Featured Image

Покоління воєнного часу. Як «Освічую» переосмислює життя у містечку на Полтавщині

31 серпня, 13:58
31 серпня, 13:58

У невеликих містечках життя завжди протікає під своєрідним суспільним мікроскопом, бо тут практично неможливо сховатися за анонімністю, а будь-яка смілива ініціатива від самого початку проходить випробування прискіпливими поглядами сусідів. Проте повномасштабна війна безжально зірвала звичні маски побутового спокою.

Коли земля йде з-під ніг, найпростіший шлях – це замкнутися у власній бульбашці та чекати кращих часів, але в Решетилівці обрали інший сценарій. На початку 2023 року кілька місцевих освітянок на чолі з колишньою директоркою школи Іриною Платко вирішили, що класно-урочна система більше не вміщує реальних викликів часу. Вони залишили безпечні межі шкільних кабінетів, аби створити ГО «Освічую» – простір неформальної освіти.

Як людей навчають не просто писати бізнес-плани чи складати резюме, а повертають відчуття суб'єктності, право на власні мрії та віру в те, що зміни в місті починаються з них самих, читайте у матеріалі ЗМІСТу в партнерстві з «Освічую».

Імпульс 2023 року, або Як у Решетилівці відмовилися відкладати життя на потім

Ідея виходу за межі стандартної шкільної системи визрівала у засновниці роками завдяки участі в різноманітних всеукраїнських та міжнародних проєктах. Проте саме повномасштабне вторгнення зруйнувало ілюзію «безпечного очікування ідеального моменту:

«Повномасштабне вторгнення сколихало й підсвітило, що можна просто не встигнути зробити все те, що хотів. Не варто відкладати життя ще на скількись років, бо наше найголовніше завдання – це мотивувати людей, аби вони бачили свої сильні сторони, знаходили вихід і відчували майбутнє», – розповідає Ірина Платко.

Кризові умови змусили локальних лідерів перебирати на себе роль соціальних фасилітаторів. Саме педагогічний та адміністративний досвід став інструментом для швидкого згуртування людей і створення точок психоемоційної опори в тилових громадах.

Коли команда ГО «Освічую» вперше вийшла до мешканців зі словосполученням неформальна освіта, на них чекало повне нерозуміння. У свідомості людей освіта міцно асоціювалася винятково з підручником, партою та оцінкою в журналі.

Першим успішним форматом стали зустрічі «Кава з лідеркою». Організаторки свідомо відмовилися від запрошення недосяжних топменеджерів на користь жінок із сусідньої вулиці і запросили майстринь манікюру, перукарок, вишивальниць та власниць локальних мікробізнесів:

«Ми приводили звичайну жінку, аби люди розуміли, що це не недосяжна директорка корпорації, а твоя сусідка, яка просто любить свою справу. Її жива історія про перші невдачі, страхи й помилки працює краще за будь-який відірваний від життя тренінг».

Ірина Платко каже, що це було успішно на тлі стрічки соцмереж, що перенасичена ідеальними картинками, які часто демотивують жителів невеликих міст. Локальні зустрічі у форматі рівний-рівному зняли бар'єр страху перед першим кроком і повернули віру у власні можливості.

Роботу з жінками в організації ведуть також у економічній та глибоко терапевтичній галузях.  Організація показала підприємницям, що окрім дорогих комерційних курсів існує безліч безкоштовних державних і грантових програм підтримки. Жінки навчаються оформлювати ідеї у проєктні заявки та формувати бюджети.

Ще один напрям – це простір для матерів дітей з інвалідністю. Він став найбільш емоційно насиченим:

«Ці мами роками живуть у режимі тотального обов'язку "Я повинна", "Без мене нічого не відбудеться". Їх ніхто й ніколи не питає: "А як ти? Чого хочеш ти особисто?". Ми допомагаємо подолати генетично закладену роль жертви, повернути право на власні бажання і навчитися піклуватися про себе без токсичного почуття провини».

Так у Решетиівці рухаються до подолання материнського синдрому провини. Надання базових психологічних інструментів саморегуляції та створення спільноти розуміння стало кроком до збереження людського капіталу громади.

Як витягнути молодь із полону ТікТоку та навчити творити свій простір

Один із найскладніших і водночас найважливіших напрямів роботи ГО «Освічую» – це робота з підлітками та молоддю. У невеликому містечку покоління, що дорослішає під час повномасштабної війни, стикається з особливими, загостреними викликами: відсутністю якісного дозвілля, розривом соціальних зв'язків та паралізуючою інформаційною перевтомою. 

У роботі з підлітками «Освічую» відмовилася від сухих лекцій. Натомість молоді запропонували спільні книжкові клуби, інтерактивні майстер-класи та простір для власних ініціатив:

«Дітям зараз неймовірно складно: вони болісно переживають розрив дружби через виїзди за кордон, перше кохання, тривогу. До того ж перегляд ТікТоку та чужого успішного успіху може легко загнати на диван і відбити будь-яке бажання діяти. Коли підліток, якого ледь вмовили прийти на першу зустріч, на четвертій каже: "Я не хочу додому, давайте побудемо ще" – це наша головна перемога».

Сучасні підлітки живуть в умовах колосального інформаційного тиску. З одного боку є тривожні новини війни, з іншого – нескінченні стрічки TikTok та Instagram, переповнені картинками легкого й швидкого чужого успіху. Як зазначає Ірина Платко, це породжує небезпечну апатію:  

«Ми часто чуємо від дорослих: "Ось якби нам у наші часи такі можливості, ми б гори звернули". Може й звернули б, а може шию собі скрутили б. Бо в сучасних дітей можливостей настільки багато, що знайти себе серед цього шуму вкрай важко. Коли підліток щодня скролить стрічку й бачить недосяжний успішний успіх інших, найпростіша реакція – це просто лягти на диван, зневіритися і не брати на себе жодної відповідальності за власне життя». 

У місті під час канікул влітку майже нічого робити. Замість того, аби читати підліткам моралі чи примушувати до активностей, в «Освічую» створили альтернативний, живий простір дозвілля. Формати змінюються постійно від неформальних книжкових клубів та творчих воркшопів до відвідин місцевих просторів і майстер-класів.

Чи стоїть перед молоддю Решетилівки спокуса якнайшвидше виїхати до Полтави, Києва або за кордон? В організації визнають, що такі думки є частиною реальності кожного українського містечка. Проте команда не використовує тиск чи псевдопатріотичні гасла, а показує альтернативу і що розвивати своє – це крутий, зрілий вибір.

Філософія участі «Я – це і є громада»

Один із найглибших і водночас найважчих пластів роботи ГО «Освічую» лежить не в площині тренінгів чи лекцій, а у зміні світогляду жителів містечка. Десятиліттями в багатьох українських громадах панувала комфортна, але згубна позиція відчуженості. Команда організації на чолі з Іриною Платко кидає виклик цій установці, послідовно просуваючи культуру особистої суб'єктності, співвідповідальності та взаємної підтримки.

В організації не знецінюють обов'язок сплачувати податки, проте наголошують, що це лише базовий мінімум, фінансовий внесок, який сам по собі не створює сильного суспільства.

«У нас дуже довго була розповсюджена думка: от я сплачую податки, все інше – це не моя справа. Ми намагаємося переформатувати це мислення. Так, податки це твоє обов'язкове зобов'язання перед державою. Але ти маєш бути корисним своєму місту й країні ще й чимось іншим, окрім грошей. У природі діє фундаментальний закон, що ти маєш ділитися з іншими. І ділитися зовсім не обов'язково коштами – ділися своєю експертністю, знаннями, порадою або просто прийди й допоможи фізично. Не всі розуміють, наскільки це важливо, але коли ти щиро допомагаєш іншим, тоді й світ починає відкривати двері тобі. Я переконалася в цьому на багатьох прикладах із власного життя», – каже Ірина Платко.

В «Освічую» прагнуть змінити саме ставлення людей до так званої «політики» у широкому розумінні від парадигми вічного пошуку винних до усвідомлення власної ролі.

«Так, влада має виконувати свої функції, і хтось дійсно зобов'язаний робити свою роботу. Але кожен із нас хоча б інколи повинен виходити за межі власної затишної бульбашки й проявлятися як людина, якій не байдуже її місто. Ми постійно повторюємо молоді та дорослим, що громада – це не просто будівля міської ради. Громада – це ми. Україна – це всі ми разом».

Ще один критичний бар'єр, який намагаються подолати в Решетилівці, — це звичка мобілізуватися винятково під час трагедій і водночас відсторонено або із заздрістю ставитися до успіхів сусідів у мирні періоди. «Українці дивовижні в моменти кризи: коли нам дуже страшно або стається лихо, ми готові останнє винести з дому, аби подолати загрозу. Але солідарність має стати стійкою системою, а не лише реакцією на біду.

Надзвичайно важливо не бути байдужими навіть у щасливі часи. Не бути байдужими до чужого успіху. У горі ми проявляємося миттєво, але справжня внутрішня сила полягає в тому, щоб щиро радіти за того, хто досяг більшого, не заздрити, а надихатися цим прикладом і працювати над собою, аби теж рости й підтягуватися вище. Саме так формується здорова громада», – підсумовує лідерка «Освічую».

Публікацію створено в рамках проєкту «Посилення лідерства ОГС у відновленні і розвитку громад» — «Коло впливу», що виконується ГО «СТЕП» за підтримки National Endowment for Democracy. Її зміст є відповідальністю ГО «ОсвіЧую», яка бере участь у проєкті, і онлайн-медіа «ЗМІСТ» та не обов’язково відображає погляди ГО «СТЕП» або грантодавця.