Локальні фестивалі зробили Полтавщину особливим регіоном, де «підсвічували» традиції ярмаркування, місцевої кухні та унікальних байкерських зібрань. Якщо зникнуть вони – щезне полтавський вайб, за яким сюди їздять з усіх інших областей, отже ми не можемо втратити одну з найсильніших туристичних віх Полтавщини. До прикладу, тільки «Опішня СливаФест» у 2021 році відвідали понад 10 тисяч людей.
У цьому матеріалі ЗМІСТ розповідає про найвідоміші місцеві фестивалі і як їх змінила повномасштабна війна.
Що було і буде на Полтавщині
Привабливість Полтавщини напряму пов’язана з подієвим туризмом. Це вдалося відстежити спільно з одним з мобільних операторів, чиї технології показали: події збирали майже по 20 тисяч гостей. Зараз це неможливо, бо росіяни можуть використати фести як потенційну ціль для атаки ракетами або дронами.
До 24 лютого 2022 року в області організовували такі гучні заходи:
всеукраїнський фестиваль «В гостях у Гоголя»;
регіональний мистецький фестиваль «Феєрія гончарства»;
фольклорне свято «Купальські ігри на батьківщині Миколи Гоголя»
етнофестиваль «Гелон-Фест»;
фестиваль «Решетилівська весна»;
культурно-гастрономічний фестиваль «Опішня СливаФЕСТ»;
фестиваль сучасних театрів «Духовні орієнтири»;
проєкт «До Миколая на гостини – всі таланти Полтавщини».
«Усі вони пропагували автентику Полтавщини: образ Миколи Гоголя, гончарське ремесло, місто Гелон, технологію [ред. вишивки] “білим по білому” та рослинне килимарство, а також інші знакові для нашого регіону моменти.
Ми реагуємо на виклики щодня, тому, з розумінням власної відповідальності, проведення обласних фестивалів скасовано до того моменту, доки буде розуміння, що їх проводити безпечно», – каже заступниця начальниці Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Лілія Федорченко.
«Гелон-фест»
Одним з найцікавіших фестів був «Гелон-фест» у Більському городищі. У середньому на нього приїздили від 5 до 10 тисяч гостей.
До слова, Більське городище – найбільше в Європі скіфське поселення загальною площею 4 тис га. Територія Більського городища становить понад 5 тис. га, а загальна охоронювана територія займає понад 7 тис. га. Протяжність рукотворних земляних валів – майже 37 км. Городище Геродот ототожнював з прадавнім містом Гелон. Він писав, що це поліс, який з усіх боків оточують вали та дерев'яні частоколи.
Фест проводять на Барвінковій горі, вперше він відбувся у 2017 році. Ідея створити такий захід виникла в Історико-культурного заповідника «Більськ» та Департаменту культури і туризму. Ключовою метою фестивалю була популяризація Більського городища та української культури загалом.
«Фестиваль розвивався шаленими темпами, попри незначне фінансування. Ми прагнули зробити не просто тусовку, а ідейний фест. Людям потрібно хліба і видовищ, тож ми скористалися цим моментом, щоб підтягнути рівень споживача до пізнання витоків свого рідного», – каже співорганізаторка Оксана Дорошенко.
У фокусі фестивалю національні здобутки, тому на заходах не було жодного російськомовного продукту. З огляду на це підбирали автентичні українські гурти:
«Музиканти – це лідери думок та ідеологи з національною позицією. Ми запрошували гурти “Схід сонця” й “Мотанку”. Звичайно, були внутрішні дискусії про те, що місцеві можуть не сприйняти таку музику і потрібен маскульт. Усе ж ми стояли на своєму й поставили перед собою мету – нагадувати людям про їхню історію і коріння, тому ці українські гурти у нас виступали».
Що могли побачити гості етнофестивалю?
Окрім музичної сцени, на території Барвінкової гори розгорнули містечко майстрів і фудкорти. Гості могли подивитися як тривають розкопки, переглянути кінне та фаєр-шоу:
«Враховуючи те, що місто Гелон було торговельним центром з розвиненим гончарством, ткацтвом та ковальством, усе хотілося показати. У нас були локації з кінним шоу, стрільбою з лука, майстрів ремесел. Люди могли зануритися в атмосферу, щоб подивитися, як це все відбувається».
На фестивалі можна було ознайомитися з різьбярськими виробами, процесом виготовлення ляльки-мотанки, килимів, витинанок, писанок тощо.
Незмінною родзинкою фесту була реконструкція скіфських боїв. Такий досвід допомагав розповісти та показати людям про цю епоху. Для цього запрошували команду з Мелітополя, яка досліджувала особливості скіфської епохи. Вони виготовляли костюми, розважали відвідувачів та відтворювали бої зі стародавньою зброєю.
Проблеми з якими зіштовхнулися організатори
Щороку фестиваль набирав обертів. Усе більше людей приїздили, щоб погуляти на скіфських землях та ознайомитися з самобутньою культурою.
«У 2021 році був найуспішніший фестиваль, але разом з тим ми зіштовхнулися з проблемою в організації паркувального простору і таймінгом. Вирішили, що варто мати в команді менеджера. Щороку ми навчалися на власних помилках й робили нові висновки».
У 2020 році через пандемію коронавірусу фест довелося скасувати, але за рік традицію відновили.
Що з етнофестивалем зараз?
Оксана Дорошенко каже, що, зважаючи на ситуацію в Україні, зараз проведення фесту на паузі:
«Зараз не до фестивалів. Краще це фінансування витратити на допомогу армії. Бо якщо ми зараз не допоможемо нашим військовим, не буде ані їх, ані нас. Найголовніше – це виграти цю війну».
До слова, частина гуртів, які виступали на «Гелон-фесті» зараз воюють. Скіфські реконструктори живуть в Мелітополі, що зараз під окупацією, а їхній керівник помер від серцевого нападу через постійні обшуки та репресії з боку росіян.
Нині кожен член команди як може допомагає ЗСУ: донатять волонтерять. На території історико-культурного заповідника Більськ проводять безкоштовні екскурсії для військових, їхніх родин та ВПО.
«За цей рік було 3 такі екскурсії, військові приїздять у відпустку і відвідують городище, бо тут природа та безлюдно».
Усе ж, після перемоги проведення фестивалю планують відновити. Оксана Дорошенко каже, що захід має бути концептуальним та патріотичним. Після війни на таких фестах вшановуватимуть воїнів, тих, хто загинув під час великої війни, тих, завдяки кому ми можемо жити та святкувати перемогу.
«Це не мають бути танці на кістках. Лише адекватні патріотичні фестивалі. Це має бути у максимально українському контексті, щоб діти змалечку на цьому росли. Фестиваль має нести сенс. І так буде».
«Полтавська галушка»
Якщо говорити про один з наймасштабніших гастрофестивалів області, то перше, що спадає на думку – «Полтавська галушка». Його запатентували та вперше провели у 2018 році в Полтаві.
Засновниця фестивалю Лариса Семеняга говорить, що все почалося з того, що вирішили організувати «Свято Галушки», потім воно трансформувалося в міжнародний фестиваль «Полтавська галушка».
«Коли ми планували цей фестиваль, у нас була мета популяризувати гастрономічний туризм нашої Полтавщини, нашу унікальну автентичну кухню, з її історією та звичаями. Загалом, хотілося зробити культурний бренд нашого міста», – говорить Лариса Семеняга.
Також фестиваль мав на меті стимулювати економічну активність крафтових виробників, рестораторів:
«Перш ніж розпочати роботу, ми зібрали наших виробників, представників кафе, ресторанів. Почули, що вони можуть. Відпрацьовували усе – від ціни до якості. Головною умовою було те, що галушка повинна бути різною і за рецептурою, і за зовнішнім виглядом».
Ключовим завданням було дотримання санітарних норм. Окрім людей, які представляли свою продукцію, за цим слідкувала команда від організаторів.
Що могли побачити гості гастрофестивалю?
Щоб створити атмосферу «Полтавської галушки» працювали сотні людей. Організатори влаштовували конкурси, прикрашали територію. Актори театру імені Гоголя переодягалися у Солоху та Котляревського й розважали гостей.
На фест приїздили музичні гурти та колективи як з Полтавщини, так і з-за кордону. Гості свята могли не лише скуштувати страви, а й долучитися до приготування галушок, придбати їх та подивитися на крафтову продукцію.
Одним з елементів фесту було святкове убрання Білої альтанки у вінок з великими квітами та стрічками:
«Ми так переймалися, щоб у ніч з першого на другий день фесту ніхто не понівечив вінок. Кинули клич і люди зголосилися вночі охороняти прикрасу. Я думаю, що це свідчить про неабияку згуртованість і небайдужість до нашого свята. Ви розумієте, так багато людей працювали на одну справу “Полтавську галушку”, що зараз не можу і перелічити всіх. Величезна кількість полтавців є учасниками і організаторами цього дійства».
На фесті нагороджували людей з прізвищем Галушка, їх запрошували на свято і вручали подарунки. Родзинкою стало «Галушчине весілля», яке передбачало реконструкцію традиційного українського весілля. Для цього організатори знайшли автентичний одяг кінця 19-го початок 20-го століття. Народні колективи з Крячківки приїздили, аби заспівати весільні пісні. На святковому столі відтворили рецепти автентичних страв, про деякі з них йдеться в «Енеїді» Котляревського.
Проблеми з якими зіштовхнулися організатори
Лариса Семеняга назвала дві основні проблеми, що виникли під час організації фесту. Перш за все – підключення до електромережі на майданчику заходу:
«Нам треба було зробити і оснастити фестивальний майданчик, щоб до нас їхали і ми самі могли підключатися. Не просто десь включив генератор, який гудить на весь фестиваль, а зробити це централізовано, гарно і безпечно».
Другою була проблема вбиралень – для кількадесят тисяч гостей їх не вистачало:
«Є вбиральні в Сонячному та Петровському парках, біля Свято-Успенського собору, і все. Це проблема є гострою не тільки для нашого фестивалю, а й для міста».
Що з гастрофестивалем зараз?
Лариса Семеняга говорить, що в неї часто запитують коли ж знову організують «Полтавську галушку». Вони разом з командою обговорювали можливість проведення, але зважаючи на безпекову ситуацію в країні фестиваль поки не проводитимуть.
«Ми в команді дуже відповідальні й дуже самодостатні люди. Чи маємо ми право зараз святкувати? Чи зможемо ми гарантувати безпеку? Надати укриття? Ні. Тому як буде у нас перемога, вся Україна святкуватиме, ми всіх радо зустрічатимемо і пригощатимемо. Ото тоді буде свято».
Наразі вони з колегами вирішили зосередити усі зусилля на допомозі армії. З перших днів повномасштабного вторгнення готували галушки та передавали на блокпости. З концертною програмою та галушками їздили в реабілітаційний центр у Нових Санжарах.
Лариса Семеняга каже, що окрім командної роботи, кожна з організаторок за можливості донатить та волонтерить:
«Члени нашої галушкової команди – “Золота сота” передають галушки та необхідне обладнання на передову. Ми щодня думаємо про те, чим можемо бути корисні».
Команда не полишає справу, навпаки проговорюють різні концепції, покращення. У планах дещо змінити формат святкування Галушчиного весілля, аби ще більша кількість людей змогла побачити це дійство.
«Після перемоги – буде нова сторінка нашої історії, яку ми будемо доносити через призму фестивалю. Ми обов’язково вшануємо всіх воїнів, які дали нам можливість жити та зберегти незалежність країни. Фестиваль буде величезного масштабу і ми запросимо всіх захисників та захисниць на свято».
«Колосальний Мотофест»
Кілька тисяч байкерів щороку приїздили на Полтавщину, щоб відвідати «Колосальний Мотофест». Вперше захід відбувся у 2017 році.
Співорганізатор Олександр Гуменюк, говорить, що ідея створити фест для байкерів виникла у 2015 році, тоді мотолюбителі об’єднувалися, спілкувалися, десь разом виїздили:
«Ми їздили в інші міста відвідувати фести й вирішили створити свій фестиваль у Полтаві. Це були одноденні заходи, відкриття і закриття сезонів. А вже триденний фест відбувся у Петрівці. Захід об’єднав не лише українську мотоспільноту, а й байкерів з інших країн. Статус міжнародного заходу отримав у 2018 році».
На меті в організаторів було розширення байкерської географії. На «Колосальному» прагнули показати мотоспільноті Полтаву та область, занурити в культуру, автентику та традиції. На байкерський фест могли прийти всі охочі.
Що могли побачити гості мотофесту?
З галявини в Петрівці байкери виїжджали на Білу Альтанку, музей-заповідник «Поле Полтавської битви», в Опішню, Диканьку тощо:
«У нас є програма, яка починається з 7:00 і тривала до 00:00. Ми їхали в місто на екскурсії, різні заходи, але якщо хтось хотів, то залишався на галявині, купався, відпочивав».
Атмосферу байкерської компанії підсилювали виступи рок-гуртів «Онейроїд», OT VINTA, Pavlik Overdrive, «Брати Гадюкіни», «Табула Раса», «Ляпіс 98» та інші. Актори театру Гоголя переодягалися в Солоху, Гоголя, та чорта і розважали гостей. На території була зона з фудкортами та кемпінг, для бажаючих залишитися на ночівлю.
Проблеми з якими зіштовхувалися організатори
Олександр Гуменюк каже, що здебільшого він та команда зіштовхнулися з побутовими труднощами:
«Оскільки програму продумували до деталей та заздалегідь, то більшість проблем виникали під час подій і вони були побутового характеру».
Що з мотофестом зараз?
Нині проведення мотофесту на паузі, але після перемоги планують все відновити:
«Зараз деякі організатори проводять фести під прикриттям зборів для ЗСУ. Але ми ухвалили рішення не влаштовувати мотофест під час війни. Ми займаємося допомогою для ЗСУ до того ж частина членів нашої команди зараз на фронті».
Олександр Гуменюк говорить, що співорганізатори та вся мотоспільнота Полтави й інших міст мають чат, де разом допомагають військовим:
«Наші хлопці байкери, які потребують допомоги повідомляють нам про потреби і ми збираємо кошти колективом. Зараз одні з співорганізаторів “Колосального” Назар Кравченко і Микола Лисенко воюють на Бахмутському напрямку».
Про формат та зміни у програмі фестивалю, які будуть після війни, співорганізатори поки не задумувалися. Але точно знають, що внесуть корективи.
Доля фестивалів Полтавщини після перемоги над окупантами
Заступниця начальниці Департаменту культури і туризму Полтавської ОВА Лілія Федорченко каже, що потрібно чітко розуміти – зараз питання безпеки залишається пріоритетним для мандрівників:
«Щодо реалій сьогодення, то нині активно розвивається напрямок медицини, реабілітації та санаторно-курортного лікування для захисників і захисниць України. Ми теж рухаємося у цьому напрямку, бо матимемо задовольняти потребу уже післявоєнного суспільства».
Після перемоги заходи точно змінять формат. Запит на фести залишиться, але поки до кінця не зрозуміло якими ми побачимо їх після трагедій, які переживає українське суспільство сьогодні.
Однозначно, війна змінила ставлення мільйонів людей до української культури, або й познайомила з нею справжньою. Післявоєнні фестивалі Полтавщини зроблять усе, щоб її цінність лишалася такою завжди.
