Засуджених на розстріл радянською владою везли до завчасно викопаних ям під Полтавою. Серед вбитих – сестри Симона Петлюри й церковна діячка із жіночого монастиря на Козельщині.
35 років тому, 14 квітня 1990 року громада вирішила увічнити пам’ять людей, яких знищила радянська система. У пам’ять про розстріляних створили поблизу дороги пам’ятний знак «Меморіал жертв репресій 30-х років XX століття».
До річниці створення пам’ятного місця ЗМІСТ публікує історію урочища Триби під Полтавою.
Розстріляні сестри Петлюри та невідома доля вбитих
Розстріли містян проводили поблизу Макухівського сміттєзвалища, біля завчасно викопаних ям. Найменша кількість жертв в Полтаві, яку називають науковці, становить 10 тисяч людей.
Серед вбитих є сестри Симона Петлюри, яких переслідувала радянська влада. Марину та Феодосію Петлюр НКВС заарештували 1937 року за звинуваченням у «поширенні петлюрівства». Того ж року їх розстріляли, проте в меморіалі їхні імена увічнити не вдалося.
Після смерті та розвінчання культу Сталіна почалися перші реабілітації репресованих. Так рідні отримали звістку про вбитих родичів.
Історик Олександр Лимар говорить, що вироки були вибірковими, аби не тривожити суспільство. На могилах вбитих є три дати: народження, смерті та реабілітації. Третя дата відрізняється на кілька десятиліть: когось реабілітували у 1958 році, а когось – у 1989.
Попри увічнення пам’яті в урочищі Триби, про розстріляних інформації мало. Олександр Лимар говорить, що можна шукати згадки в архівах СБУ, але у відкритому доступі історій немає.
Знищена радянською владою церковна діячка Олена Вербецька
Жінка народилася у 1875 році на Полтавщині, а вже у 18 років вступила до Козельщинського жіночого монастиря. Згодом, у 1917 році його землі націоналізувала радянська влада. Восени 1929 року монастир юридично закрили, а монахинь зібрали разом й вивезли.
Олена Вербецька пережила Голодомор та після цього переїхала до Полтави, де таємно мешкала у квартирі. У місті жінка збирала православних жінок із розорених монастирів. У лютому 1938 року радянська влада підписала ордер на арешт діячки. Її звинуватили у злочинній участі в «контрреволюційній фашистській організації церковників». У цьому процесі судили близько 40 діячів духовенства на Полтавщині.
63-річна діячка перебувала у в’язниці. На початку червня 1938 року їй оголосили вирок – розстріл. Тоді під Полтавою провели масовий розстріл. Через кілька десятиліть, у 1990 році Олену Вербецьку реабілітували, проте її могили в урочищі не існує.
Меморіал жертв репресій під Полтавою – символ пам’яті про знищених
Завідувачка відділу памʼяткознавства краєзнавчого музею Наталії Сиволап, яка зростала у селищі поблизу, у 1970-х роках діти почали знаходити людські кістки:
«Ми з дівчатами туди не ходили, а ось хлопці, наші ровесники, бігали та знаходили людські останки».
Протягом 1970-1980 років до урочища приходили хіба що мародери та «чорні копачі» за пошуками цінностей, а трагічна історія цього місця залишилася у далекому минулому аж до 1982 року:
«В 1982 році, розповідає Олександр Супруненко, у музеї існував невеликий гурток археологів. Коли ми обстежували Білу Гору, побачили, що із південно-східної стінки стирчать кістки».
Кістки доставили до музею, коли співробітники відділу новітньої історії почати поступово збирати інші залишки у кар'єрах, де відбувалися розстріли. Новина набула широкого розголосу – почали говорити про меморіал.
У 1990 році виконком Полтавщини оприлюднив рішення про перепоховання більшої частини останків в одне місце. Спочатку це був невеликий курган, однак продовж років відбувалися підзахоронення. У квітні того ж року на місці кургану встановили тимчасовий хрест.
Будівництво композиції закінчилося у 1995 році. Усередині центрального хреста є червона зірка, яка символізує «розрив» загальнолюдських цінностей радянською владою.
Зачищення історії: як радянська влада унеможливила пошук вбитих
Олександр Лимар говорить, що Макухівське сміттєзвалище зробили цілеспрямовано, аби унеможливити доведення злочинів системи. Історик пояснює, що радянська влада діяла так не лише на Полтавщині:
«Біля кожного обласного центру є такі поховання. Під Харковом зробили засекречений об'єкт КДБ, який огородили. Людям сказали, що там німці розстрілювали мирних громадян. А потім туди возили вапно, щоб засипати кістки, аби унеможливити аналіз ДНК. Воно ж розщеплює кістки. Тобто вони свідомо знищували рештки».
У 1990 році в урочищі перепоховали близько 200 людей. Олександр Лимар говорить, наразі знайти інших розстріляних – неможливо. На урочищі є імена людей різних професій, один із них діяч полтавського осередку «Просвіта». Олександр Лимар говорить, що репресії не шкодували нікого, навіть партійних діячів:
«Добре, що ця інформація збереглася в архівах. Так би ці люди просто зникли, адже їх намагались стерти. А хіба он зараз росіяни не те саме чинять?».
Полтавська область чи не найбільше постраждала від тодішньої каральної політики. Така статистика пов'язана з іменем Олександра Волкова – голови управління полтавського НКВС.
За перший рік роботи Волкова у Полтаві закатували понад 6 тисяч «ворогів народу»: куркулів, колишніх військовослужбовців, опозиціонерів, шпигунів, священнослужителів та працівників самого НКВС.
Детальніше про це читайте у матеріалі ЗМІСТу за посиланням.
Нагадаємо, ЗМІСТ писав, що 11 квітня полтавці приїхали прибрати територію меморіалу за містом, в районі Копилів та Макухівки.
Під час прибирання архітекторка Оксана Бєлявська документувала стан пам'ятного знаку. Монумент хочуть занести до реєстру державних пам’яток, аби знайти кошти на ремонт.
Фоторепортаж із толоки дивіться у матеріалі ЗМІСТу за посиланням.
Фото Аліни Гончарової