«Пішов у ТЦК навіть не роздумуючи». Як воїн з Полтавщини «полює» на ворожі дрони
Фото 831-ї Миргородської бригади тактичної афіації
Боєць з позивним «Мод» уперше відчув, що таке війна, ще за часів АТО. Молодим стрільцем і медиком він пройшов крізь палаючі будівлі Луганщини та Донеччини.
Історію воїна розповіли у 831-й Миргородській бригаді тактичної авіації 2 липня.
Бойовий шлях від стрільця АТО до «мисливця» на дрони
Особливий інтерес «Мод» завжди відчував до кулеметів, гранатометів та зенітних установок. Улюбленою зброєю став важкий кулемет ДШК, хоч і примхливий у використанні. Цей досвід дозволив йому швидко освоїти сучасніші зразки озброєння, з якими працювати значно простіше.
«Я завжди цікавився зброєю. Особливо гранатометами, кулеметами та зенітками. Улюбленцем був ДШК, хоч і часто клинив, але я навчився з ним працювати», – розповідає воїн.
Після завершення контракту він вирішив кардинально змінити своє життя, обравши професію агронома та прагнучи присвятити себе землі. Проте плани перекреслив ранок 24 лютого 2022 року. Повномасштабна війна не дозволила залишитися осторонь, тож боєць знову повернувся до війська. Після тривалих черг у територіальному центрі комплектування вже 9 березня він був у складі бригади.
«Пам’ятаю, що пішов у ТЦК навіть не роздумуючи. Подав документи та чекав. 8 березня привітав дружину та маму, а 9-го вже був у бригаді», – каже «Мод».
Нині «Мод» служить у мобільно-вогневій групі, основне завдання якої – збивати ворожі безпілотники. Знищуючи ворожі дрони, боєць думає передусім про захист цивільних, аби ті не ставали жертвами обстрілів чи руйнувань. Каже, що досвід АТО допомагає впевнено працювати зі зброєю:
«Коли я цілюсь по «шахіду», думаю тільки про людей, щоб він не впав на будинок із цивільними. А вже потім усвідомлюєш, що цей дрон міг зачепити й тебе».
Своїм головним прагненням «Мод» називає перемогу України й переконаний, що до неї наблизить єдність військових і цивільних.
Нагадаємо, що інструктор з Полтавщини навчає тактичної медицини на фронті. Воїн із позивним «Окунь» долучився до лав Збройних сил України наступного дня після початку повномасштабного вторгнення.
Захисник пройшов шлях від роти охорони у Полтаві до інструктора з тактичної медицини у 44 окремій механізованій бригаді. Нині він передає бойовий досвід тим, хто лише стає до лав ЗСУ.
Перший рік війни «Окунь» служив у роті охорони при Полтавському районному ТЦК та СП, згодом його перевели до бойового підрозділу. У медичному відділенні одного з механізованих батальйонів опікувався пораненими, а з березня 2024 року приєднався до інструкторської групи бригади.
Мотивацію до служби військовий пояснює близькістю загрози. З Полтавщини до Сумської області лише кількадесят кілометрів, і на початку вторгнення росіяни вже проходили через Охтирку. Далі – рідний дім, тож головним стимулом для нього стало бажання захистити власну землю від ворога.
ЗМІСТ писав, що солдат з Полтави пройшов штурми на Луганщині й Авдіївці. Полтавський слюсар Роман Шкурба проміняв ремонт локомотивів на кулемет і дрони й пережив штурми, поранення й нині мріє знову повернутися на передову.
10 січня 2023 року воїн став до лав «Одіна» та разом з побратимами вирушив на Чернігівщину для навчання й охорони кордону. У квітні підрозділ опинився на Луганщині, у Серебрянському лісництві. Там воїн уперше вийшов у штурм.
Роман Шкурба зізнається: найбільше хоче бачити Україну єдиною і сильною, здатною раз і назавжди відбити всі зазіхання ворога.
Раніше ЗМІСТ писав історію 53-річного Сергія з Кременчука, який служить у Збройних силах України понад десять років, на війну його призвали у 2014 році.
У 2014 році Сергій потрапив у 92-гу бригаду, де його спочатку хотіли зробити радіотелеграфістом, адже за цим фахом він проходив строкову службу ще за Радянського Союзу. Але від такого виду зв’язку відмовились, тож Сергій залишився в розвідці.
Рік прослужив стрільцем, а потім став головним сержантом взводу і виконував цю роль до 2017 року. Пізніше працював у ТЦК у Хоролі, займався рекрутингом, допомагав формувати кадри для нових бригад, зокрема й для 32-ї окремої механізованої бригади.
