Воїн Василь Поліщук з позивним «Газон» з 2015 стояв на обороні Україні, був учасником Революції Гідності, служив у «Азові», захищав Україну в найгарячіших точках фронту та воював «на нулі». Захисник загинув 27 серпня внаслідок прямого влучання з ворожого танку.
Сестра воїна Ксенія Поліщук створила петицію, аби її брату – молодшому сержанту 30-ої окремої механізованої бригади – присвоїли звання «Герой України» посмертно. Збір голосів наразі триває. Мета – 25 тис. голосів, які необхідні для того, щоб Василя Поліщука нагородили орденом за його військові справи.
Підтримати ініціативу можна за посиланням. Це займає кілька хвилин, але вкрай важливо для родини героя Василя Поліщука.
«Звісно, для кожного рідна людина вважатиметься героєм, але Вася справді ним був. Мій брат був великим патріотом своєї країни і прагнув зробити свій внесок в історію України», – згадує про воїна пані Ксенія.
Молодий герой
Василь Поліщук героїчно загинув внаслідок прямого потрапляння снаряду з ворожого танку. Трагедія сталася влітку 2022, коли ворожа армія активно намагалася окупувати територію Харківщини. На обороні тоді стояв захисник з Полтавщини.
Продемонструвавши свою вірність побратимам, він погодився вийти віч-на-віч з ворожим танком. Його метою було відволікання окупантів, аби українські військові мали додатковий час, щоб повністю підготувати зброю для бойової готовності. Проте не всі тоді помітили, що російських танків було 2. Саме другий влучив у Василя Поліщука. Того дня, 27 серпня, загинув тільки він. «Газон» врятував інших своїх побратимів від атаки українських позицій окупантами.
Через 20 днів після смерті брата Ксенії Поліщук загинув і його командир. Про подвиг Василя Поліщука розповіли сестрі десятки його побратимів, які були з ним в той день. Наразі більшість з них знаходяться на фронті, тому сестра загиблого вирішила створити петицію, аби за подвиг її брата та захисника України йому присвоїли почесне звання Героя. У чоловіка залишилися син та донька.
Василь Поліщук ніколи не був осторонь
У 2013 році, коли розпочиналася Революція Гідності, Василь Поліщук був на Полтавщині. Він намагався доєднуватися до активістів, які підтримували національні інтереси українців. Потім студент Поліщук тишком від рідних поїхав до Києва, аби доєднатися до революції та зробив внесок у майбутнє країни, яке творили просто на очах у 19-річного хлопця.
Згодом він обрав більш серйозний шлях військового. Потайки від рідних Василь Поліщук пройшов курси та став бійцем полку «Дніпро-1». Проте його мрією був саме полк «Азов». Щоб потрапити туди, охочі доєднатися мали пройти ретельний відбір.
«До “Азову” потрапляли не всі. Спочатку потрібно було пройти тяжкі випробовування, аби стати азовцем. Серед десятків бійців витримували та доходили до фінішу одиниці. Таким був і мій брат. Завдяки своїй наполегливості та любові до спорту він здійснив мрію та став бойовим медиком полку. І вже з 2015 року він брав участь у боях у складі бійців “Азову”», – говорить Ксенія Поліщук.
Коли військовослужбовець брав участь у перших боях за Маріуполь, отримав тяжке поранення. Під час оборони міста його та побратимів сильно поранив уламок снаряда. Гелікоптерами хлопців доставляли до лікарні імені Мечникова. Внаслідок того поранення хлопцю видалили половину лівої легені, а потім на нього чекала реабілітація.
«Він буквально навчався заново самостійно дихати. Проте, коли йому говорили про те, що йому варто було б оформити інвалідність, він починав не просто ображатися, а навіть злитися. Дуже не хотів про це говорити та взагалі оформлювати її», – згадує той період сестра військового.
Після короткої реабілітації Василь Поліщук хотів повернутися в полк, але через 5 місяців після поранення, на фронті загинув його найкращий друг. Тоді військовий вирішив підписати контракт із ЗСУ та потрапив у 30-т окрему механізовану бригаду. В її складі воїн служив з 2018 року й до загибелі.
З початку повномасштабного вторгнення Василь Поліщук стояв на обороні Донецької області. Після короткої реабілітації, яку він проходив навесні 2022 року внаслідок уламкового поранення, його перевели на харківський напрямок.
«Мій брат якомога швидше хотів повернутися до своїх побратимів на фронт. Навіть після поранення, яке він отримав 7 квітня, він пробув у лікарні місяць. Одразу ж повернувся на фронт», – каже Ксенія.
Уже в окопах захисник продовжував заочне навчання у Рівненському державному університеті, щоб здобути професію вчителя історії. Не раз усім говорив, що перемогу хоче побачити на власні очі, щоб потім розповідати про це. Історія хлопця цікавила ще зі школи, тому за власним бажанням у 2020 році вирішив здобути професію:
«Йому в школі інколи навіть на уроки було вже нецікаво ходити, адже наперед знав теми, про які вперше дізнавалися його однокласники».
Книги займали велику частину його життя. За словами Ксенії Поліщук це була одна з його найбільших пристрастей. Читав багато та за будь-яких умов:
«За 5 днів до загибелі надіслав цю світлину: на носі крапелька поту, весь брудний, заморений, але з книгою в руках. Незадовго до смерті він попросив замовити йому книги. З однією з них він сфотографувався. Іншу так і не встиг прочитати».
Палкий патріот
Яскраві прояви патріотизму у хлопця почали з’являтися ще у коледжі. Там у воїна з’явилися справжні друзі, які мали близькі цінності та погляди на життя. Проте найбільше їх поєднувала любов та небайдужість до історії країни. Вони прагнули не лише вивчати, а й змінювати її, стати частинкою історії України. Хлопці разом ґрунтовно та з великим інтересом вивчали минуле країни:
«Вони дуже вирізнялися з-поміж іншої молоді тоді. Василь з друзями ходили в патріотичних футболках з портретом Степана Бандери та іншою українською символікою. Синьо-жовті стрічки та значки лише поповнювалися на рюкзаках юнаків. Тоді це не було масовим, як зараз, тому сприймалося як дещо дивне та незвичне серед місцевого населення в ті роки».
Хлопці, яких тоді звела доля, зберегли ту ідею та віру в Україну. Наразі більшість з них пішли на фронт захищати кордони від окупантів. Серед них і добрий знайомий Василя Поліщука Павло Добротворський, який загинув під час повномасштабного вторгнення 18 червня.
Хлопцям з однієї компанії вдалося зберегти той юнацький запал до любові своєї країни. Як наслідок, їм вдалося стати напряму дотичними до історії нашої країни, яка твориться прямо сьогодні.
Фото героя надала Ксенія Поліщук