15 березня, 17:03
15 березня, 17:03

З початком пандемії коронавірусу у світі та Україні почали менше подорожувати, але сьогодні до залізничних та автобусних вокзалів почали повертатися пасажири. Здебільшого подорожі полтавців починаються саме з місцевих вокзалів, але мало хто знає про їхню історію.

ЗМІСТ побував на найбільших вокзалах Полтави і розповідає як вони з’явилися у нашому місті. Який вони мають вигляд наразі можна побачити у фото нашої кореспондентки Катерини Пєшикової.

«Полтава-Південна»

Головний та найстаріший вокзал у Полтаві відкрили у 1870 році. Ця будівля вважається пам’яткою архітектури місцевого значення. Тоді це була станція «Полтава» (сьогодні вона має назву «Полтава-Південна») державної Харківсько-Миколаївської залізниці. Олександр Калініченко каже, що тоді розпочали рух на дільниці Полтава-Кременчук:

«До 1880 року будівля вокзалу була тимчасовою, а після – капітальна двоповерхова, типового для цієї залізниці проєкту. Після побудови лінії Київ–Полтава Московсько-Києво-Воронезької залізниці, у 1901 році станція стає вузловою».

Уже у 1903 році відкрили рух у напрямку Лозової. Після об'єднань і реструктуризації, у 1907 році Харківсько-Миколаївська залізниця стала називатися південною, а з 1934 року має назву «Південна залізниця».

У 1937 році вокзал перебудували і розширили через замалі зали очікування, але у роки Другої світової війни його було зруйновано. Відбудували у 1947 році. Схоже трапилося з багатьма іншими унікальними і важливими спорудами Полтави.

Після війни першим відновили ансамбль привокзальної площі, яка наразі має назву площі Слави. Потім будували новий привокзальний вокзал за проєктом архітектора Євгена Лимара. Також відбудували Палац культури залізничників, технікум транспортного будівництва.

Особливістю цієї станції є барельєфи, що розташовані поблизу головного входу. Вони виготовлені з бронзи і нагадують про бойові досягнення.

У 1999 році станцію капітально відремонтували. Тоді реконструювали увесь комплекс, модернізували будівлю вокзалу та привокзальну територію. Уже у 2008 році електрифікували. Це дало можливість користуватися електропотягами. Олександр Калініченко розповів, що нині усі напрями від станції електрифіковані. Це дало змогу перевести тягу поїздів з тепловозної на електровозну.

Сьогодні зі станції переважно здійснюють приміське сполучення, а послугами вокзалу щодня користуються сотні людей.

«Полтава-Київська»

Як пише Юрій Рочняк у своїй праці «Історичні етапи будівництва залізниць в Україні», у 1850-1860 роках з’явилися окремі колії, що мали різне призначення і не були пов’язаними. Цей етап засвідчив етап появи залізничних магістралей, які сполучили найбільші міста Київ, Одесу, Харків, Дніпро, Севастополь, а також Львів, Чернівці. Ці шляхи не виходили з українських міст, але дозволили їх об’єднати.

У 1872 році залізниця прийшла на Закарпаття, а на початок 20 століття існували три колії перетину Карпат у межах сучасної України. На основі залізничних магістралей розбудовували локальні залізниці, охоплюючи значні території країни. Саме тоді більшість областей сучасної України набули колійну мережу, яка працює наразі

За даними відкритих джерел, станція, яка наразі має назву «Полтава-Київська», виникла у 1901 році. Начальник технічного відділу Кременчуцької дистанції електропостачання «Південної залізниці» Олександр Калініченко розповів, що це була станція «Полтава-місто» приватної Московсько-Києво-Воронезької залізниці. Після цього запустили рух потягів на дільниці Київ–Полтава до станції «Полтава» (сьогодні вона має назву «Полтава-Південна»):

«У вирі подій перевороту 1917-1919 років залізницю націоналізували. Вона увійшла до складу Південних залізниць».

З початком Другої світової війни, як і багато інших споруд у Полтаві, станцію зруйнували.

«У післявоєнний період відновлювалися пошкодження, об’єдналися та уніфікувалися усі залізниці України, хоча деякі лінії зникли. Технічний поступ проходив подвоєнням маґістральних колій, їхньою електрифікацією та налагодженням модерного управління. Відбувався розвиток залізниці в руслі стратегічного і військового домінування з акцентом на вантажні перевезення. Залізниці розширювалися при підприємствах для входження у мережі. Сьогодні в Україні існує понад 22 тис. км колій і мережа є однією з найгустіших у Європі», – пише Юрій Рочняк.

Як йдеться у виданні «Полтавщина: Енциклопедичний довідник», відбудова вокзалу розпочалася у 1955 році за проєктом архітекторки Зої Котлярової. Вона була членкинею Спілки архітекторів СРСР, а в 1959 році виконувала обов’язки старшої архітекторки у технічному бюро Управління головного архітектора Полтави. Також викладала на архітектурному факультеті Полтавського інженерно-будівельного інституту.

Після відбудови на станцію запустили тролейбусну лінію. Наразі туди їздить тролейбус №1, який рухається з «Південного вокзалу» через центр Полтави.

Також навколо вокзалу з’являлися промислові об’єкт харчової промисловості. Це збільшило навантаження на станцію і вона стала вантажною. У 2002 році стантериторію поблизу реконструювали та збудували перехід над колями. Також завершили електрифікацію, а на станції з'явилися електровози та електропотяги.

Автовокзал «Полтава»

Центральний автовокзал у Полтаві збудували у 1988 році. З цього часу його призначення не змінювали. Будівлю зводили за проєктом архітекторки Валентини Богаченко. Від початку роботи цей об’єкт став одним з найважливіших в інфраструктурі Полтави.

Сьогодні з центрального автовокзалу можна вирушити за кордон чи поїхати у будь-яке місто України. Нещодавно ЗМІСТ спілкувався з керівником підприємства «Полтаваавтотранс» Сергієм Бутко про перевезення в області та роль автовокзалу у розвитку транспортної інфраструктури.

Хоча будівля автовокзалу не має такої довгої історії як залізничні вокзали міста, вона теж важлива та унікальна. Річ у тому, що будівля автовокзалу виконана у стилі модернізму і схожих будівель у Полтаві не так багато.

У проєкті архітекторка Валентина Богаченко врахувала дві складові архітектурної форми, які можна відчути та виміряти. Архітекторка Оксана Бєлявська розповідала, що завдяки переважанню горизонтальних розмірів споруди в цілому над вертикальними утворилося відчуття горизонтального руху. Саме це властиво пересуванню автотранспортом. Також в об’єкті контрастно поєднані матеріали – скло і бетон, фактури поверхні – гладка прозора і груба шорстка, габарити елементів – довгі горизонталі і короткі вертикалі, положення у просторі – заглиблені вікна і виступаючі стіни. У такий спосіб архітекторка зуміла передати рух і зупинку, динаміку і відпочинок, день і ніч, тимчасовість і незмінність.

Усе це притаманно центральному автовокзалу, адже щодня звідси вирушають десятки рейсів та сотні пасажирів. Сьогодні вокзал намагаються осучаснювати аби він відповідав запитам пасажирів, а поїздки були комфортнішими.