали й рятували більшовики
Це єдиний монумент у Полтаві на честь битви, де використали імперську символіку. Сергій Макаренко каже, що через це пам'ятнику сьогодні й дістається найбільше. Йдеться про нещодавні написи «Окупант», «Х*йло», перфоманс з унітазом.
Одразу на цьому місці знаходився тимчасовий пам'ятник на місці, де зупинився Петро I. Тимчасовий пам'ятник відкрили до приїзду Олександра I. Він був кам'яним і мистецьких рішень у ньому не було.
У 1849 році монумент замінили на нинішній. У 1930 роках більшовики вирішили, що він не відповідає ідеалам робітничого класу. Його розібрали, але республіканська постанова про святкування роковин битви врятувала. «Більшовик Полтавщини» писав, що за декілька днів до урочистостей довкола пам'ятника посадили квіти і прикрасили транспарантами. До Другої світової війни навіть встигли відреставрувати.
«Це єдиний пам'ятник з імперською символікою. Цікавий напис на першому монументі був: "Бладоговей место свято есть". Типу Петро поспав і освятив місце. Та була легенда, що на цьому місці полтавці клялися на вірність Петру. Мовляв, коли під Полтаву перед битвою прибув цар, від нього передали лист. Це нібито надихнуло місцевих і вони поклялися до останнього захищати фортецю. Того, хто хотів здатися, закидали камінням», – каже Сергій Макаренко.
Нині майбутнє пам'ятника під питанням. Тільки протягом останнього місяця місцеві патріоти тричі пояснювали написами та інсталяціями, що йому тут не місце. Дослідники вважають, що у будь-якому випадку проблему цього монумента потрібно розв'язувати цивілізовано, бо він має охоронний номер.
Пам'ятник Івану Мазепі та альтанка
У 2016 році на території старої Полтавської фортеці з'явився пам'ятник Гетьману Івану Мазепі. На відкриття приїжджав тодішній Президент Петро Порошенко. Цей монумент нагадує, що Полтава завжди залишалася козацькою, навіть попри щільний російський вплив. Полтавський полковник підтримав Мазепу, який був у нараді в Батурині. Він не поїхав вибори гетьмана у Глухів, бо був на його боці.
Біла альтанка також втілення одного з міфів Полтавської битви. За словами Сергія Макаренка, є легенда, що вона побудована у формі підкови коня. Начебто Петро I переслідував шведів і його кінь вискочив на пагорб і загубив підкову. Потім у 1909 році збудували альтанку, яку після Другої світової війни перетворили на ротонду дружби народів:
«Цей міф був продовжений. У нас у музеї висіли стенди, про те, що кінь загубив підкову і Петро поїхав до полтавського коваля. Цар був вражений силою коваля й захотів його зробити своїм гренадером. У 1970-80 роках нові міфи творили й творили».
Пам'ятник Келіну і захисникам фортеці
На Першотравневому проспекті встановлений пам'ятник, в якому уособлюють Олексія Келіна як лева. Щоправда, про захисників фортеці можна дізнатися з написів. На одній з табличок пишуть, що «героїчний захист» почався 1 квітня й тривав 3 місяці, а 21-22 червня полтавці відбивали штурми.
«З'являвся міф про бабу Параску, народну війну і дохлих котів, які летіли у шведів від жителів Полтави. Місцеві не стояли на валах і не оборонялися. За шведськими джерелами, є згадка про 1 напад. Шведи пишуть про жбурляння гнилими овочами і як в короля мертвою кішкою влучили. Але уявіть, що у ваш двір приходять москалі і займають вас повинностями, а потім ще й шведи підходять. Звісно, що люди були злими на це все», – каже Сергій Макаренко.
За словами дослідника, боротьба з пам'ятниками – не вихід з ситуації. Полтавську битву потрібно ґрунтовно досліджувати й звільняти від російських міфів. Тоді громада зможе відповісти на питання про монументи та їхній сенс й діяти у межах закону. Якщо українці заявили себе європейцями, то мають користуватися досвідом європейців у цьому складному питанні. У будь-якому разі, саме полтавці мають вирішити, що робити з імперським спадком міста.
