Featured Image

Збудував пів Подолу, синагогу та богадільні. Невідома історія полтавського мільйонера Давида Молдавського

Анастасія Подгорна
17 листопада, 11:23
Анастасія Подгорна
17 листопада, 11:23

Давид Моісейович Молдавський – полтавський «олігарх» другої половини ХІХ – початку ХХ століття, людина, що володіла значною частиною полтавського подолу і підтримувала багато благодійних проектів свого часу. При цьому, про нього майже нічого не відомо, навіть як він виглядав.

У Полтаві початку ХХ століття була значна єврейська громада. Більшість промисловців, купців і торговців міста були євреями. Це не було унікальним явищем для українських міст. Українські території входили до так званої «межі осілості» – частини Російської імперії, де держава дозволяла селитися євреям. Станом на 1897 рік у Полтаві мешкали понад 11 тисяч євреїв. І серед єврейської спільноти Полтави були дійсно нетривіальні особистості, хоча зараз ця тема у місті малодосліджена та її рідко згадують.

Про одного з них – Давида Моісейовича Молдавського – успішного полтавського купця, промисловця, одного з найбагатших полтавців свого часу і при цьому щедрого мецената та благодійника ЗМІСТ поговорив із старшим науковим співробітником Полтавського Краєзнавчого музею Олександром Лимарем.

Про самого Давида Молдавського відомо небагато, хоча він був далеко непересічною фігурою для Полтави. Досі навіть не встановлені точні дата і місце його народження. Відомо лише, що народився він у 1842 році. 

Так само не відомо, як він виглядав. Жодного його зображення не збереглося. Точно не відомо, чому так трапилося, адже він жив у часи, коли в Полтаві було навіть не одне фотоательє.

Помер Давид Молдавський у 1914 році. Він похований на єврейському кладовищі у Полтаві, але його могилу ще потрібно відшукати.

Успішний промисловець

Давид Молдавський був купцем першої гільдії. У Російській імперії статус купця першої гільдії передбачав капітал мінімум у 50 тисяч карбованців. Також особа мала придбати спеціальну ліцензію, яка, для купця першої гільдії, коштувала 2200 карбованців на рік. Зрозуміло, що сплачувати такі кошти без високого стабільного прибутку було б складно. 

Якщо спробувати знайти сучасний еквівалент цієї суми, то за методом золотого еквіваленту (вмістом золота у тодішній валюті до його сучасної вартості), аби відповідати першій гільдії, капітал купця мав сягати 3 мільйони 300 тисяч доларів. Якщо ж рахувати за методом купівельної спроможності (через індекс інфляції), то ця сума буде дещо «скромнішою» і складатиме близько 1,5 – 2 мільйони доларів. Це лише мінімальна сума капіталу, вписана у законі, реально сума статків Давида Молдавського могла бути навіть більшою.  

Що казати, якщо вартість ліцензії у 2200 карбованців дорівнювала річній заробітній платі дільничного земського лікаря на Полтавщині (а фельдшер за рік міг заробити лише 200-300 рублів).

Млинзавод у Полтаві, сучасний вигляд. Рожеві будівлі - старі корпуси, де розміщувався паровий млин Молдавського. Фото з сайту «Вікімапія»

Купці першої гільдії мали право вести оптову внутрішню і закордонну торгівлю, мати фабрики і заводи, страхові контори, брати державні підряди, укладати контракти на будь-яку суму. Вести роздрібну торгівлю купці могли лише у місті свого проживання.

«Не тільки в масштабах Полтави, а в масштабах усієї губернії, це був досить міцний бізнес» – говорить Олександр Лимар.

У описах Промисловості Полтавщини на сайті Бориса Тристанова у власності Давида Молдавського значаться Парові млини на Подолі, Спиртоочисний та Винокурний заводи. Олександр Лимар говорить, що найвірогідніше, два останніх були по-суті одним підприємством.

Сімейний бізнес Молдавських виходив за межі Полтави, хоча основний масив був саме тут. Харківські історики пишуть, що у Харкові також був паровий млин, яким управляв син  Давида Молдавського – Лев.

Млинзавод у Полтаві, сучасний вигляд. Фото з сайту «Вікімапія»

Бізнес-імперія та основний масив власності Давида Молдавського знаходився у Полтаві на Подолі. Там знаходиться одне або і обидва з його підприємств, його власний будинок та будинок його основного бізнес-партнера – купця Чіріковера. Там же він побудував дві богадільні і синагогу. Фактично, Давиду Молдавському належала значна частина подолу у районі млинзаводу.

Парові млини Давида Молдавського дожили до цього часу. Сучасним полтавцям вони відомі як старі корпуси Млинзаводу. Оборот цього підприємства історики оцінюють у близько 1 млн пудів борошна на рік (близько 16 тисяч тонн). 

Паровий млин Молдавського у Полтаві був заснований приблизно у 1872 році. У 1883 році виробництво було розширено. Також десь з 80-х років Молдавський провів до свого млинзаводу окрему залізничну гілку, щоб ефективніше вантажити борошно і перевозити його залізницею. Підприємство було досить великим і економічно потужним. На ньому в 1900 році працювали більше 100 працівників. 

Листівка початку ХХ ст. з загальним виглядом на Поділ у Полтаві. У далині по центру видно корпуси парового млина Давида Молдавського. Зображення з сайту «Історія Полтави» Бориса Трістанова

При заводі також була крамниця для реалізації борошна. Ще одно торгова точка, де реалізовувалось борошно Молдавського, знаходилась та Новому базарі. Олександр Лимар говорить, що у найближчих планах працівників музею – дослідити торгові лавки на Новому базарі та з’ясувати, де чиї торгові заклади були розташовані.

Крім того, у власності Давида Молдавського був ще спиртоочисний та винокурний завод. На жаль, до нашого часу від нього не залишилось нічого, навіть фундаменту. Через це дуже складно зараз точно встановити, де саме розташовувалось підприємство: відомо, що він розташовувався на Панянці, але чи ближче до центру, чи ближче до Подолу – не відомою. Це підприємство було засноване  у 1885 році.

Спирт і горілчані напої у Російській імперії були монополією держави. Тому продукцію винокурного заводу Молдавський, скоріш за все, реалізовував оптово. Винокурний завод Молдавського випускав до 80 тисяч відер горілки на рік (казенне відро, яким міряли продаж горілки, мало об’єм 12,3 л – тобто, майже мільйон літрів). Обидві ці сфери діяльності можна вважати досить прибутковими.

Політична та громадська активність

Крім активної підприємницької і торгової діяльності, Давид Молдавський займався політикою. Відомо, що він був гласним Полтавської міської думи. Цей статус можна лише дуже умовно порівнювати із статусом сучасного депутата міської ради. Гласні мали значно менше прав, ніж сучасні депутати.  Міські думи у часи Російської імперії займалися переважно міським господарством, питаннями благоустрою та соціальною сферою міста.

Полтавська міська управа. Фото з сайту «Історія Полтави» Бориса Трістанова

Також відомо, що у 1911-му році Давид Молдавським був міським суддею третьої дільниці у Полтаві. Хоча немає даних про навчання чи освіту Давида Молдавського, але, за дослідженнями істориків, посада судді у Російській імперії передбачала або наявність юридичної освіти, або певний «стаж» роботи в органах судової влади чи адміністрації. Євреїв у Російській імперії не допускали до вищої освіти, одиничні виключення стали можливими лише з 1905 року (загалом не допускали до отримання вищої освіти усіх не-православних, але щодо євреїв цього обмеження дотримувалися жорсткіше, ніж щодо католиків чи лютеран).

Будівля Полтавського Товариства взаємного кредиту купців і промисловців. Фото з сайту «Історія Полтави» Бориса Трістанова

Крім того Молдавський був головою правління Полтавського Товариства взаємного кредиту купців і промисловців. Це була виборна посада. Товариство працювало за принципом – члени робили внески у спільний капітал, а тоді надавали позики малим підприємцям. Загалом, щоб отримати кредит потрібно було стати членом товариства (за це мали проголосувати 2/3 ради) і внести 10% від бажаної суми позики. Мінімальна сума була 100 карбованців, а максимальну вирішувала рада товариства, яка складала 9 осіб.  

Тож, Давид Молдавський був людиною знаною і впливовою у Полтаві. 

Благодійник і меценат 

Крім серйозної бізнес-імперії і помітної політичної активності Давид Молдавський активно займався благодійністю, особливо всередині єврейської спільноти Полтави, але не тільки. 

Він спонсорував будівництво Талмуд-Тори у Полтаві. Це освітній заклад для бідних євреїв. Він поєднував у собі початкову школу та училище – діти могли здобути професію, наприклад опанувати токарну справу.  Вона була розташована у одноповерховій будівлі і знаходилася на початку сучасної вулиці Шолом-Алейхема.

Будівля Талмуд-Тори у Полтаві

Крім цього, він був одним із благодійників, які спонсорували побудову і діяльність єврейської лікарні у Полтави. Вона розташовувалась на території губернської земської лікарні – теперішньої обласної лікарні імені Скліфосовського і виходила на сучасну вулицю Європейську. Будівля лікарні не збереглася. 

Для працівників своїх підприємств Молдавський у 1890 році збудував дві  богадільні. Одну для євреїв, іншу – для православних. Кожна була розрахована на 20 місць. Працівники, які не мали родини, на старості могли там проживати  і отримувати лікування та піклування. Раз на тиждень мешканців богаділень відвідував лікар. Для побудови цих закладів опіки Давид Молдавський виділив дворове місце та 4 тисячі 200 рублів на рік на їх утримання.

Єврейська лікарня у Полтаві, початок ХХ ст. Фото фейсбук-сторінки «Стара Полтава»

«Значну частину коштів Молдавський передавав на благодійну діяльність і підтримував дуже часто ініціативи інших благодійників. Тобто, фактично, він був мабуть найбільшим благодійником серед представників єврейської комерції Полтави» – розповідає Олександр Лимар .

Крім того, у 1873 році Молдавський побудував приватну синагогу для працівників своїх підприємств неподалік від власного Млинзаводу. І є свідчення, що він сам був у ній рабином. Синагога розміщувалася неподалік від млинзаводу, у приміщенні, де ще нещодавно розташовувалась майстерня другої школи. Приблизно у 2010-х роках приміщення було розібране і на його місці побудований магазин.

Як говорить Олександр Лимар: «у єврейській громаді були рабини державні, призначені державою, які проповідували те, що треба, і сприймалися громадою негативно, як “око імперії” всередині громади. І були неофіційні рабини, яких поважали, і діяльність яких не оплачувалася, але і не перевірялася державою. Молдавський належав до другого типу».

Сучасний вигляд будівля, де була розташована богадільня Молдавського для євреїв. Фото з сайту «Полтава історична»

Після смерті Давида Молдавського його підприємства успадкувала його донька Софія. На жаль, про неї загалом нічого не відомо, навіть як склалася її доля. Можливо, вона виїхала у 1917 році, а можливо і ні. У радянські часи підприємства були націоналізовані.

Тож, Давид Молдавський прожив 72 роки. Не відомо, який спадок йому дістався, яку освіту він отримав (хоч є підстави думати і про юридичну і про релігійну, але реальних підтверджень цього немає). У віці 30-40 років він розбудував міцний бізнес, володів двома серйозними підприємствами, займався благодійністю, а ближче до старості – брав участь і у місцевій політиці. Вочевидь, навіть якщо пам’ятати про загалом негативне ставлення до євреїв у Російській імперії, у місті він був впливовою і відомою особою.

Трохи про єврейську громаду в Полтаві

Єврейська громада Полтави не була схожою на старі західноєвропейські, з окремими районам – штетлами, кагальним управлінням, з окремим проживанням громади у гетто. У часи Гетьманщини, за Зборівським мирним договором усі не православні мали або охреститися, або виїхати. Тому єврейська громада у Полтаві почала формуватися, чи, скоріше, відновлюватися, вже на початку 19 століття. Гадяцькі представники козацької старшини – Герцики і Бороховичі – мають єврейське походження. 

Євреї мали право селитися у Російській імперії лише у межах так званої «межі осілості» – від Балтійського до Чорного моря, включаючи Крим. До неї входили усі дев’ять тодішніх українських губерній. Також країни Балтії, Білоруські території. Більшість полтавських євреїв переїжджали сюди з західної Білорусі та Литви.

«Межа осілості», де проживали євреї у Російській імперії. Зображення - Вікіпедія

У межі осілості прожиавло фактично дві діаспори – ашкенази, носії мови їдиш, і кримчанська діаспора (на Полтавщині їх було менше ста людей). Єврейська громада не була однорідною: бідніші дотримувалися хасидизму, середняки та багатші – як правило їх називали литваки або миснагдим –  хасидизм не сприймали.

Євреї у Російській імперії стикалися з рядом заборон. По-перше, вони не мали права мати землю у власності. Тому більшість євреїв були промисловцями, купцями, висококваліфікованими ремісниками чи низькокваліфікованими робітниками. 

Другою забороною було проживати поза межею осілості. Були і певні винятки, які існували переважно на папері, бо на практиці стикалися з опором. Наприклад купець першої гільдії міг переїхати жити за межею осілості, але для цього треба було прожити мінімум десять років у межі осілості і весь цей час бути купцем першої гільдії.

Заборонено було у Російській імперії іновірців приймати в гімназії. Цю вимогу трохи пом’якшили після 1905 року, але це послаблення стосувалося більше католиків і лютеран.

Велика хоральна синагога і синагога Миснагдим на початку ХХ ст. Фото - Вікіпедія

Також євреї не могли отримати ні персональне ні спадкове дворянство, чи отримати звання почесного громадянина.

У Полтаві не було єдиного єврейського кварталу, люди оселялися поступово, по мірі приїзду в місто. Можна виділити кілька єврейських районів: по-перше, це сучасна вулиця Гоголя. Це був район для багатих євреїв. На вулиці знаходилися три синагоги: Велика хоральна синагога, де зараз обласна філармонія, перша кам’яна синагога – зараз там знаходиться один із корпусів медичного училища. І синагога Миснагдим. Цю будівлю розібрали також у 2010-2015 роках, приблизно тоді ж, коли і синагогу Молдавського. Вони всі знаходилися поряд, в один ряд. Поряд був так званий «будинок рабина», де насправді рабин ніколи не жив. Це приміщення використовували під інші потреби громади, скоріш за все як школу.

Другим районом проживання євреїв у Полтаві був поділ. І ще один – у межах сучасного ОЦЕВУМу.

Обкладинка Юлії Сухопарової