Одна футболка = один захисний костюм для медика. Полтавські волонтери розповідають про свій досвід (ФОТО)

Автор: Аліса Куценко, 4 квітня, 11:01

Фото: Учасники "Полтавської волонтерської групи" - про волонтерство з власного досвіду


Учасники «Полтавської волонтерської групи», створеної для запобігання коронавірусу, поділилися з нами досвідом своїх добрих справ, розповіли, що їх надихає та що вони зробили б зараз, якби мали суперсилу.

У п’ятницю, 3 квітня, на краудфандинговій платформі ЗМІСТ ми закрили перший проєкт зі збору коштів на захисні ізоляційні костюми для медиків. Полтавці зібрали понад 54 тисяч гривень, щоб замовити 200 костюмів для лікарів та медсестер, які працюватимуть з хворими на коронавірус.

Наразі ми відкрили другий проєкт «Збираємо на костюми для вас, бо ви захищаєте нас!». Тепер у нього є приємний бонус: за переказ від 200 грн ви отримаєте футболку волонтера! А для того, щоб надихнутися, ми попросили досвідчених і часто не публічних добродійників розповісти про те, як вони прийшли до волонтерства і чим можна допомогти полтавцям прямо зараз.

Також ми запитували, якою б суперсилою вони хотіли володіти. Почитайте, це дуже зворушливо.

 

Олена Добряк, гостьова редакторка на «Центральному», волонтерка

Олена Добряк

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Олена почала займатися благодійністю п’ять років тому: до неї звернулася знайома, яка збирала кошти на лікування для маленької полтавки. Пізніше Олена Добряк організувала свій волонтерський штаб, який наразі налічує 30 волонтерів.

Вона працює переважно з дітьми з онкозахворюваннями, які лежать в Полтавській дитячій клінічній лікарні. До волонтерки звертаються батьки, і вона допомагає зібрати кошти на лікування – ставить скриньки в магазинах, проводить благодійні ярмарки та концерти. І хоча зараз карантин, у її дівчат роботи не менше:

«Ми збираємо продукти, засоби гігієни, маски, якщо вони є, в онковідділення, де лежать батьки з дітьми. Адже батькам зараз не можна виходити, оскільки малеча знаходиться у зоні ризику. Якщо потрібні продукти, що псуються швидко, то інші волонтери-дівчата в той же день і відвозять».

Але зараз також постала гостра потреба у вільних руках: у когось з дівчат-волонтерів захворіли діти, хтось сам на лікарняному. Олена Добряк каже, що є потреба в людях, які б могли викроювати і шити маски та розвозити продукти.

Якщо ви можете допомогти родинам, які перебувають в онковідділенні, будь ласка, зв’яжіться з волонтеркою у фейсбуці.

На запитання, якою б суперсилою вона хотіла б володіти, Олена Добряк відповіла:

«Зробити так, щоб ніхто не хворів».

 

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір, волонтер

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Для владики точкою відліку став 2014 рік – початок російсько-української війни:

«Коли дивишся по телебаченню на такі події, а сам нічого не робиш, тільки спостерігаєш – це дуже важко. А коли ти в дії, то бачиш результат своєї роботи, розумієш, що ти можеш змінювати цей світ на краще. Оце й увесь досвід».

Він впевнений, що відчуття небайдужості потрібно розвивати в собі, працювати над ним, як над будь-якою навичкою.

«Відгукуватися на потреби людей, звертати увагу на людину на вулиці, можливо, їй потрібна допомога, на сусіда і так далі. Кожен з нас може стати волонтером у такий спосіб».

Зараз у першу чергу треба підтримати лікарів, які отримають удар першими, вважає він. Для цього можна приєднатися до «Полтавської волонтерської групи» і допомогти з пошуком обладнання та засобів індивідуального захисту, для медпрацівників. Або записатися у волонтери та доставляти продукти найбільш вразливій категорії полтавців 60+ і тим, хто перебуває на самоізоляції.

А в якості суперсили владика Федір хотів би мати дар ставати невидимим:

«Тому що можна піти по-англійськи та з’явитися несподівано».

 

Ірина Різник, голова «Полтавської асоціації бізнесу», волонтерка

Ірина Різник

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Ірина Різник – це людина, яка допомагає сконтактуватися волонтерам і представникам полтавського бізнесу, щоб придбати такі потрібні зараз апарати ШВЛ (штучної вентиляції легень), екрани пацієнта чи засоби індивідуального захисту.

За її словами, саме робота в ПАБі привела її до волонтерства.

«Точно знаю, що будь-яку ситуацію значно простіше та ефективніше долати разом, долучатися до спільних дій і знаходити спільні варіанти виходу з кризової ситуації».

Робота у складі волонтерської групи зробила її більш публічною, що теж має наслідки. Ірина Різник розповідає, що після виходу відео про допомогу полтавцям віком 60+ до неї дзвонили знайомі якраз такого віку, з якими давно не спілкувалася. Вони розповідали, як знаходяться вдома, розпитували її про ситуацію з поширенням коронавірусу. Саме тому її суперсилою було б робити все сонячним:

«Я думаю, що нам зараз це випробування дане для того, щоб ми зрозуміли цінність саме особистісного спілкування. Оця потреба бути ізольованими, замкнутими у квартирах – це для того, щоб люди усвідомили, наскільки є важливими міжлюдські зв’язки».

 

Роман Сало, працівник «Нової пошти», волонтер

Роман Сало

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Роман почав волонтерити шість років тому: все почалося з благодійного заходу до Дня захисту дітей. Тоді він запропонував колегам зібрати одяг і солодощі для дітей з інтернату.

Також вони з колегами садили алею троянд у парку «Перемога». Узагалі організація суботників і прибирань – це завдання Романа. Він говорить, що досвід волонтерства для нього позитивний, адже це приносить задоволення і показує, що ти корисний:

«Моя мотивація – в тому,що я роблю добро і від цього стає краще. Те, що для мене є не таким уже й складним, допомагає людям».

А якби мав суперсилу, то хотів би робити людей щасливими.

 

Наталія Гранчак, голова ГО «Полтавський батальйон небайдужих», волонтерка

Наталія Гранчак

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Наталія Гранчак розповіла, що її досвід волонтерства є дуже позитивним, адже люди завжди відгукувалися на проєкти команди.

«Перш ніж запускати щось, ми виношуємо цю ідею, довго міркуємо, наскільки вона актуальна зараз для суспільства. А коли ми самі вмотивовані й розуміємо, що саме так найкраще, тоді наші проєкти зазвичай спрацьовують на 100%».

Наталія Гранчак почала займатися волонтерством ще під час навчання на 4-му курсі в Києві. Тоді вона працювала в організації, що допомагала багатодітним сім’ям. Після пар Наталія їздила до родин – привозила продукти, кошти, допомагала оформлювати різні документи.

Раз на тиждень вони з подругою їздили до центру, де жили діти з ДЦП та особливостями розвитку. Дівчата вчили їх самостійно зав’язувати шнурки, одягатися, користуватися посудом – таким був її перший волонтерський досвід.

«Я взагалі в житті мало що вибираю. Якщо воно з’являється на моєму шляху – значить, воно моє. Мабуть, найважче було, коли я після університету вирішила рік пожити з дівчинкою-сиротою, в якої були особливості розвитку. Вона постраждала дуже і не було кому за нею дивитися. У дівчинки була невеличка однокімнатна квартира, і я вирішила жити з нею, щоб допомогти їй».

За рік сусідка навчилася готувати прості страви, спати без увімкненого світла та влаштувалася на роботу. Наталія Гранчак каже, що тоді ж був перший досвід збору коштів: разом з друзями та знайомими вони зібрали гроші на ремонт квартири: частково змінили сантехніку, купили меблі в кімнату, повністю зробили кухню.

«На той час це була велика сума. І тільки зараз я уявляю, яка це була робота. А тоді мені здавалося, що це щось звичне».

Потім її підопічна вийшла заміж, і Наталія Гранчак переїхала до Полтави. Каже, перші кілька років було важко: не могла звикнути до менталітету полтавців і міряла зустріти таких людей, як сама. Так і сталося – у 2014 році пані Наталія стала співорганізаторкою «Полтавського батальйону небайдужих».

«Я б хотіла приносити радість. Мрію, щоб люди були щасливими,. У кожної людини є якісь потаємні бажання – в когось щастя вимірюється в моменті, в когось воно має бути тривалим. Якби я була супергероєм, я б хотіла знати думки, мрії людей», – каже Наталія Гранчак про свою суперсилу.

 

Олександр Скрипай, керівник Аналітичного центру ЗМІСТ, волонтер

Олександр Скрипай

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Як тільки в Полтаві оголосили карантин, ЗМІСТ одразу вирішив організувати штаб, щоб допомогти медикам підготуватися до епідемії. Одним з його активних учасників є Олександр Скрипай. Зараз «Полтавська волонтерська група» працює за кількома напрямками: call-центр приймає дзвінки від полтавців 60+, передає їх волонтерам, які купують та доставляють продукти чи ліки.

Також за допомогою Всеукраїнського благодійного фонду допомоги та розвитку HELPGROUP і «Полтавської асоціації бізнесу» волонтери знаходять та закупляють обладнання для лікарень.

«Не скажу, що я волонтер постійно, але часто беру участь в проєктах, які приносять суспільну користь. Після Майдану це була якась мінімальна допомога – кошти само собою, допомога волонтерам того-таки Батальйону небайдужих тощо».

Особливої мотивації Олександру не потрібно – каже, йому постійно хочеться змінювати світ.

А в якості суперсили хотів би вміти переміщати продукти з магазину до замовників.

 

Юлія Городчаніна, голова ГО «Нова Полтава», волонтерка

Юлія Городчаніна

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Її досвід громадської діяльності нараховує понад вісім років. Зараз Юлія Городчаніна не тільки сама волонтерить (наприклад, на міжнародному поетичному фестивалі Meridian Poltava), а й створює можливості для волонтерів у Полтаві.

«Коли до нас приходять люди, то це завжди свідчить про іншу якість людей. Вони ставлять собі цікаві завдання, це люди, які точно не лише дивляться телевізор вдома на дивані, а знаходять можливості як для самореалізації, так і для допомоги іншим», – переконана вона.

Зараз її мотивує допомагати вільний час, який можна конвертувати у добру справу, та звичка робити корисні речі не тільки для себе, але й для інших.

«Якщо ти дійсно комусь допоміг, або створив щось нове, круте, то обов’язково отримаєш позитивний фідбек. Цього ти можеш інколи не відчути навіть на своїй роботі, тому що це не так швидко конвертується або ти не маєш контакту з людиною, на яку спрямовані результати твоєї роботи. У волонтерстві ж це значно простіше: ти одразу відчуваєш зворотний зв’язок».

Якби Юлія Городчаніна була супергероїнею коміксів, то хотіла б, щоб люди говорили правду, були відвертими в першу чергу з собою.

«Звісно, у волонтерстві з цим значно простіше. Мені здається, якби ми були відверті в першу чергу перед собою і з усіма доколишніми, то сформувалася б довіра, якої так часто не вистачає й у волонтерстві, і в суспільстві цілому».

 

Давид Джалагонія, директор ВБФ допомоги та розвитку Helpgroup, волонтер

Давид Джалагонія

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Підприємця привела у волонтерство драматична ситуація: за два тижні до весілля в Марії Говорової, нареченої його найкращого друга, діагностували рак. Тоді, в 2013 році, Давид з друзями розгорнули велику кампанію зі збору коштів та пройшли всі коли пекла: неправильно проведена хіміотерапія в Харкові, відсутність чіткого діагнозу, Інститут раку, нарешті Ізраїль та оголошена сума для лікування – 140 тисяч доларів.

«Об’єдналися люди, які знали цю сім’ю, і своїми силами почали збирати гроші. Ми організовували ярмарки, концерти і просто спілкувалися з бізнесом напряму з проханням про фінансову допомогу. Звернувшись до фондів, ми тоді не отримали позитивних відгуків – усі відмовляли. І ми зрозуміли: для того, щоб зробити  все правильно, нам потрібно відкрити благодійну організацію», – згадує Давид Джалагонія.

Урешті-решт вони зібрали необхідну суму, але врятувати Марію не вдалося. Команда думала закривати фонд, але до них почали звертатися батьки з хворими дітьми. Тому було прийняте рішення залишити та перейменувати фонд.

«Перші пів року ми працювали консультаційно, тобто просто надавали інформацію. А потім один з меценатів запропонував орендувати офіс, щоб ми могли проводити зустрічі. Я тоді працював на іншій роботі, і десь через півтора року вирішив, що потрібно присвятити себе фонду. І зараз моя повноцінна робота – це фонд, 80% свого часу я віддаю роботі фонду. На сьогодні це вже сенс життя», – каже Джалагонія.

А про суперсилу відповідає без роздумів:

«Робити всіх здоровими».

 

Аліна Красільнікова, голова відеопродакшну креативної агенції ЗМІСТ, волонтерка

Аліна Красільнікова

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Вона згадує, що перший пам’ятний волонтерський досвід у неї був в Одесі. У 2017 році вона працювала на місцевому телебаченні. Напередодні Дня святого Миколая Аліна Красільнікова запропонувала знайомим дівчатам з пресслужби поліції провести благодійну акцію – стати донорами крові. 19 грудня близько 50 поліцейських прийшли на станцію переливання крові:

«І це був дуже крутий двіж – усі хлопці у формі, дехто вперше виступив донором. Водночас прийшло багато інших людей, але для них це теж було цікаво – стільки поліцейських. Ми тоді заповнили банк крові вщерть».

Потім вона повернулася до Полтави, але акція стала традицією: поліцейські в Одесі продовжують здавати кров напередодні цього свята.

У Полтаві Аліна Красільнікова працювала у виданні «Трибуна», де  разом з колегами організувала акцію «Трибуна добрих справ». Вона домовилася з адміністрацією Полтавського обласного санаторію для дітей з порушенням опорно-рухового апарату про візит і почала збір іграшок, канцтоварів та солодощів. А у святковий день разом з колегами та командою американського футболу «Полтавські пантери» відвезли подарунки дітям. Крім того, спортсмени також провели тренування для вихованців санаторію.

«Мене сильно мотивує вся наша команда. Зараз складні часи, бо у нас війна, пандемія, і морально дуже важко, як би ми не геройствували. Але команда неймовірно надихає. Ми зібралися, згуртувалися і робимо важливі речі».

Аліна завжди долучається до ініціатив, збору коштів чи підтримки безпритульних тварин. А перед цим Новим роком стала «таємним Сантою», підтримавши проєкт київських волонтерів.

Про бажану суперсилу каже так:

«Я би всіх смішила. Якщо згадувати мою журналістську роботу, коли було складно спілкуватися чи брати інтерв’ю, я намагалася розсмішити. Я дуркувала, розповідала щось веселе, аби людина розуміла, що вона не сама».

 

Святослав Келим-Золотайко, керівник Полтавського осередку УАЛ, волонтер

Святослав Келим-Золотайко

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Святослав пам’ятає Помаранчеву революцію – щоправда, він тоді був зовсім юним, але активну участь брали його батьки.

По-справжньому йому відгукнулася Революція Гідності.

«Тоді запустилися внутрішні ресурси громадянського суспільства в мені особисто. Після того я робив “Кадетаріум” і мистецькі акції. Потім на Громадському телебаченні в Полтаві перший рік-півтора в нас не було грантів і гонорарів, і я працював на волонтерських засадах – знімав сюжети, випуски, тому що я розумів, що у цьому був сенс».

У 2014 році він був співорганізатором благодійних ярмарків, де полтавці продавали власні вироби або випічку, а кошти передавали до «Полтавського батальйону небайдужих» на потреби військових. За кілька років він очолив Полтавський осередок УАЛу, де працює досі.

«І я радію з того, що можу працювати на роботі, де я впливаю на зміни в суспільстві, роблю різні волонтерські та соціально-важливі проєкти. Не кожному випадає така можливість», – каже Святослав Келим-Золотайко.

Він розповів, що в благодійних ярмарках завжди брали участь одна мама з сином, які випікали на продаж печиво і торти. Одного разу вони підійшли до організаторів, подякували та сказали, що в них немає зайвих коштів, щоб кинути в скриньку, але в них є велике бажання допомагати військовим.

«І для них це було дуже важливо – бути причетними, не бути осторонь, і не відчувати те, що у країні відбувається війна, а вони нічим не можуть допомогти. І от у волонтерстві дуже важлива причетність. Тому що коли відбувається криза, війна – важливо давати людям можливість бути причетними і  розуміти, що вони на щось впливають».

Єдина суперсила, яка зараз актуальна, переконаний він, – це запас міцності та регенерація, як у Росомахи чи Капітана Америки:

«Так ти можеш пробувати дуже дивні екстремальні штуки та майже нічого не боятися».

 

Ангеліна Дудка, співробітниця ВБФ допомоги та розвитку Helpgroup, волонтерка

Ангеліна Дудка

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Ангеліна Дудка почала працювати у фонді п’ять років тому. Каже, багато речей були не звичними:

«Коли мені говорили щось на кшталт “Ангеліно, зідзвонись з артистами і спитай, коли їм зручно зробити чек”, я просто не розуміла: що за чек? Який чек їм потрібен? А зараз уже заходи проходять, як треба».

Каже, що тепер все життя пов’язане з фондом, і все обертається навколо роботи. Нові знайомства, нові задачі, улюблений колектив – усе це фонд.

«Для мене завжди одкровення – це Давид (Джалагонія, директор фонду – Ред.). Його я називаю героєм для як мінімум трьох родин, у тому числі й для моєї, і як мінімум для двох дитячих будинків».

Ангеліна Дудка каже, що якби могла обрати силу супергероя, то була б Жінкою-кішкою, яка могла б всюди проходити, підійматися на будь-які висоти і карати лиходіїв.

 

Марина Пілатова, помічниця народного депутата, волонтерка

Марина Пілатова

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Молода мама розповідає, що активно допомагати почала у 2017 році, коли долучилася до збору коштів на операцію маленькому Вадиму Остапчуку. Хлопчика з Дніпра, який народився без частини кишківника, мати залишила в лікарні. Його взяла під опіку київська волонтерка Наталія Лук’яненко, яка оголосила про збір коштів на операцію.

«Якраз моїй дитині було пів року, і для мене як для мами це було дуже болючим. Як це відмовитися від своєї дитини, коли вона ще в такій важкій ситуації, коли ти розумієш, що вона може померти?.. І це був початок активних зборів».

Марина Пілатова каже, що багатьох діток не змогли врятувати, але її це не зупиняло. Адже скоро з’являлася нова дитина, яка потребувала лікування.

«Коли я допомогла дітям, то мені просто хотілося допомогти. Зараз, коли я допомагаю створювати якісь проєкти для міста, то просто хочу робити це для себе і своєї дитини. Бо я хочу, щоб моя дитина жила в нормальному місті та нормальній державі. Заради майбутнього свого сина я це роблю».

Суперсила? Дуже просто:

«Вилікувати всіх. Одним рухом зцілювати людей».

 

Анастасія Юрко, засновниця бренду дерев’яних клатчів-книжок ручної роботи doob.vosk, волонтерка

Анастасія Юрко

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Дизайнерка розповіла, що її перший волонтерський проєкт був у 2014 році. Тоді вона виготовляла та продавала шкіряні браслети з фотографіями різних місць України. Багато фотографів підтримали акцію та надали свої фото для виробів. Гроші, зароблені на продажі прикрас, витратили на інструменти для медиків у зоні АТО.

Ще один проєкт розпочався як соціальна місія її бренду клатчів у 2015 році.

«На день святого Миколая ми щороку даруємо книги та підручники дітям з притулків та інтернатів. Ми закупляли книги “Видавництва Старого Лева”. Я вважаю, що для дитини важливо читати не будь-які книги, а яскраві, з ілюстраціями, які запам’ятовуються».

Підприємиця переконана, що добро та благодійність повинні бути потрібними – немає сенсу в благодійності, якщо людина хоче задовольнити свої егоїстичні потреби бути хорошою.

«У першу чергу благодійність повинна приносити користь, тому потрібно думати, що ти робиш і для кого. Зараз я не можу не бути тут. Це моя характеристика як людини. Я так відчуваю, що від мене щось залежить, що я можу контролювати ситуацію і якомога більше допомогти зупинити вірус».

Вона вважає, що волонтери – це вже суперсила:

«Коли вони беруть гроші нізвідки, знаходять речі, яких ніде немає в країні, це і є суперсила. тому в якомусь сенсі для мене волонтери і є супергерої», – каже Анастасія Юрко.

Сьогодні вона завершує свій ще один проєкт – «Аукціон добра». Майже два тижні вона публікувала моделі клатчбуків на сторінці бренду в instagram, де під фото дописувачі ставили ціну (від 200-300 грн).

На виручені кошти вона вже закупила 43 захисні костюми, а днями прийшли ще 94. Частину з них Анастасія Юрко передала в 5-у міську клінічну лікарню, а решту – до «Полтавської волонтерської групи».

 

Аліса Куценко, голова ГО «ЗМІСТ Полтава», волонтерка

 Аліса Куценко

Один захисний костюм для лікаря – одна футболка для тебе. Придбай тут.

Насамкінець кілька слів про авторку цієї статті. Мені трохи ніяково говорити про власний досвід волонтерства, опинившись у такій компанії, та все ж. Мій перший досвід допомоги – це безпритульні тварини. Потім я їздила в притулок разом з іншими волонтерами. Коли почалася Революція гідності, я їздила з товаришем у Київ підтримати майданівців. Далі волонтерство не переривалося, тому що потрібно було збирати кошти для наших бійців у АТО, купувати прапори, плести маскувальні сітки, передавати необхідні медикаменти. Я й сама кілька разів їздила з волонтерами на Схід. Трохи працювала в шпиталі в Артемівську.

Редакція ЗМІСТу так чи інакше дотична до благодійності: у нас є краудфандингова платформа, на якій люди збирають кошти на різні проєкти для розвитку міста. В онлайн-виданні ми розповідаємо історії цих людей, пояснюємо, на що вони збирають гроші, допомагаємо їм – промоцією та грошовою підтримкою від книгарні й кав’ярні. Свій проєкт ми також опублікували на платформі ЗМІСТ. Перша хвиля збору завершилась за 4 дні, а зараз плануємо зібрати ще 50 тисяч на захисні костюми для полтавських медиків.

Якби була героїнею коміксів, то моєю суперсилою зараз, без сумніву, стала б дезінфекція. Я б хотіла, щоб усі публічні місця, в яких ми зараз буваємо – супермаркети, аптеки, транспорт – були безпечними.

Фото Катерини Пешикової

Обкладинка Олександри Лобченко

Опублікована: 4 квітня 2020


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація