Вигляд вулиці Олександрівської з Воскресенською церквою та будинком Полтавського губернського земства (Краєзнавчий музей)

(Джерело –сайт Бориса Тристанова)

28 жовтня, 15:10
28 жовтня, 15:10

Особливого резонансу процес перейменування вулиць отримав через закон про декомунізацію. Однак, і до ухвалення цього закону назви вулиць, площ, бульварів та парків Полтави змінювали – деяким повертали історичні назви, деяким присвоювали нові. ЗМІСТ з’ясував, які назви мали найвідоміші вулиці й парки Полтави у різні часи.

Полтава чимало разів змінювала свій адміністративний статус: до 1775 року була центром Полтавського полку, а з 1775 року стала повітовим центром Новоросійської губернії. З 1784 по 1796 роки була центром Катеринославського намісництва, а потім до 1802 року Полтава перетворилася на центр Малоросійської губернії.

У 1858 році, за три роки до скасування кріпосного права, у Полтаві налічувалося 15 площ, 52 вулиці (з них частково мощених 8) та 80 провулків.

На момент створення Полтавської губернії в місті жили 7 тисяч 975 жителів (4 тисячі 63 – чоловіків і 3 тисячі 912 жінок), а в 1850 році – уже 20 тисяч 71 житель (11 тисяч 648 – чоловіків і 8 тисяч 423 жінки). Про це пише М. Гейдельберг в «Методичні матеріали на тему «Вулиці старої Полтави». Населення Полтави, за даними перепису 1897 року, становило вже 52 тисячі 202 жителів. В основному це селяни, міщани, купці та ремісники, а також чиновники, службовці місцевих губернських установ та навчальних закладів.

Як пише М. Коломієць у книзі «Полтава і полтавці», завдяки південному клімату в Полтаві була велика кількість садів, що надавало їй провінційного вигляду. Лише центральна частина міста була забудована кам’яними будинками й магазинами у два поверхи. В місті було лише декілька триповерхових будинків. Всі інші будинки були дерев’яними, ошатними, у центрі міста часто вкриті залізом. На околиці Полтави хати переважно мали солом’яні стріхи, стіни з хмизу, обмазані глиною і вибілені ззовні та зсередини.

Центральна вулиця Полтави по обидва боки була обсаджена деревами. Серед дерев переважали: тополі, каштани та клени. Центральна частина міста відносно окраїн розташовувалася вище. Вулиці широкі та прямолінійні, вимощені каменем. Тротуари з кам’яних плит, асфальту, а частково – дощані.

Олександрівський (Корпусник парік)

Дворянське зібрання і будинок присутствених місць. Видання Паперового магазину Дохмана (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Дворянське зібрання і будинок присутствених місць. Видання Паперового магазину Дохмана (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Центральна точка міста – Олександрівський (Корпусний парк), який був головним композиційним акцентом ансамблю Круглої площі. Довкола парку були розташовані Малоросійський поштамт (нині - міська школа мистецтв), губернаторський двір (нині - теруправління ДБР), Петровський Полтавський кадетський корпус, Полтавські присутственні місця (нині - міська рада), міське поліцейське управління (нині - Поштамп), дворянське депутатське зібрання (колишній кінотеатр імені Івана Котляревського), старогубернаторський будинок (нині Управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВС Полтавщини). Кожна будівля займала квартал, пише М. Коломієць в книзі «Полтава і полтавці».

Петровський Полтавський кадетський корпус (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Петровський Полтавський кадетський корпус (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Офіційно парк відкрили в 1909 році, з нагоди святкування 200-річчя Полтавської битви. Тривалий час парк перебував у віданні Петровського Полтавського кадетського корпусу, тому в народі його називали Корпусним. Ця назва неофіційно збереглася і до наших днів. Про це дізнаємося з «Полтавщина: Енциклопедичний довідник» за редакцією Анатолія Кудрицького.

З 1920 року парк отримав назву Жовтневий, а з 1964 року парку надано статус пам'ятки садово-паркового мистецтва.

У 90-х роках 20 століття парку повернули історичну назву – Корпусний парк.

Вулиця Соборності

Фото зроблене із дзвіниці Свято-Успенського собору в напрямку вулиці Олександрівської.На світлині помітні обриси башт будинку губернського земства (нині Краєзнавчого музею). Трохи ближче, на місці сучасного музичного училища імені Володимира Лисенка, височіє храм в ім'я Воскресіння Христового. Вдалині, вздовж вулиці, ледь помітні обриси Стрітенського храму, зараз на тому місці будівля Апеляційного суду Полтавської області.  Також помітно водонапірну башту на Панянському бульварі. Вона забезпечувала водою стару частину міста. Зруйнована під час Другої світової війни. Зараз на її місці стоїть пам'ятник Українським загиблим козакам. (Джерело – сайт Стара Полтава)
Фото зроблене із дзвіниці Свято-Успенського собору в напрямку вулиці Олександрівської.На світлині помітні обриси башт будинку губернського земства (нині Краєзнавчого музею). Трохи ближче, на місці сучасного музичного училища імені Володимира Лисенка, височіє храм в ім'я Воскресіння Христового. Вдалині, вздовж вулиці, ледь помітні обриси Стрітенського храму, зараз на тому місці будівля Апеляційного суду Полтавської області. Також помітно водонапірну башту на Панянському бульварі. Вона забезпечувала водою стару частину міста. Зруйнована під час Другої світової війни. Зараз на її місці стоїть пам'ятник Українським загиблим козакам. (Джерело – сайт Стара Полтава)

Первісна назва вулиця Успенська (нині – Соборності). У кінці 18 століття була пробита далі через передмістя і названа Пробивною. Першою в Полтаві впорядкована й забудована. На планах Полтави кінця 18 – початку 19 століття позначена як Мостова, пише Анатолій Кудрицький в «Полтавщина: Енциклопедичний довідник».

На початку 19 століття вулиця одержала назву Олександрівська. Забудована за принципом лінійно-осьової перспективи, пам'ятка містобудування доби класицизму. Прокладена від Свято-Успенського кафедрального собору і закінчувалася біля Олександрівського (нині - Корпусного) парку. Продовження цієї вулиці, за парком, мало назву Куракінська вулиця (на честь генерал – губернатора князя Олексія Куракіна. Нині цей відрізок дороги - продовження вулиці Соборності.

Куракінська вулиця простягалася до перетину з правого боку Зіньківським шляхом (нині дорога на Київський залізничний вокзал), а з лівого боку – Кременчуцьким шляхом, пише М. Коломієць в книзі «Полтава і полтавці». 1913 року, на честь 300-річчя дому Романових, гімназистами вздовж неї було закладено Романовську (нині - Каштанову) алею.

Вулиця Олександрівська (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Вулиця Олександрівська (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Далі Олександрівська вулиця перетиналася з Великою Петровською площею, з правого боку, на якій знаходився так званий Старий базар (на перетині сучасних вулиць Панянки та Пилипа Орлика). Неподалік розташовувалася висока водонапірна башта. Ліворуч Олександрівської вулиці знаходився Петровський парк, тоді обнесений кам’яною огорожею з залізною решіткою. Навпроти – будівля губернського земства (нині – краєзнавчий музей).

Вздовж вулиці Соборності розташовувалися: Воскресенська церкваСпаська церкваСтрітенська церква, будинок Дворянського і Селянського банку, будинок Державного банку, "Гранд Отель", будинок Таранушенка та інші громадські й приватні споруди, пише  Анатолій Кудрицький в «Полтавщина: Енциклопедичний довідник».

У 1922 році вулиці Олександрівську і Куракінську перейменували на вулицю Жовтневу. У повоєнні роки частина вулиці від Соборної площі до Корпусного парку називалася вулиця Сталіна. З 1961 року – знову перейменована в Жовтневу.

З 2016 року - вулиця названа на честь Соборності України.

Вулиця Небесної Сотні

Ново - Петровська вулиця (сайт – Бориса Тристанова)
Мало - Петровська вулиця, зараз на цьому місці розташоване відділення «Приватбанку» (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Торгівельна частина міста продовжувалася по вулиці Мало-Петровській (нині - Небесної Сотні), яка брала свій початок від вулиці Кобеляцькою (нині - Європейська) і завершувалася біля річки Ворскли.

Прокладена вулиця через Мазурівський Яр, по якому проходила дорога від Мазурівської брами Полтавської фортеці на Поділ. Відтинок вулиці називався Мало – Петровською (до пам'ятника Тарасу Шевченку), Ново-Миколаївською (на відтинку до сучасної вулиці Анатолія Кукоби), далі вулиця називалася Різдвяною (завдяки церкві Різдва Пресвятої Богородиці, яку знищили у 1931 році). Ряд забудов понад яром навпроти садиби краєзнавчого музею – називався Миколаївським бульваром. Вулиця завершувалася Кінно - Ярмарковою площею на березі річки Ворскли.

Вулиця Різдвяна. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, яку було знищено у 1931 році) (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Мало - Петровська вулиця, зараз на цьому місці розташоване відділення «Приватбанку» (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

На перетині вулиць Мало-Петровської та Протопопівською (з 1908 року вулиця Котляревського) встановили пам'ятник Івану Котляревському (1903 рік); на перетині з вулицею Іванівською (з 1907 року вулиця Миколи Гоголя) – пам'ятник Миколі Гоголю (1934 рік), на Петровській площі (нині – площі Конституції) пам'ятник Тарасу Шевченку (1926 рік). Про це пише Анатолій Кудрицький в книзі «Полтавщина: Енциклопедичний довідник».

Мало - Петровська вулиця, зараз на цьому місці розташоване відділення «Приватбанку» (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Мало - Петровська вулиця, зараз на цьому місці розташоване відділення «Приватбанку» (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

На перехресті вулиць Кобеляцької та Мало-Петровської знаходився один з полтавських банків «Російська спілка взаємного кредиту». Поруч знаходилося найбільше у Полтаві ательє мод, на тому місці де зараз розташовується магазин «Силует». До речі, ремісники кравецького цеху мешкали поряд у Карповському провулку (після 1917 року Піонерський, з 2016 року провулок Романа Шухевича), пише Ольга Чепіль в книзі «Вулицями старої Полтави».

Після 1917 року – вулиця Володимира Леніна.

З 2016 року – вулиця Небесної Сотні перейменована в пам'ять про загиблих протестувальників у грудні 2013 – лютому 2014 року.

Стрітенська вулиця

На розі вулиць Стрітенської та Олександрівської (Соборності) знаходилася Стрітенська церква побудована в 1787 році. Коли в 1802-1803 роках виділили ділянку землі для зведення Богоугодного закладу (обласна лікарня імені Миколи Скліфосовського), то через відчужені приватні володіння проклали вулицю перпендикулярну вулиці Ново-Полтавській (нині – вулиця Тараса Шевченка). Її проклали у бік Познанської греблі (з 1917 року – Володарського, з 2016 року – Миколи Дмітрієва) і назвали її Крайньою вулицею. Пізніше її подовжили в протилежному напрямку до Стрітенської церкви й вулицю почали називати Стрітенською, пише  Анатолій Кудрицький в «Полтавщина: Енциклопедичний довідник».

Після 1917 року – вулиця Комсомольська.

З 2016 року вулиці повернули історичну назву – вулиця Стрітенська.

Європейська вулиця

Протестантська кірха і Кобеляцька вулиця. Екіпаж виїжджає на Монастирську вулицю (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Протестантська кірха і Кобеляцька вулиця. Екіпаж виїжджає на Монастирську вулицю (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Вулиця Кобеляцька (нині – Європейська) вела в напрямку Мачух, Санжар, Кобеляк. До початку 19 століття ця дорога проходила територією сучасної обласної лікарні, навскоси до головного входу лікарні. Коли в 1802-1803 роках цю ділянку землі виділили для будівництва Богоугодного закладу (обласна лікарня імені Миколи Скліфосовського), то дорогу відвели на Північний захід, де вона є дотепер. Раніше тут була вулиця Єгор’євська, але з перенесенням на неї Кобеляцької дороги вулицю почали називати Кобеляцькою. Про це пише М. Гейдельберг в «Методичні матеріали на тему «Вулиці старої Полтави»».

З 1923 року - вулиця Льва Троцького.

З 1925 року – вулиця Михайла Фрунзе.

З 2016 року – вулиця Європейська.

Сінна вулиця

Ділянка землі, на якій зараз розташована обласна рада, була відведена під базарну площу, пише Ольга Чепіль в книзі «Вулицями старої Полтави». Тут торгували дровами, фуражем, сіном – тому площа звалася Сінною.

Сінну площу прикрашав Свято-Троїцький храм, зведений у 1895 році, який спорудили на місці сучасної облдержадміністрації.

Пізніше відрізок від вулиці Тараса Шевченка до вулиці Остапа Вишні називався Пороховою вулицею, пише М. Гейдельберг в «Методичні матеріали на тему «Вулиці старої Полтави».

В повоєнні роки на площі з’явився пам’ятник Сталіну. Пам’ятник демонтували в 1956 році.

Після революції 1917 року –  вулиця Климента Ворошилова.

Згодом - вулиця Ленінградська.

У 90-х роках 20 століття вулиці повернули історичну назву – вулиця Сінна.

Вулиця Симона Петлюри

Вулиця Костянтинівська (нині – Симона Петлюри) пролягала від вулиці Олександрівської (нині – Соборності) до Татарського провулка (нині – вулиця Олеся Гончара).

Вулицю проклали у 19 столітті, коли до міської смуги включили Юрово-Некрасовське передмістя й хутір Огнівку (Вогненне поле). На планах міста кінця 19 - початку 20 століття ця територія називалася «Новостроение». Була забудована приватними одноповерховими будинками. З 1950-х років ведеться багатоповерхова житлова забудова, пише  Анатолій Кудрицький в «Полтавщина: Енциклопедичний довідник».

У 40-х роках 20 століття її назвали на честь Артема (Федора Сергєєва). 

У 2016 році вулиця перейменована на честь Симона Петлюри – українського державного, громадсько-політичного діяча, публіциста, члена Центральної та Малої Рад, генерального секретаря військових справ, головного Отамана армії УНР, голови Директорії УНР. Родина Петлюр мешкала на вулиці Костянтинівський, 5. Будинок знесли у 2006 році.

Вулиця Пилипа Орлика

Дворянська вулиця. Перспективу вулиці замикає Успенський собор. У центрі фото - Спаська церква. Фото, напевно, зроблено з водонапірної башти Видання паперового магазину Лоповок і Кайдановський (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
 Дворянська вулиця. Перспективу вулиці замикає Успенський собор. У центрі фото - Спаська церква. Фото, напевно, зроблено з водонапірної башти Видання паперового магазину Лоповок і Кайдановський (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Вулиця Дворянська (нині – Пилипа Орлика) пролягла від Соборного майдану до вулиці Монастирської. Вулиця Дворянська позначена ще на планах Полтави 1783 року. Прокладена на початку 19 століття, як один з радіальних напрямів, що брав початок від Успенського собору. Була забудована одноповерховими будинками на 3, 5,7 і навіть 9 вікон (так звані «катеринки»). Деякі з яких збереглися. У сквері між вулицею Пилипа Орлика і вулицею Соборності розташована Спаська церква, на перехресті з вулицею Спаською - пам'ятник на місці відпочинку Петра I.

З 1919 року - вулиця Андрія Заливчого.

З 1923 року - вулиця Паризької комуни.

З 2016 року - вулиця Пилипа Орлика – гетьмана Війська Запорозького та Правобережної України, гетьмана України в еміграції. Автора першої української конституції.

Вулиця Монастирська

Монастирська вулиця і Хрестовоздвиженський монастир (до побудови залізниці) (Джерело – сайт Бориса Тристанова
Монастирська вулиця і Хрестовоздвиженський монастир (до побудови залізниці) (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Бере свій початок від вулиці Олександрівської (нині – Соборності) до вулиці Підмонастирської. Одна з 8 радіальних вулиць, що беруть початок від Круглої площі.

Прокладена на початку 19 століття у бік Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря, який завершує перспективу північно - східного напрямку. Південно – західний відтинок вулиці спрямовано на Корпусний парк. На розі вулиць Монастирської та Архієрейської (нині – Володимира Козака) у 1908 р. було встановлено перевезену з Ромен Покровську церкву.

З 1923 року - вулиця Радянська.

У 90-х роках 20 століття вулиці повернули історичну назву – вулиця Монастирська.

Вулиця Підмонастирська

Бере свій початок від вулиці Панянки до вулиці Спартака.

Після 1917 року – розділена на 2 вулиці Нариманівська та Лугова.

У 2016 році вулиці повернули історичну назву – вулиця Підмонастирська.

Вулиця Спаська

Спаська вулиця (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Спаська вулиця (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Бере свій початок від вулиці Дворянської (нині – Пилипа Орлика) до провулка Нечаївського (нині – Коперника).

Вулицю прокладено на території колишньої Полтавської фортеці. У сквері на початку вулиці розташована Спаська церква, на перетині з вулицею Пилипа Орлика знаходиться пам'ятник на місці відпочинку Петра I. Навпроти знаходився  колишній Олександрівський дитячий притулок. На цій території  під час археологічних розкопок у 1990 році виявили рештки скіфського поселення, речі роменської культури, залишки будівель 17 століття.

На Спаській вулиці розташований художній музей імені Віктора Бажана.

Першопочаткові назви вулиці – Приютська, Спаська.

Після 1917 року – вулиця Фелікса Дзержинського.

У 90-х роках 20 століття вулиці повернули історичну назву – вулиця Спаська.

Воскресенський узвіз

Раніше Воскресенський та Миколаївський провулки. Колишні назви провулки одержали від Воскресенської та Свято - Миколаївської церков. Воскресенський провулок (відтинок від вулиці Соборності до вулиці Небесної Сотні). Вперше позначено на плані Полтави 1722 року у межах Полтавської фортеці. Більша його частина зберегла забудову кінця 19 – початку 20 століть та стару бруківку. У післявоєнні роки спорудили триповерхові житлові будинки та музичне училище на місці Воскресенської церкви. 

У період з 1925 по 1927 роки називалася вулицею Чубаря.

З 1927 року –  вулиця братів Литвинових.

З 2016 року повернули історичну назву – Воскресенський узвіз.

Колійна вулиця

Колійною вулиця названа, оскільки тут проходила залізнична лінія Полтава - Ромодан між станціями Полтава - Південна та Полтава - Київська. Кривохатки - роз'їзд Полтавської дирекції Південної залізниці, де зупиняються місцеві потяги (перша залізнична лінія Кременчук – Полтава була прокладена у 1870 році, протяжністю 110 верст).

Після 1917 року - вулиця Вороніна.

З 2016 року повернули історичну назву - вулиця Колійна.

Колісниківський провулок

Бере свій початок від вулиці Патріарха Мстислава (колишня 1-а Кобищанська, з 1902 року - Трегубівська) до провулка Паскаля (колишній Мазепинський провулок).

Після 1923 року – провулок Карла Лібкнехта.

З 2016 року повернули історичну назву  – Колісниківський провулок.

Всіх святський провулок

Всесвятська вулиця (Героїв - чорнобильців) з видом від Кобеляцької (Європейська) вулиці на Новий базар. На задньому плані - Преображенська церква (Джерело – сайт Бориса Тристанова)
Всесвятська вулиця (Героїв - чорнобильців) з видом від Кобеляцької (Європейська) вулиці на Новий базар. На задньому плані - Преображенська церква (Джерело – сайт Бориса Тристанова)

Бере свій початок від вулиці Героїв-чорнобильців (колишня Всіхсвятська) до вулиці В’ячеслава Чорновола (колишня Поштамтська).

Після 1917 року провулок отримав назву - Василя Чапаєва.

З 2016 року повернули історичну назву - Всіхсвятський провулок.

Вулиця Михайлівський яр

Провулок входив до складу передмістя Кобищани. Бере початок від вулиці Дальня Кобищанська (з 1925 року донині - Панаса Мирного) до вулиці П'ята Кобищанська, за іншими даними Отаманівська (нині - Лесі Українки), пише М. Гейдельберг в «Методичні матеріали на тему «Вулиці старої Полтави».

Після 1917 року – вулиця Воровського.

З 2016 року повернули історичну назву – вулиця Михайлівський Яр.

Соборна площа

Розташована на високому плато у південно-східній частині міста. З трьох боків оточена ярами. На її території досліджено найдавніше слов'янське поселення в межах міста. У 17 - 18 столітті Соборна площа - центральний майдан Полтавської фортеці. Тут розміщалися Свято-Успенський собор, торгові ряди, адміністративні будинки, а зі східного боку - підковоподібний бастіон, посилений дерев'яною Сампсоніївською вежею. У 1909 році спорудили Білу альтанку. На Соборній площі розміщена садиба Івана Котляревського.

З 1925 року – Червона площа.

У 90-х роках 20 століття повернули історичну назву – Соборна площа.

Хрестовоздвиженська вулиця

Як пише М. Гейдельберг в «Методичні матеріали на тему «Вулиці старої Полтави» з вулиці Хрестовоздвиженської відкривався вид на Хрестовоздвиженський монастир. Заснований у 1650 році за ініціативи Полтавського полковника Мартина Пушкаря, козацького старшини Івана Іскри та інших козаків й міщан, які внесли пожертвування на зведення монастиря. Знищений татарами в 1695 році, але відбудований знову. Дзвіниця його висотою 22 сажнів, побудована в 1786 році.

Вулиця бере свій початок від вулиці Нової (з 1957 року і донині Миколи Лисенка).

Після 1917 року – вулиця Кірова.

У 90-х роках 20 століття вулиці повернули історичну назву – вулиця Хрестовоздвиженська.

***

Є в Полтаві вулиці та провулки, які мають мелодійні, нейтральні назви, наприклад: вулиці Ромашкова, Соняшникова,  Трояндова,  Черешнева,  Яблунева, Ягідна, Волошкова, Живописна, Зоряна, Квіткова, Калинова, Медова, Пейзажна. Провулки: Щасливий, Абрикосовий, Барвінківський, Бузковий, Вербовий, Весняний, Вишневий, Джерельний, Журавлиний, Казковий, Кришталевий, Оксамитовий.

Перейменування топонімів, по суті, мало на меті дві ідеї. Перша – декомунізаційна, друга – повернення містам і селам багатьох власних місцевих історичних назв. Деякі вулиці названі на честь наших славетних земляків та діячів загальнонаціонального значення.

Варто лишень поверхнево заглибитися в історію міста і з’ясовується, що низці вулиць від початку 90-х років 20 століття, лишень повернули свою історичну назву.