Місце, де бережуть історію та культуру, може бути цікавим і заробляти на себе. Нещодавно Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному звітувався про усе, що їм вдалося зробити й зберегти попри війну.
Цьому заповіднику українського гончарства вдалося відзначитися кількома нетиповими проєктами: відкриття власної кав’ярні, готелю, резиденції для художників, оновлення музею Кричевського і не тільки.
Упродовж останніх років команда заповідника працює над власним етноселом, де відтворюють побут гончарів початку ХХ століття. У планах – облаштувати ціле подвір’я майстра, де в декількох господарських будівлях облаштують побут тих часів.
Поїхали дивитися чим займається один з найцікавіших музеїв Полтавщини разом зі ЗМІСТом.
Новий погляд на гончарство
На вироби з глини та традиції гончарів сьогодні українці дивляться інакше. Велика війна показала нам, що це не просто предмети, а елементи безсмертної культури. Основним центром дослідження став музей-заповідник в Опішному. За понад 40 років вони збільшили свою територію 20 гектарів, а музейних експонатів на сьогодні більш ніж 60 тисяч.
Музей намагається надихнути відвідувачів на пошук свого коріння та пізнання культурної спадщини. В Опішному зберігаються унікальні старовинні керамічні вироби наших предків, а також відвідувачі можуть й самі зліпити вибір з глини та опанувати гончарські техніки.
Про важливість мистецтва для українського народу нагадують елементи розписів, керамічні вироби та скульптури, що розташовані по всій території. Про це говорить Галерея монументальної садово-паркової керамічної скульптури просто неба, де відвідувачі музею можуть побачити кількасот робіт митців з усієї України та світу.
Щоби поповнювати цю колекцію, музей створив свою грантову премію та з 1997 року запрошує до себе художників-керамістів. Протягом певного періоду учасники залишаються на території музею та створюють свої роботи, які потім лишають серед експонатів. Для них збудували окремий будинок-резиденцію та попри війну приймають майстрів з усього світу:
«Занедбаний одноповерховий будинок початку XX століття ми оновили, створили другий поверх та зробили світлу та простору резиденцію, де розмістили майстерню та місця для проживання. Для майстрів ми надаємо творчий простір та матеріали, щоб вони мали усе для своєї роботи. Для того, щоб скульптури виконували за справжніми традиціями, у нас є пічка, щоб майстри спробували випалювати свої роботи так, як це робили гончарі сотні років тому», – розповіла завідувачка «КерамоРезиденції» Ольга Плоха.
Місцеві художники також поповнюють своїми виробами парк монументальної скульптури. Тематикою нових виробів, створених за час війни, стала боротьба нашого народу з ворогами, віра в перемогу та єдність українців. Серед нових робіт – скульптури художника-монументаліста Сергія Ратька, керамістки та викладачки Наталії Матвійчук, Інни Гуржій та Антона Плохого. Нові скульптури розказуватимуть про сучасну війну та історію.
Музей, що заробляє
Державного фінансування музею вистачає лише для зарплат та комунальних послуг, тож перед працівниками постає питання: «Де брати гроші на розвиток?». Щоб відкривати нові локації та виставки, науковці почали шукати нові способи заробітку.
Як наслідок, у 2017 році музей відкрив власне кафе «Горнятко». Тут продають каву, чай та тістечка, гроші з яких потім використовують для потреб заповідника.
Держава таку ініціативу не підтримала. Лише за допомоги юристів, музею вдалося відстояти свій проєкт, тому зараз кав‘ярня продовжує працювати та приносити прибуток.
Аби гості могли на декілька днів залишатися в Опішному, 3музей збудував власний апартамент «Опішний двір». До вартості проживання входять різні екскурсії та майстер-класи з гончарювання, аби гості залишалися тут та знайомилися з місцевістю більше:
«Ідеєю було створити президентський номер, бо місця для проживання за середнім цінником в селищі вже є. Ці котеджі та готелі не цікавили заможніших гостей Опішного, тому на ночівлю їхали в Полтаву, де вже й продовжували свій відпочинок. Нас же цікавить якнайдовше залишати наших гостей у музеї, бо одного дня, аби вивчити наш край замало», – говорить Олесь Пошивайло.
Під час ремонту на території біля цього будинку знайшли старовинні фрагменти глиняних виробів. У 2018 році археологи розкопали поруч дві гончарні печі першої третини ХХ століття, де мешкала династія гончарів Оначків. Зі знайдених елементів вирішили зробити живу експозицію на придорожньому паркані, тому тепер ці знахідки стали не просто музейним експонатом, а й буденністю жителів резиденції.
Для відкриття апартаменту адміністрація музею співпрацювала з місцевим малим та середнім бізнесом, які фінансово підтримували проєкт. Залучали чимало власних коштів, а будівниками ставали й самі працівники.
Олесь Пошивайло говорить, що часто місцеві скептично ставляться до бізнес-ідеї музею. Багато хто не звик до нетрадиційних підходів до своєї роботи й думають, що все це роблять для власного збагачення працівників. Але лише так проєкти дозволяють музею отримувати гроші, за які потім відкривають та оновлюють нові експозиції заповідника. Завдяки цьому музей залишається цікавим як для нових відвідувачів й запрошує провертатися знову:
«Ми почали працювати та думати над розбудовою об’єктів під час війни. Запити людей змінилися, усе менше їздять до нас великими групами на екскурсії. Зараз люди не шукають у нас фестивалів чи великих подій, вони хочуть знайомитися з історією та відчувати її. Тому тепер ми працюємо для того, щоб наші виставки ставали інформативнішими, а під час прогулянок нашим музеєм відвідувачі знаходили більше відповідей на свої питання», – ділиться Олекса Пошивайло.
«Тут все так, ніби гончар відійшов на хвилину»
Екскурсійні об’єкти музею-заповідника розташовані не лише на одному подвір’ї. В Опішному відкрили й меморіальні садиби відомих колекціонерів кераміки, музей мистецької родини Кричевських та Центр розвитку духовної культури України.
Упродовж останніх років команда заповідника працює над музеєм малобудищанського гончарства «Етносело “Гончарія”», де відтворюють побут гончарів початку ХХ століття. У планах – облаштувати ціле подвір’я майстра, де в декількох господарських будівлях облаштують побут тих часів.
Зараз музей облаштував дві будівлі: першу у 2021 році, а відкриття другої планується у 2023. Подвір’я цього музею знаходиться у Малих Будищах, що за кілька хвилин від Опішного.
Перший будинок – будівля 20 століття, де облаштували типове приміщення місцевої родини у ці роки. У будинку розмістили унікальний писаний посуд місцевих гончарів, якого в Україні більше ніде не знайти. Також тут чимало опішнянської мальованої кераміки.
У будиночку розмістили усі елементи для справжньої атмосфери українського народного побуту. Серед деталей є багато старих фотографій, документів та одягу. Також зберегли релігійні книги, які за словами екскурсоводів, також пов’язані з гончарством. Серед унікальних речей – гончарний круг та старовинний посуд, виготовлений на цих землях.
У другому будиночку у цьому ж дворі відтворили інтер’єр житла гончара кінці ХІХ – початку ХХ століття. Працівники музею хотіли облаштувати все саме так, ніби майстер щойно вийшов з кімнати, а гість лишився сам на сам в його майстерні. Різні предмети, глина та посуд розкладені так, як під час робочого процесу, що не звично для музейних виставок.
Заходячи в кімнату, відвідувачі занурюються в робочий простір майстра: на гончарному крузі ще не зрізаний горщик, на лаві сформовані кулі для майбутніх форм, на долівці купа набитих грудок з глини, а під стелею сохне недавно сформований посуд.
Музей тому, кого радянська влада прагнула забути
Усі попередні проєкти музей розпочинав робити ще до повномасштабного вторгнення. Тоді ніхто ще не знав, наскільки важливими для національного відродження стануть ці об’єкти. Проте, за час великої війни музей вирішив продовжувати творити й організував нову експозицію на мансардному поверсі музею мистецької родини Кричевських.
Як і інші локації, цю створили за підтримки іноземних фондів, місцевих підприємців та власні кошти. Ремонтували приміщення та збирали виставки працівники музею та місцеві підприємці. Сьогодні верхній поверх музею родини Кричевських повністю облаштований та приймає відвідувачів.
Загалом, цей простір відкрили в Опішному у 2013 році Тоді на відкриття локації з США до Опішного приїхав онук та правнук відомого художника та архітектора Василя Кричевського. З того часу робітники музею працювали над виставками та облаштовували приміщення, щоб зберігати пам’ять про митця. До речі, сама будівля музею також безпосередньо пов’язана з Василем Кричевським, адже у минулому столітті він її та спроєктував для місцевої артілі, де працювали гончарі.
Сьогодні у кімнатах приміщення розмістили роботи представників усіх чотирьох поколінь художників родини Кричевських. Також тут є історичні фото, документи, листи та листівки. Кімнати музею робили у стилі українського модерну, який став популярним саме завдяки Василю Кричевському.
За словами завідувача музею та художника Антона Плохого, довгий час верхній поверх музею пустував. Лише нещодавно з’явилася можливість відкрити нову виставкову залу, яка тепер передає побут родини Кричевських. Окрім творчих робіт художників та місцевої мальованої кераміки, особливу увагу приділили орнаменту Василя Кричевського, який став символом української культури. Також встановили мультимедійну дошку, де можна в деталях роздивитися орнамент чи подивитися фільми про родину художників.
Особлива увага виставки на мансардному поверсі музею приділена імпровізованому кабінету Василя Кричевського. Тут працівники намагалися передати робочу атмосферу художника, де він створював унікальні елементи, що потім прославили Україну по всьому світові. Усі меблі, книги та документи – предмети часів, коли жив майстер:
«Мансардне приміщення для облаштування імпровізованого музею ми обрали не просто так. Саме в такому ж жив Василь Кричевський, коли переїхав у Київ до будинку Михайла Грушевського. У таких умовах, які ми створили тут, творив і він. Згодом його житло та колекцію зруйнували війська Муравйова. Після цього Василь Кричевський вимушений був покинути країну та продовжувати творити вже на чужині», – говорить Антон Плохой.
Облаштовувати усі виставки, збирати колекцію робіт Василя Кричевського та його рідних музею допомагали рідні художника, які з-за кордону надсилали унікальні роботи. Часом вони й самі приїжджають в музей та підтримують те, що роблять працівники Національного заповідника в Опішному.
Війна стала ударом для багатьох сфер в Україні. На початку для більшості поставало питання: зупинятися чи шукати нові можливості й працювати далі. Другий варіант для себе обрав цей музей, бо знав, що зараз Україна веде боротьбу не тільки за території, але й за культуру.
Поки одні крадуть українські надбання, в Опішному працюють, аби музей був місцем усвідомлення своєї ідентичності та зв’язку з традиціями. Пізнавати історію, відчувати зв’язок з предками та чути себе – те, що єднає українців та робить нас сильнішими.
Фото на обкладинці – Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному.