Активна фаза антитерористичної операції в Україні почалася 15 квітня 2014 року – саме в цей день добровольчі батальйони та ЗСУ почали звільняти донецькі міста від сепаратистів. Напередодні, 14 квітня, тодішній Секретар Ради національної безпеки та оборони Олександр Турчинський підписав відповідний указ. Далі були звільнення Краматорська та Слов’янська, бої за Савур-Могилу, Донецький аеропорт, смерті, повернення, об’єднання, розбрат, знову втрати на фронті… Війна, якій передувала окупацію Криму, триває до сьогодні.
Полтавські добровольці, волонтери та кореспонденти поділилися пам’ятними фото, яких за ці шість років накопичилося чимало. За кожною світлиною – історія не тільки російсько-української війни, а й фіксація побуту, короткого відпочинку, зустрічей та прощань.
Фотоісторії від фотографині-документалістки Анни Чапали
Анна Чапала – військова кореспондентка. Вона працювала у складі кореспондентського пункту «Армія Інформ» та висвітлювала події одразу після обстрілів.
Полтава, 2015 рік.
За словами Анни Чапали, на світлині – момент зустрічі доньки та батька, який повернувся з війни. Чоловік служив у 8-й окремій автомобільно-санітарній роті й пробув на фронті понад рік. Він був одним із тих добровольців, які вивозили поранених і вбитих з Іловайського котла.
Анна Чапала згадує, що їх зустрічали на площі серед ОДА. Героя на фото чекала дружина та дві донечки. На фото чоловік з молодшою донькою.
Миргород, 2019 рік.
На другому фото – похорон 36-річної Ярослави Никоненко, яка загинула 15 жовтня 2019 року на Донбасі від кулі снайпера. Її фото несе старша сестра Богдана.
Їх родина з початку війни понесла дві втрати: у січні 2015 року поблизу села Трьохізбенка від обстрілів «градами» загинув батько Сергій Никоненко, ветеран Афганістану, доброволець батальйону «Айдар». Після його смерті обидві дочки пішли служити до лав Збройних сил. На жаль, за чотири роки старшої Ярослави не стало… У неї залишилася 13-річна донька.
Полтава, 2015 рік.
На цьому фото ви бачите змагання важкопоранених військових під час бойових дій «Сила нації» у Полтаві, які отримали ампутацію тієї чи іншої кінцівки або змушені пересуватися в інвалідному візку.
Як розповіла Чапала, на передньому плані – автор проєкту Дмитро Медведь. Чоловік отримав складне поранення у зоні АТО, внаслідок якого у нього відсутні кілька міліметрів спинного мозку. Після реабілітації Дмитро Медведь їздить в інвалідному візку й активно займається спортом. Під час тренування він підтягнувся на канаті до даху і побратими зрозуміли, що треба організовувати такі змагання.
Фотоісторії від ветерана, засновника ІТ-курсів для ветеранів ІТ BRO Олекси Коби
Олекса Коба воював у добровольчому батальйоні «Донбас-1» протягом 2014-2016 рр. За час служби отримав два поранення та повернувся додому.
Отже, його фотоісторії.
Піски, 2015 рік.
Олекса Коба розповів, що навчався в полтавському педагогічному ліцеї імені Макаренка. І коли під час боїв в Пісках було особливо важко, до них приїхали волонтери – вони розповіли, що школярі передали прапор. Виявилось, що він з ліцею імені Макаренка.
Після повернення з АТО Олекса Коба повернув прапор до ліцею.
Піски, січень 2015 року.
На фото поряд з Олексою Кобою сидить кіт, який відчував обстріли. Як розповів ветеран, коли котик зупинявся перед виходом з бліндажа, то хлопці розуміли, що зараз «прилетить».
Піски, серпень 2015 рік.
Це фото було зроблене в той день, коли волонтери привезли добровольцям додаткові магазини на зброю.
«Я обирав між тим, чи повісити додатковий магазин біля рації, чи на кевлар (там де печінка). Через кілька годин під час бою цей магазин захистив мене від кулі з кулемета. Я отримав сильну гематому, але вижив», – розповів ветеран.
Фотоісторії від волонтерки, підприємиці Олександри Сиротенко
Олександра Сиротенко – волонтерка та співзасновниця «Полтавського батальйону небайдужих», засновниця бренду «Смакотиння» ділиться своїми спогадами про 2014 рік і поїздки на Схід.
Полтава, липень 2014 року. На цих світлинах – відправка добровольців «Азову» на Схід. Було гарно, урочисто і тривожно, згадує волонтерка.
Схід, червень 2014 року.
Тоді волонтерка вперше поїхала до полтавських військовослужбовців. Зображена випічка – подарунок від її бабусі, згадує Олександра Сиротенко.
Травень, 2015 рік. Такими були позиції військових на Сході, які жили просто неба.
Фотоісторії від ветерана Валерія Гаркавенка
Бойовий досвід військовослужбовця – п’ять років. Він також пробував свої сили на відборі до складу національної збірної «Ігор Нескорених» у 2019 році.
«Я воював у 2014-2015 р. у складі 79-ДШБр. У 2016-2019 р. був контракт з повітряною частиною, а у 2016-2017 році я відправився на рік в АТО, там воював у складі розвідки. Зараз я пишу невеликі розповіді про війну і викладаю їх у фейсбук», — розповідає ветеран Валерій Гаркавенко.
Ось його обрані світлини про війну.
2014 рік, місто Краматорськ.
На світлині – військовослужбовці перед виїздом на допомогу, щоб тримати оборону ДАПу. Валерій Гаркавенко – крайній зліва.
Фото зроблене у 2014 році в Ясинуватському районі. За словами Валерія Гаркавенка, тоді був дуже важкий день, але їх дух був незламним і вони тримали оборону.
Фотоісторії від волонтерки Ірини Каптур
Ірина Каптур – лікарка-стоматолог, яка від самого початку бойових дій збирає та відвозить гуманітарну допомогу захисникам. Згадує, що не раз їздили на Схід під обстрілами, але вдячність військових надає сил робити добрі справи далі.
На фото – грудень 2014 року, місто Щастя. Ірина Каптур розповіла, що під час чергової поїздки вони передавали спеціальні грілки хлопцям-снайперам:
«Коли поверталися до Полтави, то машина через замет потрапила в аварію, але і такі моменти не зупиняли».
Літо 2016 року.
Фото зроблене дорогою на Авдіївку. На цій світлині волонтерка передає захиснику пряники з Полтави.
Літо 2015 року, недалеко від Сєвєродонецька. Тоді волонтери привезли зокрема й український прапор. Ірина Каптур каже:
«Вони знайшли йому найвидніше місце.Сказали, щоб всі бачили, що це – Україна».
Фотоісторії від ветерана Юрія Дмитренка
Ветеран, учасник збірної України на Invictus Games-2018 (тоді він зокрема посів 4-те місце у дисципліні веслування на тренажері та отримав звання лейтенанта) пішов у добробат у 2014 році.
«Я був розвідником-кулеметником 54-го окремого розвідувального батальйону. Восени ми заїхали в зону АТО. У 2016 році я отримав поранення. Відновився на службу восени 2018 і прослужив ще рік, до листопада 2019. Зараз я – лейтенант запасу», – розповів Юрій Дмитренко.
Розповідати про історію фотографій ветеран не дуже хоче, але обрані світлини – нижче.
Листопад 2014 рік. Юрій Дмитренко на фото крайній справа.
Жовтень 2019 року.
Фотоісторія від ветерана Миколи Власенка
Микола Власенко служив у 79-й бригаді батальйону «Фенікс». Чоловік впевнений: в АТО зустрічаєш не друзів, а справжніх братів.
2015 рік, під Широкіно. На фото Микола Власенко (перший зліва) схилив одне коліно до землі разом з побратимами.
«Коли фотографувалися, всі знали, що живими можемо не залишитися», – так говорить про цю світлину ветеран.
Фотоісторії від ветерана Андрія Кошмана
Зараз Андрій Кошман є керівником Центру соціальної адаптації ветеранів та інвалідів АТО. У 2014 був добровольцем батальйону «Айдар».
«27 липня 2014 року в бою під Георгієвкою та Лутугине ми втратили 13 своїх бійців, але це дало змогу розблокувати оточений Луганський аеропорт. Саме бійці “Айдару” захопили стратегічно важливі селища Новосвітлівку та Хрящувате, чим перекрили постачання броньованої техніки з ерефії в Луганськ та стали авангардом оборони аеропорту. У польовому шпиталі, що розміщувався в луганському аеропорту, надавали допомогу пораненим “айдарівцям”», – згадує Андрій Кошман.
.jpg?1586958693020)
На фото Микола Чепіга – один з перших полтавців, якого закатували в полоні, в червні 2014 року.
.jpg?1586958746124)
За словами Андрія Кошмана, з 13 по 28 серпня 2014 року «айдарівці» втратили понад 25 бійців, зокрема і Героя України Олега Міхнюка.
.jpg?1586958832494)
Лише 27-28 серпня 2014 року, після наступу кількох російських танкових тактичних груп, «айдарівці» потрапили в оточення та залишили Новосвітлівку та Хрящувате – вони просто не мали чим оборонятися.
***
За шість років боротьби за мир в Україні загинуло більше як 13 тисяч героїв. На жаль, попри рішення припинення вогню війна та нові смерті продовжуються далі.
ЗМІСТ дякує всім відважним воїнам, які боронять кордони нашої країни.
Фотографії Анни Чапали, Олекси Коби, Олександри Сиротенко, Ірини Каптур, Юрія Дмитренка, Валерія Гаркавенка, Миколи Власенка.