Військовий психолог – це не просто лікар з класичною освітою. Це фахівець, який добре розуміє особливості військової служби і працює в рамках більшої системи психологічної підтримки.
Завдання військового психолога зберегти психічне здоров’я, підвищити стійкість до стресу, допомогти адаптуватися до бойових умов і, коли потрібно, сприяти поверненню до строю після пережитих травм.
ЗМІСТ поспілкувався з начальником психологічної підтримки персоналу військової частини А4717 підполковником Іваном Бабіюком та розповідає про професію і як правильно спілкуватися з військовими.
Як стати військовим психологом в Україні
Шлях до професії може бути різним. Іван Бабіюк зі свого досвіду розповідає що перш за все, потрібно мати вищу психологічну освіту – бакалаврат або магістратуру. Далі потрібно пройти військову підготовку. Наприклад, через військову кафедру або спеціалізований навчальний заклад. Також є можливість вступити до лав ЗСУ вже з цивільною освітою і пройти перепідготовку.
Ключові навички військового психолога включають здатність працювати в умовах високого стресу, володіння методами психодіагностики, кризової підтримки та реабілітації. Також важливими є спеціалізовані курси, такі як кризова психологія або соціально-психологічна реабілітація, які дозволяють ефективно допомагати військовим.
Робота офіцера-психолога не вкладається в стандартні рамки, бо кожен день диктується обставинами: бойові дії, навчання, ротації. Іван Бабіюк, говорить, що ця професія вимагає гнучкості, постійної готовності реагувати й бути поряд із тими, хто тримає фронт:
«Є усталений порядок, але насправді кожен день не схожий на інший. Є планові заходи: групові заняття, індивідуальні консультації, вивчення психологічного стану особового складу. Але бувають ситуації, коли доводиться оперативно виїжджати на місце, де стався спалах стресу, паніки чи порушення адаптації».
Психологічна робота триває всюди: на полігонах, у навчальних центрах, у шпиталях і навіть просто на бойових позиціях. Важливо бути не лише фахівцем, а й людиною, якій можна довіритися.
Як відрізнити професійного психолога від «псевдопсихолога»
Іван Бабіюк каже, що у військових підрозділах з’являється все більше психологів. І зараз держава намагається зробити так, щоб ці спеціалісти мали саме психологічну освіту й були професіоналами.
Реформа тільки почалась, триває вона трохи більше року. Але навіть цей перший крок говорить про те, що ментальне здоров’я в армії вже не вважається чимось другорядним.
«Зараз у військових структурах стає дедалі більше психологів. Ми лише на початку шляху, але вже видно: важливо, щоб із бійцями працювали не випадкові люди, а фахівці з освітою і підготовкою», – каже Іван Бабіюк.
Як розпізнати справжнього фахівця? У військових структурах це зазвичай офіцери психологічної підтримки, вони мають пройти спеціальне навчання. Але лише цього недостатньо. Важливо, щоб людина далі навчалась, відвідувала додаткові курси, була в професійній спільноті та проходила сертифікацію.
Іван Бабіюк розказує, що хороший психолог – це не той, хто багато говорить. Його головні риси: повага до людини, вміння слухати, дотримання конфіденційності, підтримка без осуду. Такий спеціаліст не дає готових порад, а допомагає знайти власні рішення. Також важливо, щоб психолог мав супервізію, міг обговорювати складні випадки з колегами та не вигорав:
«Довіра до психолога не будується на красивих постах у соцмережах. Все вирішує репутація – коли військові самі говорять: “цей фахівець справді допомагає”».
До повномасштабного вторгнення психологи у війську здебільшого займались побутовими конфліктами, адаптацією та емоційною підтримкою. Сьогодні вони працюють з іншими запитами: хронічний стрес, панічні атаки, втрата близьких, сильна тривога, емоційне вигорання. Багато військових і цивільних пережили шокуючі події.
Також змінилась і сама структура допомоги. Тепер увага не лише до самого військового, а й до його родини. Адже ментальне здоров’я бійця пов’язане з тим, що відбувається навколо — вдома, з близькими, у тилу.
Як військовий психолог розуміє, що боєць потребує допомоги
Іван Бабіюк говорить, що розпізнати, що військовий потребує психологічної допомоги, можна навіть тоді, коли він сам про це не говорить. Часто про стан людини свідчить її поведінка:
«Ми дивимось не тільки на слова, а на зміни в поведінці. Якщо боєць раптом починає триматися осторонь, не хоче спілкуватися, уникає побратимів – це вже сигнал».
Так звані «червоні прапорці» – це різкі зміни: людина, яка була активною, стає мовчазною або навпаки збудженою, дратівливою, агресивною. Важливими є й фізичні прояви: відмова від їжі, проблеми зі сном, скарги на головний біль чи біль у серці, які не мають очевидної медичної причини.
«Це може бути стрес, який “маскується” під фізичні симптоми. Ми це називаємо соматичними проявами», – каже психолог.
Ще один сигнал – це емоційна «пласкість», коли військовий каже, що нічого не відчуває. Або ж, навпаки, сильна тривога, лякливість, неможливість розслабитися навіть у побутових умовах. Часто з’являється почуття провини, навіть якщо людина його прямо не озвучує. Воно проглядається у фразах: «Я мав тоді зробити інакше» чи «Це моя вина, що не врятував».
Серед небезпечних поведінкових сигналів ігнорування техніки безпеки, надмірний ризик, зловживання алкоголем або стимуляторами. А також дрібниці, які можуть здаватися неважливими, але мають значення: розфокусований погляд, напружені жести, стискання кулаків, нервові рухи руками.
«Найголовніше помічати зміни. Якщо боєць був комунікабельним, а став мовчазним і відстороненим – це вже привід поговорити з ним, навіть якщо він каже, що все нормально. Бо саме ті, кому найважче, найчастіше мовчать», – каже Іван Бабіюк.
«Прості фрази, без пафосу і гучних слів». Як спілкуватися з військовими
Спілкування з людьми, які пройшли або проходять війну – це завжди більше, ніж просто слова. Це про емпатію, повагу та уважність до слів. Саме про це говорить Іван Бабіюк.
За його словами, перше і головне – не ставити питань, які можуть травмувати. Наприклад, «Як там на фронті?» або «Коли перемога?» – це не ті слова, які варто говорити. Натомість краще запитати: «Як ти зараз?», «Чим я можу допомогти?» або просто сказати: «Я поряд, якщо захочеш поговорити».
Дякувати також слід щиро, без високих фраз. Краще замінити «Ти герой» на просте і тепле: «Дякую, що тримаєшся», «Те, що ти робиш, має значення». Він також радить ніколи не порівнювати досвіди:
«Не варто казати “Мій знайомий теж воює”. Кожен військовий проходить свій унікальний шлях. І знецінення, навіть ненавмисне може поранити не менше, ніж мовчання».
Ще одна важлива річ – не зводити людину до її ролі на війні. Військовий – це не лише форма, це особистість зі своїми хобі, спогадами, жартами і болем. Варто пам’ятати, що іноді найкраща підтримка – це не розмова, а просто мовчазна присутність. Посидіти поруч, запропонувати чаю, дати людині знати, що вона не сама.
Справжня підтримка – це бути поряд. Не змушувати людину ділитися, не ставити надто особистих запитань, не робити вигляд, що все буде добре. Фраза «Все буде добре» – одна з найшкідливіших у розмові з військовими. Замість неї краще сказати: «Я з тобою», «Можеш на мене розраховувати», «Я тут, якщо щось треба».
Обкладинка – ілюстративне фото, Повітряне командування «Схід»