Робота рятувальників докорінно змінилася. Якщо пожежі, попри свою небезпеку, здавалися зрозумілішими й контрольованішими, то виїзди на місця ворожих ударів є значно важчими. Надзвичайникам доводиться мати справу не лише з вогнем, а й із завалами, уламками, перекрученими металевими конструкціями та бетонними плитами.
Перші обстріли у Віктора Сіренка та Ігоря Дем’янця майже стерлися з пам’яті – тоді не було місця для емоцій чи страху. Вони виконували поставлені перед ними завдання. Надзвичайники гасили пожежі, витягали людей та розбирали завали. Усвідомлення небезпеки приходило пізніше, коли робота завершувалася і з’являвся час на думки.
В інтерв’ю ЗМІСТу рятувальники розповіли про труднощі які виникають під час ліквідації наслідків обстрілів та як шукають й дістають людей з-під завалів на їхньому досвіді.
«На прильотах зовсім інша робота»: як рятувальники ліквідують наслідки обстрілів
Віктор Сіренко – командир відділення 2-ї державної пожежно-рятувальної частини. Чоловік має за плечима понад 23 роки служби у ДСНС. За цей час він пройшов сотні виїздів, але повномасштабна війна докорінно змінила характер роботи, і щоденну рутину. Якщо пожежа до 2022 року була типовою надзвичайною ситуацією, то тепер пріоритетними стали ліквідація наслідків ворожих ударів і обстрілів.
Головна відмінність у тому, що пожежа має одні ризики, а вибухові руйнування будівель – зовсім інші. Прильоти – це масові завали, розбиті стіни й небезпечні уламки, які роблять роботу набагато складнішою. Як наслідок, сьогоднішній щоденний розпорядок більше не нагадує довоєнний.
«Прильоти й пожежа – це зовсім різне. На прильотах зовсім інша робота. Під час обстрілів більше завалів і руйнувань, працювати значно важче. А на пожежі трохи легше. І день рятувальника тепер має інший вигляд, ніж раніше. Тепер не до святкувань, завжди маємо бути напоготові», – каже Віктор Сіренко.
Перший обстріл, на який довелося виїхати, він уже й не пригадає – настільки багато їх було. На місці події емоції відходять на другий план: коли лунає тривога, відчувається тривожність і невідомість, але після прибуття починається чітка робота. Усвідомлення масштабу руйнувань приходить пізніше, коли ситуація стабілізується.
Проте, найбільш пам’ятними для рятувальника стали виїзди на зруйновану п’ятиповерхівку 1 лютого на вул. Баленка в Полтаві. Це були масштабні пожежі й обвали, які вимагали максимальної концентрації сил:
«На Баленка у Полтаві було дуже багато обвалів, багато людей виявилися заблокованими. Дехто переховувався у підвалі. Розбирати такі завали надзвичайно важко, адже ніколи не знаєш, що можеш зустріти всередині – уламки від ракети, скло чи інші небезпечні конструкції. Це специфічна робота, яку словами складно описати», – каже рятувальник.
Через це для надзвичайника найскладнішими залишаються розбори завалів багатоповерхівок. У таких випадках часто виявляються заблоковані люди, дехто перебуває у підвалах, і рятувальники не знають, що саме чекає під уламками. Там можуть бути уламки ракет, скло та інші небезпечні предмети. Саме ця непередбачуваність робить роботу особливо важкою й небезпечною.
Рятувальник Ігор Дем’янець працює в системі ДСНС уже 29 років. Нині він очолює відділення групи спеціальних рятувальних робіт, що спеціалізується на верхолазних і висотних операціях. Він каже, що з початком повномасштабної війни робота рятувальників докорінно змінилася.
Нині завдання доводиться виконувати під час обстрілів і повітряних тривог, рятуючи людей, майно та ліквідовуючи наслідки надзвичайних ситуацій. У мирний час про такі ризики не замислювались, а тепер доводиться враховувати загрозу безпосередньо для самих рятувальників.
«З початком війни робота рятувальників значно змінилася та стала більш небезпечною. Завдання доводиться виконувати під час обстрілів, повітряних тривог, рятувати людей і майно та ліквідувати наслідки надзвичайних ситуацій. Навіть коли тривог немає, день рятувальника тепер має інший вигляд. Ми більше приділяємо часу навчанню та роботі, відчувається постійна напруга і необхідність бути готовими до будь-якого виклику», – каже
Першим бойовим виїздом для Ігоря Дем’янця став Кременчук після влучання ракети у торговий центр «Амстор» 27 червня 2022 року. Його група отримала виклик від диспетчера й прибула на місце вже тоді, коли полум’я охопило будівлю.
На рятувальників чекала масштабна пожежа, завалені конструкції й пошук людей під уламками. Їхнім напрямком були висотні роботи: розбирання небезпечних плит, розчищування завалів та пошук потерпілих.
«Перший виїзд був на ліквідацію торгового центру “Амстор” у Кременчуці. Приїхали на місце, а там уже повномасштабна пожежа, ми займалися висотними роботами, шукали потерпілих, розбирали небезпечні конструкції, розчищали розвалини. Сказати, що я щось відчував, важко – хотілося лише швидше витягти людину, якщо вона ще жива», – каже Ігор Дем’янець.
Рятувальники шукали потерпілих, розбирали небезпечні конструкції, розчищали завали. Ігор Дем’янець каже, що часу на переживання не було – коли під уламками могли залишатися живі люди, кожна секунда мала значення.
Як рятувальники шукають людей під завалами
На досвіді Віктора Сіренка, процес пошуку людей під завалами залежить від умов. Якщо приміщення задимлене, рятувальники працюють в апаратах захисту органів дихання і заходять ланкою з трьох осіб. Ліхтарі допомагають лише частково – часто доводиться рухатися навпомацки.
«Процес пошуку людей під завалами залежить від того, де саме вони можуть бути. Якщо приміщення задимлене, ми вдягаємо апарати на стисненому повітрі, маски й заходимо ланкою – троє чоловіків. У диму з ліхтариком, якщо просвічується, то видно, якщо ні – то шукаємо на дотик. Спочатку завжди питаємо, чи є там потерпілі. Якщо кажуть, що може бути дитина чи ще хтось, кого потрібно знайти, то працюємо максимально швидко. Якщо нікого нема, то нам трошки легше, тоді шукаємо тільки осередок пожежі», – каже надзвичайник.
Перед початком завжди з’ясовують, чи є всередині потерпілі. Якщо під завалами можуть бути діти або дорослі, пріоритетом стає саме їхній пошук. Якщо ж у приміщенні нікого немає, робота зосереджується на ліквідації осередку пожежі.
Тривалість такої операції передбачити неможливо. Вона може зайняти від кількох годин до двох-трьох діб. Все залежить від обсягів руйнувань і матеріалів: цегла, бетон чи залізобетон мають різний рівень складності під час розбору.
За словами Ігоря Дем’янця, який займається верхолазними роботами, пошук людей під завалами відбувається комплексно. Рятувальники залучають кінологів, спеціальні прилади, підйомну техніку. Якщо техніка не може дістатися місця, до роботи стають верхолазні групи, які працюють візуально або за сигналами постраждалих.
«У пошук залучають кінологів та спеціальні прилади. Якщо техніка не може дістатися, працює верхолазна група. Інколи потерпілий сам показує, де він перебуває. Середня операція може тривати від години-двох у приватному будинку до кількох діб у висотках. Наприклад, у Кременчуці на “Амсторі” ми працювали три доби, у Полтаві – дві», – говорить рятувальник.
Середня тривалість операції може тривати від кількох годин у приватному будинку – до кількох діб у багатоповерхівках. Найдовша безперервна робота, у якій брав участь Ігор Дем’янець тривала 26 годин безперервної роботи.
Які труднощі виникають під час ліквідації наслідків обстрілів
Рятувальник Віктор Сіренко, каже що обстріли спричиняють великі завали в будівлях із багатьма поверхами, інструменти швидко закінчуються. Тоді виникає потреба чітко розподіляти ресурси:
«Найбільші труднощі виникають через аварійно-рятувальне спорядження. Якщо дуже великі завали, як у багатоповерхівках, може не вистачати інструменту, бо багато локацій і він швидко розбирається. І тоді треба чітко робити висновки, де можна швидше врятувати людину, туди й спрямовуємо всі сили й засоби», – розповів Віктор Сіренко.
Координація дій відбувається за участі штабу оперативно-координаційного центру, який прибуває разом із підрозділами. Саме він визначає, де і які сили залучати, скільки потрібно техніки, які об’єкти опрацьовувати першими. Рятувальники діють відповідно до цих розпоряджень.
Після завершення робіт фізичне виснаження відчувається сильніше за емоційне. Рятувальники складають обладнання, повертаються на базу й лише згодом усвідомлюють, що довелося пережити.
«Коли ми вже ліквідували наслідки обстрілів і все позаду, то в той момент, може, нічого й не відчуваємо. Ми заморені, але задоволені, що впоралися, що нас відпустили. Складаємося і їдемо додому. А от відчуття кожного разу різні. Для мене це вже звичне, бо кожна пожежа по-своєму залишає слід», – каже Віктор Сіренко.
Проте, на думку Ігоря Дем’янця труднощі виникають не лише через обсяг руйнувань, а й через непередбачуваність самої конструкції. У кожному будинку плити падають по-різному, і під уламками можуть опинитися бетон, метал чи небезпечні елементи від вибухів.
«Найбільша складність під час ліквідації наслідків обстрілу – це непередбачувані завали. Бетонні та металеві конструкції падають по-різному, кожен будинок поводиться інакше після вибуху. Крім того, є загроза повторних обстрілів», – каже рятувальник.
Між підрозділами налагоджений зв’язок через радіостанції. Якщо рятувальники працюють на висоті й поруч виникає пожежа, пожежники паралельно гасять вогонь, щоб ті могли продовжувати свою роботу. Всі діють одночасно, у засобах індивідуального захисту.
Спеціалізація відділення Ігоря Дем’янця – висотні й верхолазні роботи. Якщо є можливість використати техніку, залучають автодрабини на 22, 42 чи 50 метрів, або крани. Це дозволяє діставати небезпечні бетонні й металеві конструкції та знімати їх без ризику для рятувальників.
У кошику вишки рятувальники працюють з бензорізами, пилами, гідравлічними інструментами. Якщо техніка не може підійти, тоді вони підіймаються або спускаються самостійно, за допомогою альпіністського спорядження.
«Для роботи ми використовуємо вишки й драбини висотою 22, 42 чи навіть 50 метрів. Якщо можливо, залучаємо крани для зняття небезпечних бетонних та металевих конструкцій. У кошиках підіймаємо бензорізи, бензопили, гідравлічне обладнання. Якщо техніка не під’їжджає, підіймаємося за допомогою верхолазного спорядження», – розповів Ігор Дем’янець.
Після завершення таких операцій, Ігор Дем’янець каже, що з’являється відчуття полегшення й певної сталості. Коли техніка вже може безпечно під’їхати, коли немає загрози обвалу й усе вдалося виконати до кінця.
У травні Віктора Сіренка та Ігоря Дем’янця відзначили за самовідданість і врятовані життя. За рішучість, витримку та відданість справі порятунку в екстремальних умовах нагородили головного майстер-сержанта Віктора Сіренка. Рятувальника відзначили орденом «За мужність» III ступеня.
Медаллю «За врятоване життя» нагородили Ігоря Дем’янця. Президент України відзначив начальника відділення Аварійно-рятувального загону спеціального призначення.
Фото Аліни Гончарової для ЗМІСТу