Йонас фон Матерн – аристократ, колишній військовий, нащадок лейтенанта шведської армії, яка билася під Полтавою з росіянами у 1709 році. Упродовж двох із половиною років він вантажить автівки медичним і тактичним обладнанням, везе його до України й передає військовим на позиціях.
Його предок програв у Полтавській битві, а країна завдяки поразці облишила імперські амбіції й виграла від цього в довготривалій перспективі. Відтоді Швеція займалася розбудовою власної нації, зберегла нейтралітет у двох світових війнах, проте розуміла, що нове зіткнення з Росією неминуче. Воно настало, але не на її власній території, тож зараз Йонас фон Матерн допомагає українцям, які протистоять спробам нової окупації.
Перемога московитів у Північній війні стала одним із джерел російського національного міфу про велич. Полтава всіяна пам’ятниками на його честь і зараз намагається переосмислити свою колоніальну спадщину.
315 років потому нащадок шведського військового в Полтаві говорить: якщо Росія переможе в цій війні, світ і далі матиме з нею проблеми. Від результату сучасної великої битви українців за свою державу залежатиме, чи збереже Росія своє хиже обличчя на наступні століття.
Під час 41 волонтерської поїздки Йонаса фон Матерна до України ЗМІСТ зустрівся з ним у Полтаві для розмови про передчуття війни, зцілення від імперської гарячки та особливості мислення росіян.
Ми знали, що війна буде
Серпнева поїздка Йонаса фон Матерна до України запланована «проти годинникової стрілки»: стартує з південного фронту й триватиме вздовж усієї його лінії зіткнення на сході аж до Харкова. Залишивши весь свій вантаж разом з автівкою, чоловік повернеться додому й розпочне підготовку до наступної подорожі. Свої волонтерські місії він здійснює як приватна особа, не співпрацюючи зі шведськими чи українськими організаціями.
У середньому кожна поїздка триває 10-12 діб, а щодня Йонас фон Матерн намагається не вставати з-за керма щонайменше по шість годин.
Від березня 2022 року волонтер пригнав понад пів сотні автівок для військових підрозділів в Україні. На 53-й він приїхав цього разу, захопивши з собою 550 турнікетів, по 300 оклюзійних пов’язок, бандажів і протиопікових серветок, а також медичні сумки, ноші, прилади нічного бачення, мавіки та старлінки.
Йонас фон Матерн народився в Стокгольмі у дворянській родині й до повномасштабної війни жодного разу не бував в Україні. Історію Полтавської битви він знає добре з огляду на походження свого роду, проте й інші громадяни Швеції ґрунтовно вивчають її ще в школі. Присвятивши службі в армії частину свого життя, останні 15 років він займався бізнесом.
«Я маю понад 20 років військового досвіду у Швеції й за кордоном. До початку цієї війни ми знали в Європі, що вона буде – велика війна з Росією. Та, до якої нас тренували у Швеції, коли я проходив службу, і початку якої ми очікували. Тільки вона прийшла до України, а не до Швеції, але це та ж сама війна. Тож природно, що я відчув потребу чимось допомогти. Я не був певен, що саме збирався робити після приїзду. Але я купив машину й деяке обладнання, і вирішив поїхати. Так сталося тому, що мені важко приймати несправедливість».
Маючи багато вільного часу, ліцензію пілота гелікоптера й можливість контролювати плин власного життя колишній шведський військовий вирішив не стояти осторонь битви, яка поки оминула його країну. У цьому протистоянні йому було легко стати на бік правих, каже Йонас фон Матерн, проте не приховує здивування, чому досі є ті, хто цього не зробив.
«Озираючись на події цієї великої війни в Європі через 10-20 років, як я почуватимусь, якщо не зроблю нічого для допомоги Україні? Я здивований, що багато людей не діють так само. Багато жертвують гроші, але окрім цього є ще достатньо того, що можна зробити. Колишніх офіцерів, які у Швеції тренували рекрутів 20 років тому, радо вітали б в Україні: вони могли б допомогти з підготовкою. Багато спецпризначенців могли б чудово тренувати ССО тут. Але я не бачу нікого з них. Вони щасливо працюють у цивільному секторі й добре живуть. І мені цікаво, навіщо вони пройшли крізь ці спеціальні тренування й тяжку роботу стількох років? Навіщо це було: просто для розваги чи все ж для боротьби з Росією? Бо зараз вони мають шанс».
На своїй фейсбук-сторінці з майже 3,5 тисячами підписників Йонас фон Матерн розповідає про свої місії до України, ситуацію на різних ділянках фронту й збирає гроші на обладнання, яке бере з собою в кожну подорож.
Імперський досвід Швеції та історична пам’ять
Вихідцю з дворянського роду Йонасу фон Матерну доступна інформація про всіх членів своєї родини починаючи з 1600 року. Це привілей і обов’язок водночас – знати свої корені настільки глибоко. Проте цією перевагою можуть користуватися й громадяни Швеції без титулів.
«Нормальна шведська людина не знає історію своєї родини так глибоко, але оскільки я дворянин, її написали до мого народження. Однак це значно відрізняється від того, як Росія намагається стерти вашу історію. У Швеції немає нічого подібного, ми маємо церковні книги останньої тисячі років. Хто хоче знати, що було з його родиною, може піти й дослідити».
Окрім історії свого роду, Йонас фон Матерн добре знає й історію Полтавської битви. Його предок Йохан Антон Матерн провів у російському полоні майже півтора десятиліття після поразки шведського війська, а повернувшись додому отримав дворянський титул.
Після століть окупації українці звикли дізнаватися про своїх пращурів радше з кримінальних справ російських спецслужб, аніж із церковних книг. Що вже казати про українську аристократію, репресовану або витіснену в екзил.
Зіставляти досвід національної пам’яті України й Швеції складно та, можливо, недоцільно через різницю історичних обставин. Проте є сенс поглянути на нього крізь призму рефлексій колишньої й чинної імперій на подію спільного минулого, якою стала Полтавська битва.
«Тут змінилася історія Швеції, тоді великої держави в Північній Європі, що контролювала Балтійське море, яке було для неї внутрішнім. Ми завдали поразки Німеччині, мали війська аж до Швейцарії напередодні того, як усе змінилося 1709 року. Завдяки цьому зараз ми маленька нація на півночі, на яку мало що вплинуло. Нас не зачепила Перша світова війна, як і Друга світова не мала на нас такого сильного впливу, як на інших. Ми просто могли зосередитись на своїй промисловості й розбудові власної нації».
Програш у Північній війні змінив вектор розвитку Шведської держави, та чи зможе поразка згасити імперську гарячку Росії? Однозначної відповіді немає, проте варто звернути увагу на фактор, який свідчить не на користь зцілення нашого агресивного сусіда, – тяглість традицій авторитаризму, яких не було у Шведської імперії.
«Ми мали королів, але в нас ніколи не було диктатури. З 15 століття у нас були знать, священнослужителі, міщани й селяни. Вони мали рівні голоси на різних рівнях у Парламенті. Тож навіть селяни могли сказати, що було не так у нашій країні».
Росія без майбутнього
Мало що може настільки ж щиро вразити європейця, як ірраціональність Росії у своєму бажанні домінувати. Бо ж складно уявити собі перспективу, що хтось добровільно зречеться будь-якого позитивного іміджу й перспектив своєї країни на розвиток. «Я не мислю, як росіяни», визнає Йонас фон Матерн, аналізуючи рішення Путіна розпочати повномасштабний наступ на Україну.
«Усе, що вони мають, це переписування історії: їм немає чим пишатись. Царство, яке розсипалося й зникло, 60% населення без водопроводу, електрики, каналізації. Тож чим тут пишатись? Сидіти думати про історію або пити горілку, або й те, і те одночасно. Немає майбутнього, немає, чого очікувати. У Радянському Союзі вони щонайменше мали квартири, їх не треба було купувати, був вільний час, фіксовані години роботи й всі отримували зарплатні. Вони не були великі, але їх було достатньо для купівлі необхідного.
Зараз росіянин або справді багатий, або дуже-дуже бідний. І коли вони не змогли розібратися з цим, то вирішили повернути історію назад або сподіватися це зробити: ок, ми просираємо країну, але ми будемо сильні й усі нас боятимуться. А якщо це не спрацює, зруйнуймо щось. Бо якщо ми не можемо мати це, воно нікому не має дістатись».
Від переведеної на рейки війни російської економіки зараз виграє населення, яке обслуговує збройну агресію. Проте після закінчення бойових дій доведеться змінювати все, що може призвести до колапсу.
«Ніхто більше не отримуватиме стільки ж, коли війна припиниться. Ніякі приватні компанії не платитимуть такі зарплатні, які держава платить за роботу на заводах з виробництва озброєння. Платня там зросла вдвічі-втричі. Вони заробляють стільки ж, скільки люди, живучи у Швеції отримують зараз, а до війни це було 1/3, якщо ти мав гарну роботу. Щойно війна припиниться, люди там усвідомлять, що більше не мають грошей, і товарів, щоб купити, і роботи, бо всі підприємці, які розвивали бізнеси, залишили країну, зрозумівши, що там їм нічого робити».
Коли і як впаде вежа російського самовдоволення, ніхто не знає. Допоки вона стоятиме, триватиме й боротьба. Йонас фон Матерн продовжить їздити до України, а за кілька тижнів у Швеції вийде друком його книга про досвід двох років повномасштабного вторгнення. Він хотів назвати її Poltava 2.0, бо переконаний, що ця війна за значенням порівняна до Полтавської битви, за підсумками якої Росія утвердилася як велика держава й відтоді становить проблему.
Фото Аліни Гончарової для ЗМІСТу
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки
