Підрозділ під командуванням Олександра Приходька зі 116-ї бригади тероборони виконував бойові завдання в напрямку Донеччини — поблизу Бахмута, Соледара, Мар’їнки та Авдіївки. Полтавська тероборона утримувала позиції, відбивала ворожі штурми та завдавала суттєвих втрат противнику. Згодом старший лейтенант очолив зведену розвідувальну роту у складі батальйонно-тактичної групи, що діяла в прикордонних районах Курської області.
Попри щільний артилерійський вогонь і постійні атаки FPV-дронів, йому вдалося завести 54 військовослужбовці на визначені позиції та утримувати оборону протягом 23 діб. Підрозділ успішно протистояв диверсійно-розвідувальним групам та штурмовим загонам противника.
В інтерв'ю ЗМІСТу воїн розповів про свій шлях, бойовий досвід, Курську операцію та свої мрії.
Олександр Приходько з 2015 року захищав Україну на фронті. У 2018-му році воїн повернувся до цивільного життя, але з повномасштабною війною вдруге взяв зброю до рук. Відтоді він служить у лавах 116-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Я знав, що військкомати перевантажені через велику кількість добровольців, які йшли саме до лав Збройних сил України. Шукав місце або водієм на медеваку, або парамедиком. Мій товариш на той час уже служив в 116-й бригаді. Я про це дізнався і кажу йому: "Порекомендуй мене командирам, можливо хтось відізветься».
Командири полтавської тероборони відгукнулися і забрали Олександра Приходька у бригаду, де він став командиром розвідувальної роти.
Під командуванням Олександра Приходька, підрозділ виконував бойові завдання в напрямку Донеччини поблизу Бахмута, Соледара, Мар’їнки та Авдіївки. Проте, найважчим напрямком для них стала Курщина:
«Це найдовший період, коли в тебе є багато поранених, але ти не можеш їх евакуювати. Доводилося ухвалювати неординарні рішення, щоб зберегти життя хлопців і не втратити позицій. Потрібно було оперативно реагувати на обстановку».
Воїн каже, що ним керує жага перемоги. Це й допомагало триматися під час Курської операції. Усе почалося з переїзду з Донеччини на Сумщину через Полтаву, де було тільки три дні, щоб побачити рідних. Після цього бійці зрозуміли, куди їдуть
«Ми зайшли на Курщину, уже в наших тилах пропрацьовували зачистку населених пунктів після штурмових дій. Перші дні були ознайомленням з Курщиною і вони виявилися легесенькою такою прогуляночкою. Потім мені поставили бойову задачу. Нас включили в склад тактичної групи», – розповідає Олександр Приходько.
Його роті поставили завдання з групою розвідки висунутися в населений пункт Ольговка для проведення детальної розвідки, визначення місць для командного пункту та зустрічі піхоти, аби завести її на позиції.
Військовослужбовці, які знаходилися на позиціях, мали рухатися вперед за штурмовими підрозділами, а полтавська тероборона мала зайняти другу лінію оборони. На той час оперативна обстановка швидко змінювалася. По самому заїзду полтавців у перший день, росіяни зустрічали їх «скидами» з дронів.
Коли ж на місці розгорнули там командний пункт, на Курщину мали заїхати офіцери, які повинні були б надалі керувати операцією. Один з офіцерів під час пересування в населений пункт попав під епіцентр обстрілу і загинув. Тоді ускладнилася уся логістика і полтавцям довелося приймати управління боєм:
«Ми розвели всіх хлопців. Я брав участь у заведенні. Я завів своїх розвідників на дальню позицію і на четвертий, здається, день був перший накат бронетехніки. Орки поїхали на БТРах і два БТРи наші хлопці уразили. Вони тримали позицію, але наші відкрили такий вогонь, що орки думали, що там взвод чи рота сидить в тій посадці. Нас було насправді пʼятеро».
Після того бою росіяни довго не просувалися й обрали іншу тактику. За деякий час почалися інтенсивні штурми, бе чимало бійців тероборони зазнали поранень. Одна з груп потрапила в засідку. Троє воїнів тоді загинули, а ще один боєць дивом вижив і поранений виліз. Суміжні підрозділи допомогли його врятувати.
Як брали росіян в полон
В Ольговці тероборонівці полонили не одного росіянина. Олександр Приходько каже, що особисто у цьому не брав участі, проте бійці в його підпорядкуванні впоралися із завданням:
«Я розумію, що росіяни – це пусті люди. Мої перші полонені були в Авдіївці, коли ми зробили розвідувальний політ, який дав результати. Ми тоді викрали з позиції чотирьох орків і, на жаль, один із них був донецьким. Всі там троє були там звідкись, наркомани якісь, а один був донецьким. От до нього було найбільше питань. Навіщо це йому? Йому жилося погано в Україні, чи що? Пояснив тим, що його, типу, здала дружина в самому Донецьку. Зараз сидить, здається, йому 15 років вʼязниці дали».
На Курщині рота Приходька взяла в полон російського військового, який раніше був учителем. Він розповів, що приїхав з Якутії чи наближених до тих місць країв. У полоні виправдовувався, що пішов на війну через проблеми з роботою.
«Сирського нагорода – це саме за Авдіївку, за цих полонених. Бригадна нагорода – це нагорода після Ольговки, як і орден Богдана Хмельницького. За успішну роботу всього організму, всього підрозділу. У першу чергу тут була колективна робота. була взаємодія. Ми в першу чергу працювали як єдиний механізм», – розповідає командир про відзнаки, які здобув на фронті.
Фото – Аліни Гончарової для ЗМІСТу