Тиждень тому, 29 травня, школи завершили навчальний рік. Так і хочеться додати: і зітхнули з полегшенням. Дистанційне навчання – це непростий виклик для всіх і водночас можливість здобути нові навички, зрештою, створити щось інноваційне. Разом з полтавськими педагогами підбиваємо підсумки навчального року: визначамєо успішні моменти та аналізуємо труднощі.
Як пам’ятаємо, перехід на дистанційне навчання відбувся без жодної затримки: вже на наступний день після наказу Міністерства освіти і науки учні й учителі мали залишатися вдома й продовжувати вчитися онлайн. Початок карантину зараз сприймається як повний хаос і невизначеність: усі здогадувалися, що це надовго, але як повністю перевести досить інертну систему традиційного навчання на цифрові рейки, не знав ніхто. Виникає запитання: чому за наявності розвиненої системи післядипломної педагогічної освіти багато вчителів перший час тільки скидали завдання у чаті Вайберу? Невже вони не мали можливості засвоїти технології комунікації, створені спеціально для навчання? Відповідь – у тому, що всі цифрові технології, з якими вчителів знайомили на численних курсах і тренінгах, ніколи не сприймалися як основний спосіб навчання. Це була цікава, корисна, але необов’язкова річ. Під час карантину онлайн став не просто основним, а єдино доступним каналом спілкування і навчання.
Саме тому перше, що зробило керівництво й методисти, – навчання для педагогів, як зробити онлайн-платформи своїм робочим інструментом. Другий крок – створили цифрове середовище, щоб бути постійно на зв’язку з керівництвом і вчителями шкіл, учнями й батьками.
Система післядипломної освіти, окрім підтримки і рекомендацій, узяла на себе важливу в будь-якому проекті роль: проаналізувала актуальні потреби вчителів. На основі аналізу методисти напрацювали рішення спільно з управліннями освіти різних рівнів – від обласного до місцевого.
«Наш інститут разом з управліннями освіти міст, районів та ОТГ проведе низку заходів: спершу це будуть тренінги для визначених фахівців з розвитку дистанційної освіти, потім ці координатори проведуть тренінги для фахівців шкільного рівня, а ті в свою чергу – для всіх педагогічних працівників», - говорить ректор обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Віталій Зелюк.
Злагоджена робота дала результати, і то такі, що варті визнання на рівні держави: настільки доречними і вчасними вони виявились.
Перша історія успіху. Цифрове середовище для полтавських шкіл
За словами начальника управління освіти виконкому Полтавської міської ради Юрія Матвієнка, Полтава – перше в Україні місто, яке створило власний цифровий освітній округ на платформі Edmodo. На сьогодні це середовище об’єднує майже 12 тисяч учнів, 700 вчителів і 2 тисячі батьків. Чому це важливо? По-перше, ця мережа дозволяє навчати і навчатися дистанційно. Якщо в майбутньому виникне загроза карантину, полтавські педагоги матимуть робочий інструмент, який непотрібно винаходити заново.
По-друге, єдина платформа значно полегшує комунікацію між усіма учасниками навчання.
«Наприклад, мені як начальнику управління освіти стало набагато зручніше звернутися з повідомленням до батьків через середовище Edmodo: я знаю, що інформація відразу буде донесена до них. Мені більше не треба розсилати цю інформацію по закладах, чекати, доки її надішлють класним керівникам, а ті повідомлять батькам», - говорить Юрій Матвієнко.
По-третє, у цьому середовищі для батьків передбачена можливість ознайомитися з успішністю своєї дитини, причому в досить гуманний спосіб: без можливості подивитися оцінки однокласників. Електронний журнал – це не основна функція Edmodo:
«Ця опція платформи поступається комерційним платним продуктам, які позиціонують себе виключно як класні журнали, але це додатковий плюс для батьків», - говорить Юрій Матвієнко.
Ми запитували педагогів, як вони користуються кабінетом у цифровому середовищі. Так, психологиня школи № 12 Юлія Шпигун викладає на своїй сторінці рекомендації та поради для учнів і їхніх батьків. Більшість учителів публікують на платформі завдання для учнів певного класу і приймають домашні роботи.
Історія друга. Учитель як медіазірка
Батьки дітей шкільного віку добре пам’ятають, що онлайн-уроки і телетрансляції з’явилися не відразу. Спершу МОН рекомендував одинадцятикласникам онлайн-курси для підготовки до ЗНО на освітніх платформах EdEra I Prometheus, трохи згодом запустили трансляції уроків для середньої школи (5–9 класи), але молодша школа довго залишалася без уроків. Хоча саме для молодших школярів особа вчителя дуже важлива.
У Світлани Нестулі (тоді заступниці міського голови) та директора телеканалу «Центральний» Олега Зонтова виникла ідея створити телеуроки для початкової школи. Майже місяць – з 30 березня по 28 квітня – уроки полтавських учительок початкових класів транслював телеканал «Центральний». Оскільки це була перша ініціатива телеуроків для початкової школи, транслювали їх і інші регіональні канали. Юрій Матвієнко говорить, що ці вчительки стали медіазірками нашої освіти.
У проекті взяли участь вісім учительок початкових класів – Ольга Хвостенко (школа №5), Юлія Бражник і Вікторія Савенко (школа № 27), Неля Вусата (школа № 11), Анастасія Мотрій та Анастасія Бедак (школа № 38), Валентина Яковенко (школа № 6). Говорить директорка школи № 27 Світлана Божок:
«Спочатку було страшно, незрозуміло, важко, але наші педагоги розуміли, що на них лежить відповідальність перед дітьми і перед професією. Вчительки нашої школи провели в сумі 16 уроків. Уроки будували так, щоб могли навчатися не лише учні нашої школи, але й усієї України, бо в усіх різні програми і підручники».
А директорка школи № 12 Олена Ткач розповіла, як дивилася уроки разом зі дитиною:
«Моїй дитині п’ять років. Вона знала, що вранці транслюють уроки для першого класу, тому чекала їх щоранку, дивилася і так готувалася до школи».
Озираючись назад: що видається складним
Якщо чесно проаналізувати ці три місяці, можна побачити не лише безумовний успіх, але й проблеми, які навряд чи вдасться вирішити силами одних педагогів. Наші співрозмовниці – директорки полтавських шкіл – зауважили, що їхні вчителі не відчували суттєвих проблем з технічним забезпеченням. Однак складнощі з готовністю навчати онлайн усе ж виникали.
«Для нашої школи переходити на дистанційне навчання було легше, тому що я викладаю інформатику. Складнощі виникали у вчителів зрілого віку: вони не дуже добре знають комп’ютер, тож їм довелося швидко опановувати необхідні навички», - говорить директорка школи № 12 Олена Ткач.
Утім, результати опитування, проведеного серед шкіл Полтавщини обласним інститутом післядипломної освіти, свідчать, що проблема технічного забезпечення є насущною для досить значної частини вчителів. Так само, як і питання спроможності педагогів. Цифри свідчать: що менша школа, то менш доступним для вчителя стає комп’ютер. Це зайвий раз підтверджує, що мережа малокомплектних шкіл потребує реформування: воно приносить успішний результат.
.jpg?1591377066057)
Дистанційне навчання вивело на яв проблему, про яку не дуже прийнято говорити, а саме нерівність учнів. Хоча, здавалось би, рівність доступу до освіти – це норма Конституції, учень визнаної школи в центрі, що має власний ноутбук, і четверта дитина в родині, де на всіх один планшет, від початку в неоднакових умовах. Тим цікавіше порівняти бажання вчитися в різних школах. Так, директорка ліцею №3 Ірина Гринь говорить:
«Найбільшою складністю для будь-якого вчителя є неможливість перевірити, чи правду дитина говорить, коли каже, що в неї немає інтернету, чи просто не хоче вчитися. Є також питання академічної доброчесності».
Директорка школи № 8 Світлана Богодиста так характеризує дистанційне навчання:
«Родини наших учнів небагаті. У деяких сім’ях немає ні комп’ютерів, ні інтернету. Їм було дуже важко. Усі ми працювали через платформу Edmodo. Ті ж діти, які не мали доступу до інтернету, працювали через Вайбер, підтримували зв’язок через СМС. Дистанційне навчання підкреслило нерівність між учнями. Однак деякі діти дистанційно працювали краще, ніж у класі».
Не слід думати, що складнощі з дистанційним навчанням можуть бути лише в селах. Директорки полтавських шкіл відзначають наполегливість своїх учителів в опануванні онлайн-технологіями, їхню готовність у будь-який час прийти на допомогу учням і батькам, однак змушені констатувати: доводиться пристосовуватися і до того, що в родині один на всіх планшет, і до того, що в районі регулярно вимикають світло, і до того, що в деяких дітей немає ні комп’ютера, ні інтернету. Учителі змушені давати дітям менше завдань, спрощувати їх, щоб учні могли їх виконати і не випасти з процесу остаточно.
Нарешті, є одна нездоланна складність, яку відмітили всі наші співрозмовники – від директорів шкіл до ректорів вишів. Це відсутність живого спілкування між учителем та учнем. Саме тому кожна школа намагалася залучити якомога більше учнів до різних онлайн-заходів, використовуючи всі доступні канали, наприклад, соцмережі та YouTube. Розповідає Ірина Гринь:
«Останній дзвоник минув онлайн: о десятій ранку на YouTube ми запустили невелике відео з нашими спільними фото. Потім діти й батьки приєдналися до класних керівників і провели своє невеличке свято у форматі відео конференції. На YouTube наше привітання мало понад 700 переглядів, а в ліцеї навчається 670 дітей».
Виклики для вищої освіти
Наш огляд був би неповним без згадки про виші. Без сумніву, там інші стартові умови. На відміну від загальноосвітніх шкіл, які керуються єдиним державним стандартом, в університетах існує поняття академічної автономії, де кожен виш сам складає навчальні програми і план роботи. Відповідно, різні виші по-різному були готові до карантину. Найшвидше перебудувалися ті, де вже було дистанційне навчання. Ті заклади, що тяжіли до традиційних аудиторних форм, зазнали приблизно тих самих випробувань, що і школи.
Викликом стала необхідність провести підсумкову атестацію випускних курсів онлайн. У викладачів виникали побоювання, що в такому форматі складно буде оцінити знання студента. Говорить ректор Полтавського національного педагогічного університету Микола Степаненко:
«Захист наукових досліджень онлайн справді важко провести. Це не матиме позитиву, якщо відбуватиметься в такому режимі. А щодо державних іспитів, то, звичайно, краще, якби ми мали змогу поспілкуватися, поставити питання, однак установити прожитковий мінімум знань нашого студента-випускника ми можемо. На заочному відділенні в нас уже почалися онлайн-іспити, але якщо буде альтернатива, то ми повернемося до традиційної моделі».
Деякі проблеми, як-от технічне забезпечення викладачів, у вишів спільні зі школами. Однак університет може собі дозволити їх вирішити. Говорить ректор Полтавського університету економіки і торгівлі Олексій Нестуля:
«По-перше, в кожного викладача вдома повинна бути відеостудія, з якої він міг би працювати зі студентами. Тому ще в березні ми надали робочі комп’ютери викладачам, які не мали сучасної техніки, а потім придбали ще 110 комп’ютерів.
Другий виклик – це якість дистанційних курсів. З ним ми впоралися завдяки жорсткому моніторингу. З 1100 дистанційних курсів, які забезпечують навчальний процес для всіх студентів, близько 300 курсів для студентів очної форми були орієнтовані виключно вивчення тем для самостійного опрацювання студентами. От для їхніх викладачів дистанційне навчання стало напруженою роботою. Ми її моніторили, бо розуміли, що пандемія – це надовго».
Що ж до прогнозів на новий навчальний рік, то, імовірно, загальна криза відобразиться і на вишах: як-не-як, ринок освітніх послуг залежить від ситуації в країні.
«Для нас нема технологічних труднощів зі вступною кампанією. Проблеми виникають з боку батьків, значна частина яких не матиме коштів на оплату навчання дітей: хтось витратив заощадження під час карантину, хтось втратив роботу. Частина абітурієнтів відкладає вищу освіту до кращих часів», - говорить ректор ПУЕТ.
Загалом же керівники вишів зауважують, що тепер за потреби легко можуть перейти на дистанційне навчання. У педагогічному університеті планують залишити цю форму навчання для студентів-заочників. А ПУЕТ, приміром, і так впроваджує дистанційне навчання вже 10 років, тому деякі його напрацювання можна назвати історією успіху.
«У квітні ми, напевно, єдині в Україні провели іспити в магістратуру за очно-дистанційною технологією: тоді ще не було відповідних положень МОНу, але існуючі документи не заважали нам це робити. Тож ми приймали студентів за нашими внутрішніми положеннями, які чітко регламентують порядок проведення іспитів і співбесід, зарахування тощо. Коли МОН довідався, спершу здивувався, а тоді поклав наші положення в основу рекомендацій для всіх закладів освіти щодо вступної кампанії в дистанційному режимі», - говорить Олексій Нестуля.
Підсумки
Три місяці дистанційного навчання в школах і вишах дають більше підстав для роздумів, ніж можна вмістити в рамках одного огляду. Відкинувши скепсис, можемо зауважити, що навіть у межах нашого міста знайдеться достатньо історій успіху і позитивних прикладів загальнодержавного рівня. З іншого боку, існують проблеми, які неможливо подолати силами однієї тільки шкільної освіти, адже вони закорінені в нерівності наших життєвих умов. Одне можна сказати напевно: раптовий перехід на дистанційне навчання став добрим випробуванням на гнучкість для всіх рівнів освітньої системи – від учителів та директорів шкіл до ректорів вишів. І коли над нами нависне загроза карантину (краще, звісно, щоб ні!), ми візьмемося до роботи вже навченими й озброєними.
Обкладинка та інфографіка Романа Желізняка
Редакція дякує за статистичні відомості ректорові Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. Остроградського Віталію Зелюку.