Уже 6 років тривають бойові дії на Сході країни, забираючи у когось життя, у когось – здоров’я та душевний спокій. Психічні потрясіння невидимі оку, але від того не менш болючі. Вони, як і тілесні травми, потребують втручання фахівців. ЗМІСТ поспілкувався з психологом та психіатром про те, чому звертатися по допомогу не соромно, чому не слід чекати, що симптоми зникнуть, та де шукати відповідних фахівців у Полтаві.
…Він повернувся до сім’ї після 2014 року. Реальне життя довкола його не цікавило: він жив тільки минулими переживаннями. Чоловік відчував постійну тривогу, не спілкувався з близькими, навіть власна дитина не викликала емоцій. Одного разу він відмовився виходити з дому.
Пізніше чоловік розповідав: тоді в нього зовсім не було бажання їсти, він міг не митися тижнями, не змінювати одяг. Вночі мучило постійне безсоння: навіть коли хотілося спати, заснувати не вдавалося. Перед очима стояли картини прожитого на війні, а глибоко всередині засіло почуття провини перед загиблими побратимами. Згодом почалася алкогольна залежність: коли чоловік випивав, зникала тривога, приходило полегшення і навіть – зовсім коротко – сон.
Але якраз алкоголь та канабіати при невротичних станах лише посилюють симптоми, каже Яніна Мартиненко, завідувачка госпітального відділення обласної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева. Коли близькі зрозуміли, що не можуть зарадити воїну самостійно, то звернулися до лікарні.
«Чоловік був морально і фізично виснажений. Після реабілітації він пояснював, що був, наче уві сні», – згадує вона.
Наша область – одна з перших, де створено умови для психологічної реабілітації ветеранів АТО. Перший Центр соціально-психологічної адаптації ветеранів АТО відкрили ще в 2016 році при Полтавському військовому шпиталі. Також існує спеціалізоване відділення для фізичної та психічної реабілітації ветеранів АТО в обласній психіатричній лікарні ім. О.Ф.Мальцева.
Яніна Мартиненко працює у ветеранському відділенні від моменту його створення, тобто протягом шести років. За цей час у її практиці були різні випадки, багатьом ветеранам вдалося врятувати життя.
Війна змінює всіх
У людей, які перебували в зоні воєнного конфлікту, змінюється насамперед ставлення до навколишнього світу, самовідчуття та емоційна сфера. Окрім фізичних травм, дуже важливими є й психічні. З кожним днем їхні наслідки змінюють поведінку людини.
Відразу після повернення з фронту людина може страждати від глобального порушення сну, емоційно реагувати на все, що її оточує, замикатися в собі. Це фахівці називають тривожно-депресивним розладом. Також небезпечними є флешбеки – перенесення психотравмуючих спогадів у реальне життя. У такі миті людина відчуває страх і надмірну тривогу за близьких, а бажання захистити набуває неадекватних проявів.
За словами Яніни Мартиненко, симптоматика є досить одноманітною. Багатьом, хто переживав усе це, складно жити в соціумі, тому їм необхідна діагностика і допомога фахівця.
Справа ускладнюється стереотипом, що чоловік не може звертатися по допомогу до психолога, бо це – прояв слабкості. Насправді ж це тільки ускладнює і без того нелегку ситуацію в родині. Як зазначає лікарка, до фахівців звертаються вже тоді, коли сім’я стикається з агресією. Одначе бувають випадки, коли агресія спрямована не на ближніх, а на саму людину: тоді виникає потяг до самоушкодження. Важливо, щоб близькі переконали таку людину звернутися до фахівця.
Статистика звернень
В обласній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева є два відділення: в одному надають допомогу пацієнтам з непсихотичними розладами, а в іншому – з гострими розладами. До кожного відділення за рік звертається близько 70 пацієнтів, але це лише мала частина тих, хто проходить лікування. Яніна Мартиненко говорить, що до них звертаються переважно одні й ті самі люди: розлади мають тенденцію повторюватися. Однак є й пацієнти, що після реабілітації вже не потребують повторних курсів.
Самогубство – вихід?..
За словами Яніни Мартиненко, це дуже болісна проблема, про яку в Україні практично не говорять, хоча суїцидів дійсно багато. До психіатрів звертаються в основному близькі, які запобігли самогубству чи помітили тривожні зміни. На питання, якою є статистика в Україні, завідувачка відділення говорить, що точно відповісти неможливо, бо ці дані не афішуються:
«Якщо брати світову статистику, то близько 50 % суїцидів є завершеними. У 2018 році 100 ветеранів АТО наклали на себе руки, майже всі віком до 30 років».
Як відбувається реабілітація в лікарні
У лікарні обов’язково є медикаментозна терапія. Звертають увагу не лише на психічний, але й на фізичний стан людини, адже це одне ціле. Пацієнт отримує також психологічну допомогу, коли фахівець допомагає йому проговорити свої болі та розібратися з почуттями. Крім того, з людиною працює лікар-реабілітолог.
Запорука відновлення полягає саме в комплексному підході, вважає завідувачка. У кожному випадку використовують поєднання різних методик. Курс лікування триває в середньому 20–30 днів.
Яніна Мартиненко окремо зупиняється на фізичній реабілітації, адже багато ветеранів отримали фізичні каліцтва на війні. І навіть контузія – теж серйозна травма. Усе це накладає свій відбиток на психіку, і в мирних умовах будь-яке сильне психічне переживання загострює проблему.
Цього не потрібно соромитися або бояться. З інвалідністю молодим хлопцям складно впоратися самостійно, тому добре, коли вони чи їх близькі звертаються за підтримкою. Разом з цим пацієнт проходить ще й психічну реабілітацію, щоб адаптуватися до нового стану. Бо життя до отримання інвалідності зовсім інше.
Посттравматичний стресовий розлад у ветеранів
Його найперші симптоми схожі на депресію, людину переслідують спогади про війну і втрату побратимів. Потім усе ускладнюється через тривогу та безпідставну агресію до навколишніх. Основне завдання терапії ПТСР і його віддалених наслідків — повернення людини до мирного життя.
«Добре, коли до фахівців звертаються вчасно, а не переходять на згубні залежності», —говорить Яніна Мартиненко.
У разі психічних порушень люди можуть обирати алкоголь як можливість притлумити переживання. Однак він тільки посилює симптоми. Дуже багато пацієнтів за будь-яких несприятливих умов знову повертаються на війну. Стикнувшись із іншим життям, вони вважають, що повинні боротися далі. Є випадки, коли це зумовлене відчуттям провини. Слід розуміти, що ні та, ні інша стратегія не є продуктивною: з часом це тільки ускладнить ситуацію.
Ще однією підступною властивістю ПТСР є можливість рецидивів: негативні прояви можуть повернутися через якийсь час після лікування. У середньому пацієнти повторно звертаються по допомогу приблизно через півроку після стабілізації, каже Яніна Мартиненко.
Однак це не значить, що можна нехтувати допомогою лікаря. Лікарка впевнена: позбутися негативних проявів ПТСР цілком можливо. До того ж, за умови лікування повторні випадки менш виражені. Після реабілітації стан людини стабілізується: вона може вести спокійне життя, мирно жити з родиною, працювати, спілкуватися з друзями тощо.
Коли варто насторожитись?
Сьогодні є величезна кількість психологічних центрів та психологів, що провадять індивідуальну практику. Однак Яніна Мартиненко застерігає: учаснику бойових дій потрібні саме військові психологи або психіатри. Допомога звичайного психолога тут абсолютно марна. Цю ж думку підтверджує інша наша співрозмовниця, яка працює з військовими, – психологиня Тетяна Кукуєва:
«Психолог, який працює з військовими, проходить спеціалізоване навчання, має більше можливостей допомогти клієнтові, адже краще знає, що відбувається з людиною, яка побувала в місцях бойових дій, і розуміє, що люди там пережили».
Отже, слід звернути увагу на такі симптоми:
- тривожність;
- порушення сну;
- тривала депресія;
- порушення соціальної адаптації;
- агресія;
- ніхто не викликає добрих почуттів;
- немає бажання жити.
При такій симптоматиці, за словами Яніни Мартиненко, допомога спеціалізованого психіатра є обов’язковою. Якщо гострих симптомів немає, то можна пропрацювати болючі відчуття з психологом.
В обласній психіатричній лікарні є багато випадків успішного лікування. Пацієнти проходили курс реабілітації, відчували в собі підйом сил і позбавлялися болісних переживань. Такі люди повертали собі своє життя. Навіть бували поодинокі випадки, коли після першої реабілітації людині більше не потрібна була терапія.
За словами завідувачки відділення, не в усіх постраждалих з’являється алкогольна залежність – інколи стрес проявляється по-іншому. Ветерани кидають звичне життя: тікають від соціуму, змінюють місце проживання. Вони можуть переїхати в безлюдне село, усамітнитися та жити так багато років.
Яніна Мартиненко застерігає: що довше людина відчувала симптоми, то важче їх вилікувати. Через певний час симптоматика посилюється і у людини починається глибока зміна особистості. Тож не варто зволікати зі звертанням до фахівців.
Психолог, психіатр, психотерапевт: обираємо спеціаліста
Психологиня, клієнт-центрована психотерапевтиня, дійсна членкиня Української спілки психотерапевтів Тетяна Кукуєва розповідає, що до неї зверталися люди, яким було важко перелаштуватися на мирне життя. З одного боку, військовий розумів, що завдає нещастя рідним, з іншого – не міг самотужки впоратися зі своїми проблемами. Психологічні проблеми можуть виникати не відразу. Деякий час людина може не розуміти, що з нею.
«Бувають ситуації, коли людина не може знайти себе в тому житті, яким жила раніше, й намагається всіма правдами й неправдами повернутися на війну. Є моменти, коли виникають депресії. У цьому разі людина потребує психіатричної підтримки. Це не означає, що з подібними симптомами не можна звертатися до психолога чи психотерапевта. Однак для подолання депресії необхідна співпраця психолога і психіатра», – розповідає Тетяна Кукуєва.
Коли мова йде про фізіологічні збої, то слід проконсультуватися в психіатра. Визначити, потрібна чи ні така консультація, може і психолог. Для цього існують спеціальні тести, та навіть під час співбесіди з клієнтом психолог визначить, чи потрібно залучати додаткового фахівця, каже Тетяна Кукуєва.
Діагностичне обстеження – це насамперед рекомендації для самої людини про те, що можна зробити в її ситуації. Що далі з ними робити, залежить від клієнта.
«З власного досвіду можу сказати, що тим людям, які раніше консультувалися у психолога, після бойових дій легше звернутися по допомогу. У мене був випадок, коли хлопець, повернувшись з АТО, прийшов до мене, бо пам’ятав мене як психолога з попередньої роботи, коли ще в планах не було йти на війну. Він скаржився, що немає сну й апетиту, а потрібно працювати і перелаштовуватися на мирне життя. Він уже знав, що таке психолог, тож не відчував побоювань чи ніяковості».
Психологиня каже, що досі існує стереотип: чоловіки не звертаються по допомогу, бо це прояв слабкості. Але звертаються і жінки, коли їм стає важко жити з чоловіками після повернення з війни, і вони хочуть допомогти. Коли чоловіки бачать зворотний зв’язок від дружин, то підтягуються також, каже Тетяна Кукуєва.
Ці слова підтверджує керівник Центру соціальної адаптації ветеранів та інвалідів АТО в Полтаві Андрій Кошман. Знаючи, що учасникам бойових дій нелегко знайти психологічну підтримку, в Центрі організовували зустрічі з психологами в різному форматі. Одного разу навіть запросили на пінг-понг капелана, який водночас був військовим психологом. Однак усі ці заходи не спонукали ветеранів обговорювати свої проблеми з фахівцем. За словами Андрія Кошмана, частіше до психолога Центру зверталися матері або дружини, іноді – самі ветерани. Чоловіки приводили до психолога своїх дітей, бачили, як він працює, тож згодом і самі наважувалися на консультацію, але ніколи цього не афішували.
Поодинці людям непросто наважитися і звернутися по допомогу, але разом з іншими це зробити набагато легше:
«У мене була ситуація роботи з дружиною, коли чоловік не хотів звертатися по допомогу. У нього з’явилася можливість поїхати до реабілітаційного центру, де з-поміж інших фахівців з ним працював психолог. За відгуками дружини, чоловікові стало набагато краще після реабілітації», – розповіла Тетяна Кукуєва.
Якщо в ході роботи пацієнт відчуває, що йому стало краще, то на цьому психологічне консультування завершується. Деякі клієнти потім дають знати, що в них усе добре. І хоча повторних звернень щодо психологічного консультування у неї не було, психологиня попереджає, що потреба в повторній психологічній допомозі може виникати з часом:
«За моїми відчуттями, суттєва потреба в психологічному консультуванні була на початку бойових дій. Зараз мені здається, що потреба не менша: хтось соромиться, хтось намагається вирішити її по-іншому. Тому і тоді, і зараз психологічна реабілітація дуже важлива».
Поради учасникам бойових дій
Насамперед слід пам'ятати, що така ситуація склалася не тільки у вас. Ви не самі: усі люди, які пройшли війну, переживають подібні симптоми. Не варто відкладати візит до фахівців. Тим паче не слід впадати в алкогольну або хімічну залежність.
«Продовжуйте жити власним життям і знайте, що важкий досвід можна змінити», – говорить Яніна Мартиненко.
Не варто забувати або викреслювати цей період з життя: приймайте те, що було, і йдіть далі, а робота з фахівцем вам у цьому допоможе. Потрібно продовжувати жити гідно і цінувати свій час, каже лікарка.
Також важливо запам’ятати, що повторні рецидиви при лікуванні завжди менш виражені, тому близьким потрібно звертати увагу на післяреабілітаційний період.
Якщо ви відчуваєте потребу в підтримці фахівця, ви повинні знати, що як учасник бойових дій ви маєте право на безкоштовну психологічну допомогу у військовому шпиталі, так само, як і в наркологічному та психоневрологічному диспансерах, а також на реабілітацію в обласній психіатричній лікарні. Отже, можна звернутися до військового шпиталю. Можна вдатися до фахівця (психолога чи психотерапевта), що здійснює індивідуальну практику. Нагадуємо, що слід обирати спеціаліста, який працює саме з військовими, інакше консультації не принесуть бажаного полегшення. На сайті Української спілки психотерапевтів можна знайти спеціаліста у своєму місті. Ніякої підготовки до зустрічі з психологом не потрібно. Тетяна кукуєва говорить:
«Достатньо набратися мужності, зібрати волю в кулак і дійти до фахівця».
Обкладинка Марини Вісич