13 квітня, 18:04
13 квітня, 18:04

Каналізація Полтави поділена на два басейни: південно-східний і південно-західний. Відходи з південно-західного басейну перекачують на Супрунівські очисні споруди, а з південно-східного – на Затуринські. Наразі Затуринські очисні споруди потребують оновленого обладнання та реконструкції.

Про етапи  очищення стічних вод міста на Затуринських очисних спорудах та про те, куди потрапляють стоки після очищення, ЗМІСТу розповів начальник дільниці Затуринської очисної каналізаційної станції Сергій Мистюк.

Основне про Затуринські очисні споруди

Затуринські очисні споруди ввели в експлуатацію у 1973 році. Тут запроєктували очищення до 30 тис. м3 нечистот за  добу:

«Наразі споруди опрацьовують 22 тис. м3 за добу. Загальна площа території очисних споруд – понад 30 га».

Стоки із центру Полтави та мікрорайонів Поділ і Левада до Затуринських очисних споруд потрапляють по напірному колектору. Це відбувається за допомогою  насосної станції, яка розташована на вул. Рогізнянській.

Тут нечистоти проходять механічне та біологічне очищення, а відпрацьовану воду скидають у річку Коломак.  За словами Сергія Мистюка, якість відпрацьованої води контролюють щодня:

«У нас є своя лабораторія на дільниці: кожного дня відбираються аналізи стоків, кожного дня контролюються скиди в річку. Відбираємо аналізи води до скиду та після скиду».

Сергій Мистюк каже, що на станції працює 40 людей – позмінно й цілодобово. Щодня на території працюють майже 25 людей. Щоб забезпечити роботу станції, за добу витрачають електроенергії від 9 до 11 тис. кВт.

Шлях від каналізаційних труб до річки Коломак

Механічні етапи очищення
Решітки. Сергій Мистюк каже, що стоки потрапляють трубопроводом до приймальної камери (або камери гасіння). Потім спеціальними лотками стоки потрапляють в приміщення, де розташовані решітки. Загалом решіток 3: 2 – нові та 1 – стара (резервна). На решітках відбирається велике сміття, затримуючись на зубцях. 

Потім для знезараження сміття пересипають хлорним вапном та вивозять на Макухівське сміттєзвалище:

«До нас потрапляють засоби гігієни, пляшки, консервована продукція, кістки, яблука, вишні, дитячі іграшки, кришки з банок тощо».

Пісковловлювачі. Шляхом спадання швидкості відбувається осідання піску та малої фракції щебеню, який потрапив до каналізації, на дно. Сергій Мистюк каже, що далі за допомогою гідроелеваторів все, що зібралося, звідси видаляється і потрапляє на піскові майданчики, де відстоюється:

«Там відбирається вода, з якою усе це туди потрапило. Воно відстоюється, а далі утилізується – все пересипається хлорним вапном та вивозиться».

Первинні відстійники. Після пісковловлювачів стоки лотком потрапляють до розподільчої камери, поступаючи на первинні відстійники, де відбувається процес відстоювання. 

Сергій Мистюк говорить, що на цьому етапі осідають залишки, так званий «сирий осад». Також спливають масла, жири, нафтопродукти тощо:

«Все, що випливло, збирає верхній скребок у так звану "жироловку". Тобто, коли споруда ця їде, вона тягне за собою сміття, а потім натискає на "жироловку" і все, що зібралося зверху, потрапляє в цю жироловку».

Далі те, що зібрала «жироловка», потрапляє до жирового колодязя та насосними агрегатами перекачується на мулові майданчики, де проходить осушення природним способом. 

Ці насосні агрегати розміщені у підвалі. Щоб спуститися до цього приміщення, потрібно ввімкнути вентиляційну систему, аби запобігти отруєнню метаном чи сірководнем, адже це – заглиблена насосна станція.

Біологічні етапи очищення

Аеротенки. Трикоридорні аеротенки – це великі проточні басейни, де відбувається постійна взаємодія води з активним мулом та киснем:

«Через спеціальний лоток стічні води з первинних відстійників потрапляють до аеротенків. Там відбувається етап біологічного очищення мікроорганізмами – активним мулом. Щоб підтримувати життєдіяльність цих організмів, їм постійно потрібно подавати кисень. Кисень подають цілодобово за допомогою турбонагнітачів. Вимикати  подачу кисню не можна, бо мул осяде на дно, а бактерії загинуть». 

Мистюк пояснює, що аеротенки трикоридорні.  До першого коридору потрапляє активний мул, де він проходить відновлення та отримує кисень. Потім процес очищення стоків відбувається в наступних двох коридорах.

Вторинні відстійники. на цьому етапі відбувається відокремлення активного мулу від очищених стоків:

«Активний мул важчий за воду, тому він осідає на дно, а очищені стоки переливаються через переливний гребінь, потрапляють в резервуар чистої води й далі насосними агрегатами перекачуються на ставки біологічної доочистки».

Щодо активного мулу: Сергій Мистюк каже, що  мул потрапляє через мулову камеру у муловий резервуар, де далі насосами  перекачується на аеротенки. Цей процес циклічний – такий собі колообіг.

Біологічні ставки. Зі слів Мистюка, ці ставки каскадні:

«Наприклад, стоки потрапляють в один ставок, знаходяться там певний час, а потім з цього ставка – ще в один ставок, і лише після кількох ставків потрапляє в скидний канал протяжністю 7 км. Там відбувається уже фінальна доочистка, і лише після неї це потрапляє в річку Коломак». 

(Фото – пресслужба «Полтававодоканал»)
(Фото – пресслужба «Полтававодоканал»)

Сергій Мистюк каже, що у цих ставках – уже очищені стоки. Тут живе риба, раки, зимують птахи, адже вода не замерзає:

«Відпрацьована вода виходить з нашого підприємства чистіша, аніж у деяких річках». 

Висновок

Під час будівництва Затуринських очисних споруд термін їх експлуатації закладався на 40 років. Наразі споруди очищують стоки міста 48 років. За кошти КП ПОР «Полтававодоканал» деяке обладнання оновлюють. Проте потрібно оновлювати й бетонні споруди, адже вони вже вичерпали свій ресурс. 

Гіпотетично, якщо споруди будуть несправні та не зможуть функціонувати, то  каналізаційні стоки із майже однієї третини міста Полтави без очищення потраплять у річку Коломак, а потім у Ворсклу, що отруїть усе навколо. Наразі КП ПОР «Полтававодоканал» робить усе, щоб цього не сталося.

Як і каналізаційна система міста, очисні споруди потребують капіталовкладень та співпраці із місцевою та обласною владою. Про зношеність каналізаційної мережі можете прочитати за посиланням.

Обкладинка Марії Ольховик