18 травня відзначаємо Міжнародний день музеїв. Саме тому ЗМІСТ пропонує згадати проблему, про яку рідко говорять, але її наявність неможливо ігнорувати – вивезення і знищення музейних цінностей під час Другої світової війни.
Рейс: Україна – Німеччина
Окупація України, зокрема Полтави відбувалася за німецьким генеральним планом «Ост». Майбутнє України вбачали як область Німеччини – продовольчу опору Третього Рейху та всієї східної Європи. Саме тому вивозили найцінніше: пресу, наукову та політичну літературу, історичні праці. Інше, наприклад, старовинний посуд, меблі, картини та вишивку розбирали до особистих кабінетів та домівок, перетворюючи рідкісні експонати у звичайні прикраси.
З праці краєзнавця Сергія Кота знаємо, що передумову побідних дій німецької армії слід шукати в особистому наказі Адольфа Гітлера «Про функції Оперативного штабу рейхсміністра окупованих східних областей Розенберга», виданого 1 березня 1942 року.
«За наказом оперативному штабу надавали право перевіряти бібліотеки, архіви, масонські ложі та інші ідеологічні і культурні організації всіх видів на основі відповідного матеріалу і конфіскувати їх для виконання завдань націонал-соціалістичної партії в галузі ідеології».
Роботу з вивезеними культурними цінностями покладали на новостворений Оперативний штаб Розенберга.
Поїзди, заповненні музейними цінностями прямували до Баварії, що на півдні Німеччини. Саме тут розташовувалися найбільші склади, за стінами яких зберігалися надбання цілих поколінь українського народу.
Зі сторінок праці Ганни Скрипник «Етнологічні музеї України» відомо, що дві третини усіх культурних втрат у Другій світовій війні приходяться на Україну. За словами етнологині, понад 70% одиниць зберігання знищили німецькі окупанти. У тому числі колекції найбільших музеїв Києва, Дніпропетровська, Харкова та Львова.
Злочині дії гітлерівців не оминули й Полтавщину: постраждали Полтавський краєзнавчий музей, музей Володимира Короленка та художній музей імені Миколи Ярошенка.
«При наближенні радянських військ, коли стало зрозуміло, що Полтаву не втримати, німці розпочали планомірне знищення міста», – пише науковець Віктор Ревергук.
Протягом перших днів (18-20 вересня) німці вивозили найцінніші експонати Полтавського краєзнавчого музею: колекцію античних монет, старовинні ікони та деякі інші історичні реліквії. По закінченню у музей увірвався німецький загін. Вони почали громити вітрини, шкодити меблі та уцілілі до того часу експонати. Після облили бензином та підпалили приміщення.
Наступного дня пожежа повторилася, але тепер горіли й підвали, де зберігалися архіви, музейні фонди та бібліотека.
«У полум'ї пожежі згоріли експонати етнографічного відділу, 48 тис. експонатів відділу природи, 70 тис. томів бібліотеки, фонотека та інші цінності».
Однак не один Краєзнавчий музей постраждав від рук німецьких мародерів. Людмила Василівна – хранителька музейних цінностей Полтавського літературно-меморіального музею Володимира Короленка розповідає, що в роки окупації міста Софія Короленко, перша директорка музею, не хотіла залишати «слідів втечі». Жінка була впевнена, що німці просто не стануть нищити майно її батька.
Під час евакуації до Свердловську Софія Короленко змогла взяти з собою тільки рукописи, книги, документи та особисті речі письменника. Але вже незабаром до будинку прибув німецький офіцер, що сподобалося — залишив, іншого позбувся.
Як пишуть у звіті: «22 вересня ранком він під’їхав на легковому авто, пішов до будинку і розлив горюче, підпалив. Коли полум’я розгорілося, він вийшов на вулицю, взявся руками за боки і стояв, дивився поки у вікнах з’являлися язики вогню… Довічне прокляття гітлерівському палію і громилі».
Трагедію музею складно підрахувати у числах, оскільки перша директорка не вела підрахунки музейних цінностей, вважаючи музей будинком родини, а не колекцією.
На стан 2019 року фонди музею містять 9 тисяч предметів і майже 2 тисячі науково-допоміжного фонду. З документації відомо, що під час окупації безслідно зникло більше ніж 200 особистих речей письменника, з них — столи, шафи, ліжка, кухонне начиння, дзеркала, буфет, комод, книжкові полиці, бюсти Шевченка і Вольтера, особиста бібліотека та фотографії Короленка.
Повернути втрачене
За словами директорки Харківського художнього музею Валентини Мизгіної, більшовицька влада зробила все можливе, щоб приховати реальні масштаби втрат. Навіть музейні ревізії проходили під прикриттям, тобто результатів не розголошувалося. Навпроти назв втрачених музейних коштовностей писали – «Погашено», а про пошуки експонатів взагалі не могло бути й мови. Тільки з моменту здобуття Україною незалежності в 1991 році на проблему зниклих експонатів звернули увагу.
На жаль, не всім музеям вдалося оновити власний фонд. Протягом усього післявоєнного часу музейні експонати не повернули до музею імені Миколи Ярошенка. Наведемо статистику:
- Картини – 22, 76 %
- Ікони – 1,8 %
- Скульптури – 3, 34 %
- Бібліотека – 0, 38 %
- Меблі – 2,16 %
- Кераміка – 3, 02 %
- Вишиванки, тканини, килими – 3, 07 %
- Дерев’яні вироби – 3,68 %
- Колекція писанок – 0,45 %
- Фарфор, кришталь, фаянс, скло – 3,6 %
Згідно з актом від 25 березня 1945 року, збитки від знищення першого поверху художнього музею — понад два с половиною мільйони гривень, що становить 53 % від загальної суми. На реставрацію виділено лише тридцять три тисячі гривень. Загальні збитки оцінили майже в п’ять мільйонів гривень.
Станом на 2020 рік налічує 9 тисяч одиниць зберігання, з них – 4 тисячі врятованих під час окупації.
Положення щодо реституції культурних цінностей – відновлення права власності викладено в документах міжнародних конференцій у Бреттон-Вудсі, Ялті, Сан-Франциско, Потсдамі та Парижі. Однак на сьогодні в країні не існує чіткої державної програми, спрямованої на пошук та повернення втрачених експонатів. Як розповіла ЗМІСТу музейна діячка Валентина Мизгіна, цим питанням нині займається Міністерство культури.
Наприклад, торік за участі Міністерства культурі повернулась втрачена картина Василя Васильківського «Етюд з будинком».
Доля втрачених речей
Сергій Кот стверджує, що частину вивезеного майна під час Другої світової війни слід шукати на антикварних ринках, офіційних салонах Європи.
«Існує значна кількість напівлегальних аукціонів, куди з'їжджаються приватні колекціонери і де презентують свої колекції».
За словами науковця, уряд України раніше повідомляв про можливість виділення бюджету для спостережень, координування роботи аукціонів, але не для безпосередньо викупу реліквій.
Як було описано раніше, багато експонатів прикрашали будинки німецьких загарбників, тому не дивно, що нові «власники» забрали награбоване на Батьківщину. Така доля спіткала меморіальний музей Володимира Короленка, який майже повністю прибрали до рук. Як писав історик Сергій Кот: «Тодішній гебітскомісар перетворив будинок музею на власне житло».
Працівникам музею було дозволено вивезти звідти лише малу частину експонатів. Речі, яким не знайшлося практичного застосування слугували дровами або викидалися на смітник.
Завдяки своєчасній евакуації Полтавського літературно-меморіального музею Володимира Короленка, більшу частину речей вдалося врятувати. 30 ящиків відправилися до Свердловської області, інші – до Краєзнавчого музею. Експонати з будинку письменника зберігались не в головному приміщенні, а в сараї на задньому подвір’ї.
З архівів музею: «Збереглися лише м’який диван, шифоньєр, м’яке крісло, оббите мішковиною, 6 бібліотечних полиць, залізне ліжко та ломберний стіл».
Відомо, що після відступу німецького війська, жителі Полтавщини забирали майно до себе додому. З часом деякі з них продавали награбоване, тому речі вдалося повернути до музейних фондів.
Серед втрачених експонатів – портрет Володимира Короленка, намальований художником Миколою Ярошенком. Картину прикрашала розкішна позолочена рамка, тому при перевезенні могли б виникнути деякі труднощі. Софія Короленко не хотіла псувати картину та вирізати полотно, тому залишила зображення у Полтаві, сподіваючись на чесність німецьких військ.
Вже після повернення дочки Короленка до Полтави, почалася реконструкція літературно-меморіального музею.
Відбудовували приміщення зокрема полонені німці. Вже в грудні 1946 року – до 25-річчя з дня смерті письменника, музей приймав відвідувачів. Щоправда, той відразу закрили, щоб закінчити ремонт. Вже в 1953 році діяв і центральний будинок музею.
Історії успіхів та невдач
Музей мистецтва позбувся більшої частини малярської спадщини передвижників із колекції Миколи Ярошенка. В першу чергу до п'ятдесяти творів самого художника; «Портрета невідомої» Іван Крамського; фрагменту «Проводи на війну» Костянтин Савицького; «Свідків» Володимир Маковського та «Південного краєвиду. Море»
Війна унесла два портрети невідомих Василя Максимова; «Промінь сонця у горах» Миколи Дубовського; «Із заробітків додому» Миколи Кузнєцова; «Краєвид у із річкою» і «Краєвид» Олександра Кисельова; «Шахтар» Миколи Касаткіна, «Офілеї» і «Портрет невідомої» Олександра Литовченка. Перелік можна продовжувати й далі — список втрачених картин незчисленний.
На щастя, не всі історії закінчилися трагічно. Зі сторінок бібліографічного покажчика «Полтавський художній музей»:
«Музейні працівники активно збирали експонати, формували колекції, а відтак удосконалювали постійну експозицію. 1948 і 1951 років Павло Горобець вивіз із Києва чудову збірку полотен західноєвропейських художників, 1957 р. – твори Івана Зайцева та Василя Волкова, подарованих Олександром Котельніковим, із Москви».
Історик Михайло Рудинський у своїй праці писав, що в 1977 році було повернуто «Уранішню молитву» Жан-Батіста Грьоза, що вважалася назавжди втраченою.
За словами мистецтвознавця Віталія Ханка, наступні десятиріччя до музею надходили рідкісні експонати. Так, завдяки допомозі нашого земляка Бориса Піаніди з Києва – дублет «Діти тікають від грози» Костянтин Маковського, він же подарував полотно француза Ежен Делакруа «Бій турків із хрестоносцями у 1204 р.»
Не тільки німці
Більшовики, здавалося б, союзники та захисники країни, теж були охочі до скарбів Полтавщини. Багато експонатів і досі перебувають в музеях Росії.
Деякі твори мистецтва назавжди перетнули кордон під час евакуації, коли союзні війська, рятуючи музейні експонати, переправляли їх якнайдалі від фронту, що насувався. Більшовиками, як і гітлерівцями активно застосовувалася тактика спаленої землі — метод ведення бою, що полягав у знищенні всього потенційно корисного для ворога. Вогнем обдавали житлові будинки, залишки врожаю, культурні пам’ятки тощо.
До того ж більшовицька влада забирала тодішнє церковне майно на потреби Батьківщини, що також привело до зникнення цінних витворів мистецтва: книг, ікон, гравюр та фресок.
Обкладинка – Вивезенні предмети мистецтва в Баварії (Джерело – reddit.com)