«Обіцяв тяжко хворій мамі доглянути». До Полтавщини востаннє повернувся воїн Олександр Рубайко
Фото з прощання оприлюднила Новосанжарська громада
Під час прощання з Олександром Рубайком над цвинтарем кружляв лелека. Мати поховала свого єдиного сина, а птах злетів у небо й зник за обрієм.
Сотні людей на колінах зустріли кортеж із тілом захисника. Олександр Рубайко помер у Запорізькій обласній лікарні через фронтові рани й ускладнення 13 травня. Попрощалися з воїном 21 травня. Про це повідомили в Новосанжарській громаді.
Народився Олександр Рубайко 12 вересня 1976 року в Пристанційному. Освіту здобував у місцевій, а згодом також у Малоперещепинській школах. Його запам’ятали як старанного, слухняного та врівноваженого учня, з яким не виникало проблем.
Після закінчення школи Олександр Рубайко вступив до автодорожнього технікуму, звідки його призвали до лав Збройних Сил на строкову службу. Після демобілізації перевівся до залізничного технікуму, де й завершив навчання.
Тривалий час чоловік працював в газонафтовій галузі механіком та водієм, мав водійські посвідчення на всі категорії та посвідчення тракториста.
Олександр Рубайко заочно закінчив газонафтовий технікум, де опанував чотири спеціальності. Згодом працював водієм в аптечній мережі «Юнсон».
У 26 років чоловік потрапив в аварію. За три наступні роки йому виконали три складні операції, унаслідок яких Олександр Рубайко отримав інвалідність. Відновлення було тривалим, проте захиснику вдалося повернутися до нормального життя. Після цього він 14 років пропрацював в охоронній фірмі «Антарес».
У вересні 2024 року чоловіка мобілізували до ЗСУ. Служив у 116-й бригаді тероборони на посаді стрільця-оператора 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.
«Він сумлінно та добросовісно виконував всі завдання командування: будував бліндажі, виносив поранених та полеглих, допомагав побратимам, уночі стаючи їхніми очима за допомогою тепловізора. Йому було дуже важко, адже отримані травми давалися взнаки, стан здоров’я поступово погіршувався», – пишуть про захисника земляки.
Тіло воїна повернули до рідної громади для прощання. Нові Санжари, Руденківка, Галущина Гребля, Мала Перещепина та Пристанційне зустрічали захисника живими коридорами з сотень людей.
«Олександр був товариським, мав дуже багато друзів, завжди з готовністю та завзяттям кидався всім на допомогу, з ним неможливо було посваритися, адже він одразу все переводив на жарт. Обіцяв тяжко хворій мамі доглянути її, але так і не зміг виконати обіцянку. Його здоров’я не витримало навантажень, серце не витримало хвилювань».
Олександр Рубайко залишився вірним військовій присязі, Україні та побратимам.
Світла пам’ять захисникові!