Телевізор, килим і десятки годин відео. У Полтаві відкрили виставку відео-арту (ФОТО)

У галереї сучасного мистецтва Арт Jump представили третю частину дослідницької роботи про неформальне мистецтво, присвячену полтавському художнику Колі Янну.
Відкриття виставки «Білий шум» відбулося в четвер, 7 березня. Десятки молодих людей фотографувалися з непрацюючим телевізором і на фоні килиму, неспішно ходили поміж кількох екранів та двох проекторів, на яких транслювали різноманітні відео Колі Янна. Він – автор цих кліпів та фільмів, знятих із середини 90-х і до сьогодні, досі відомий вузькому колу таких же неформальних художників і друзів.

Як зазначив куратор виставки Антон Усанов, гостям показували відібрані роботи з-поміж сотень годин відзнятого і змонтованого матеріалу. Наприклад, через один проектор транслювали фільм, знятий наприкінці 90-х під час подорожі до Криму. На тлі гірських пейзажів спостерігаємо, як практикують йогу. Якщо не відволікатися, це навіть заспокоює.


На інших екранах – відеоінсталяції, містичні трилери (забудьте про жанрове американське чи європейське кіно, це зовсім інше) і просто відео, які важко аналізувати, адже вони нагадують марення чи незрозумілі сни. Про це і попереджали організатори: метою художника була не послідовна розповідь з логічним фіналом, а втілення власних сновидінь, образи яких розпливаються, зникають, з’являються знову і можуть сягнути дуже далеко, аж до інших галактик…

Офіційного відкриття не було, куратор виставки просто подякував усім присутнім за те, що вони знайшли час і завітали до галереї. Сам художник у цей момент сперечався з фотографом ЗМІСТу, розповідаючи, як знімають портрети в Голівуді (горизонт має бути на рівні очей), а потім захоплено розповідав двом гостям про сюжетні повороти одного з фільмів.

Десь за півгодини Коля Янн вийшов до публіки і сказав:
«Ну, ця виставка для того, щоб кожен відчув себе, насолоджуйтеся!», – і пішов.
Насолодитися неформальним відео-артом можна у галереї сучасного мистецтва Арт Jump щодня, крім понеділка, з 11 до 18 години.


Фото Богдана Проскурова