20 квітня, 13:04
20 квітня, 13:04

«Уже давно лежит в моем столе медаль "Ветеран труда". Ветеран по-латыни «старый солдат». Таким я себя и чувствую, потому что более тридцати лет держал оборону против налетов моды, моментальной выгоды, воинствующей некомпетентности и дурного политиканства в застройке исторического центра Полтавы».

Лев Вайнгорт, уривок із «Записок провінційного архітектора»


Одразу після Другої світової війни відновленням Полтави займався архітектор Лев Вайнгорт разом з командою. Сучасні архітектори та архітекторки Полтави кажуть, що завдяки йому ми маємо Полтаву майже у первісному вигляді, але наразі головне завдання громади – зберегти ці пам’ятки, вдихнути у них нове життя, передати наступним поколінням.

Полтава офіційно має статус історичного місця, а отже кожен прожитий день тут – можливість (чи обов’язок) інтелігентної людини вберегти історичне обличчя свого міста. Мабуть, аби справді жити (а не існувати) у місті-пам’ятці, потрібно берегти його. Потрібно захищати його від віянь моди та некомпетентностей, про які колись давно говорив Лев Вайнгорт.

До Дня пам’яток історії та культури громадська організація SavePoltava влаштувала публічне обговорення «Полтава, яку варто зберегти». У ньому взяли участь депутатка Полтавської міської ради Юлія Городчаніна, членкині правління Save Poltava та архітекторки Оксана Бєлявська та Ірина Особік. Також Ірина Особік є головною архітекторкою Полтавщини. ЗМІСТ послухав спікерок і переповідає, про що вони говорили.

Статус історичного міста: про пам’ятки, планування та структуру

Статус історичного населеного місця мають різні за розмірами та кількістю населення пункти. Полтава – одне з них. Ірина Особік каже, що цей статус накладає обмеження на те, як люди провадять свою діяльність у межах цього міста:

«Це означає, що треба бережно і з увагою ставитися до того, хто, що і де будує. Місця мають обмеження по висотності забудови, по зовнішньому вигляду і додають колориту і статусу місцям».

На отримання статусу історичного місця впливає не тільки кількість пам’яток. За словами Оксани Бєлявської, це й збережена планувальна структура, розпланування з Круглою площею, прямими вулицями. Коли у 1946 році розпочалася відбудова Полтави після війни, на рівні Ради міністрів вирішили, що Полтава є визначним історичним місцем і рекомендували відновлювати у первісному вигляді.

«На це спирався Лев Вайнгорт, коли відбудував Полтаву у такому вигляді, якою ми маємо її зараз. За часів незалежної України, у 2001 році Постановою Уряду вирішили, що Полтава відноситься до історичного населеного місця. Тут діють особливі закони для забудови, розвитку, планування тощо».

Важливість історичного надбання здається очевидною, але подекуди у Полтаві до цього ставляться досить поверхнево. Варто лиш згадати про забудову за Кадетським корпусом, яку Міністерство культури визнало незаконною, а полтавський суд – навпаки. Чого варта нова багатоповерхівка на вул. Стрітенській, 26, де, за версією слідства, забудовник порушив висотність і «ненароком» добудував 2 зайві поверхи. Це лише кілька прикладів, що свідчать – уже за кілька років історичний центр Полтави може перетворитися на безликий житловий район. Щоб цього не сталося й треба берегти культурну спадщину.

«Це наше культурне надбання. І цим все сказано. Говорити про те, що збережімо будівлі, бо там цегла цінна, це поверхневий погляд на збереження. Це наше минуле, історія. Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій щодо збереження надбання, де червоною ниткою показано, що ми маємо передати прийдешнім поколінням цю спадщину. Фактично ж будемо передавати типові хмарочоси, які височіють у центрі історичного міста», – каже Оксана Бєлявська.

Оксана Бєлявська

Ігнорування процесу руйнування історичних пам’яток – наслідки ментальних проблем жителів Полтавської громади. Архітекторки кажуть, що у полтавців погляд сформований так, що все наше – це другорядне, не варте уваги. Через це більшість жителів Полтави вважають, що пам’ятки не треба зберігати, бо ми не Париж, не Прага й навіть не Краків. Оксана Бєлявська каже, що насправді це хибний погляд, бо потрібно цінувати насамперед своє:

«У нас кажуть, що місту треба розвиватися. Чомусь розвиток вважається через руйнування. Зруйнуємо стару будівлю, збудуємо нову і це вже вважається розвитком. Насправді це шлях в нікуди. Розвиваємося ми лише тоді, коли зберігаємо. І потім можна говорити про культурний рівень, що сформується у містян. І колективну пам’ять не скасовуємо. Якщо не пам’ятаємо хто ми і звідки, то гріш нам ціна».


«Врезалась в память мне точностью мысль одного философа о том, что нельзя воевать с прошлым».

Лев Вайнгорт


Ірина Особік говорить, що важливо порівнювати ставлення до пам’яток в Україні та в інших країнах. Як правило, пам’ятки архітектури національного значення в Україні – це будівлі, яким понад 100-200 років, але так не в усіх країнах:

«У Дубаї колись проїжджали біля фортифікаційної споруди, я побачила табличку, що це пам’ятка архітектури національного значення віком 30 років. Я просто біля таблички заклякла. […] І повернувшись звідти, я бачу, що тут у нас. Ці вулиці, провулки пам’ятають покоління полтавців. Коли бачу це, розумію, що ми тут не випадкові. На цій землі ми мурували, жили, народжувалися. Це так цінно, а ми втрачаємо момент. Здається, що побудуємо новий будинок і всі на нього дивитимуться. Насправді ні, бо всі хочуть дивитися на події, бути дотичними до історії».

Ірина Особік

Історичному центру – цікаві будівлі

У середмісті Полтави з’являються нові житлові багатоповерхівки. Архітекторки кажуть, що, мабуть, житло у сучасному будинку на вул. Стрітенській, чи Пилипа Орлика – це престижно. Але є питання з пристосованістю цих будинків до життя та архітектурною цікавістю. До прикладу, будівля Кадетського корпусу набагато цікавіша за типову багатоповерхівку.

«Хочемо бачити новітню архітектуру. Не оці типові об’єкти, які продукують і силоміць встановлюють на історичну тканину міста. Насправді вони однакові, типові і відрізняються лише наявністю декору з нетривалого матеріалу, які через 40 років потребуватимуть ремонту. Залишиться лише неприглядний каркас», – каже Оксана Бєлявська.


«Одно из главных качеств настоящей архитектуры: чувство меры».

Лев Вайнгорт


У центрі Полтави чимало цікавих старовинних будинків, які потребують реставрації. Архітекторки кажуть, що саме вони цікаві для туристів та містян. Вони та їхня атмосфера і є важливими для Полтави. Забудова в історичному центрі міста – це нормально, так має бути, але всюди має бути здоровий ґлузд.

Нові споруди мають бути цікавими й пристосованими до життя. Ірина Особік каже, що нова квартира у центрі Полтави сьогодні – це дорого, без простору й часом необдумано:

«Будуючи квартири, кидають людей туди, де немає парковки. Ми усі хочемо жити комфортно, не заважати одне одному, мати доступ до проходів, дитячих майданчиків. Має бути комплексне рішення. Громада має зрозуміти, що не грошима єдиними. У центрі мати квартиру – це престижно, але насправді добре там, де комфортно жити».

Щодо будівель в історичній частині Полтави також має бути чітка позиція громади. Самі жителі мають брати участь в обговореннях, цікавитися, що саме будуватимуть, який вигляд матиме споруда, а не заохочувати хаотичні дії забудовників купуючи там квартиру.

Полтава – не місто туризму на 45 хвилин. Що показувати гостям

Стандартний маршрут для туриста у Полтаві: Корпусний сад – вул. Соборності – пам’ятник галушці – Біла альтанка. Можливо, ще пам’ятник Івану Котляревському та Миколі Гоголю, кілька скверів, музеї та поле Полтавської битви.

Жарти про те, що Полтава – місто туризму на 45 хвилин, уже сприймаються як образа і викликають сум у жителів Полтави, які щоразу ставлять собі питання: «А що показати батькамдрузямколегам, коли вони приїдуть до мене у Полтаву».

Оксана Бєлявська каже, що насправді у Полтаві є на що дивитися, про що розповідати і що показувати. Для цього потрібно просто звернути з вул. Соборності і прогулятися вул. Стрітенською, Пилипа Орлика чи Гоголя. Поїхати до Дослідного поля чи у містечко поблизу Музею Полтавської битви. Варто почитати про цікаві будівлі у нашому місті, про людей, які колись жили у них і творили історію. Також можна замовити екскурсію у місцевих агенцій туризму:

«Варто зануритися на другорядні вулички. І там є сліди 19 століття. Це не супер архітектура, яку можна порівняти з будівлями Праги, Відня, Кракова. Це зовсім інша архітектура, вона наша і нам варто цінувати», – говорить Оксана Бєлявська.

Один з цікавих об’єктів, що вартий уваги, – Спаська церква. Про неї писав Лев Вайнгорт:

«В Полтаве битва с прошлым не состоялась. Кого из полтавчан оставляет равнодушным прелестный уголок города с одним из самых интересных городских памятников - "на месте отдыха Петра I после битвы" и жемчужиной исторического наследия – Спасской церковью. Но мало кто теперь помнит, что одно время памятника этого не было – его разобрали и готовили к сдаче на металлолом. А насчет церкви, наверное, никто и не знает, что она была обречена на серьезную переделку. Памятник сооружен в 1849 году к 140-летию Полтавской битвы взамен стоявшего на том же месте с 1817 года кирпичного обелиска, отмечавшего событие происходившее в доме казака Магденко: в нем был Петр I после окончания Полтавского сражения».

Будинок лікаря Олександра Волкенштейна на вул. Шевченка, 13. Оксана Бєлявська каже, що це малопримітна будівля, але там жив видатний діяч Олександр Волкенштейн та російська революціонерка українського походження Людмила Волкенштейн.

Будинок училища імператорського російського музичного товариства на розі вул. Небесної сотні і вул. Котляревського. Тут зароджувалася музична традиція Полтави. Оксана Бєлявська каже, що вона певним чином відставала від течій в імперії, але за останні 20 років 19 століття не тільки наздогнала, але ще й перегнала великі міста імперії:

«Таких об’єктів безліч, вони не вивчені. Не включені в маршрути, не показані полтавцям. І через це відбуваються знецінювання того, що ми маємо насправді. Треба показувати, і тоді може зміниться думка про середовище і міська рада буде теж інакше дивитися на потенціал історичного міста».

Формування якісного історичного середовища – перший крок до успіху і початку процесу збереження пам’яток. Ірина Особік наводить приклад Львова. Там комунікація між владою і громадою вибудувана так, що усі разом створюють і втілюють програми для збереження. До прикладу, відновлення старовинних дверей у первісному вигляді.

«Якісне історичне середовище, коли приїжджає турист, ходить вулицями, залишає гроші. Було неприємно, коли я відкрила для себе, що це місто туризму 45 хвилин. Це боляче. У нас працює кілька гарних екскурсоводів, які водять по міському середовищу в інший бік від Соборності. Ми знаємо цікаві пам’ятки, вулиці, які зберегли атмосферу. Стрітенська, Гоголя, Балакіна, Шолом-Алейхема. Є на що дивитися. Коли заходиш на ці вулиці, то занурюєшся у Полтаву, якої нам не вистачає».

Як зберігати історичне обличчя Полтави

Головне правило – дотримуючись законодавства. Володіти пам’яткою архітектури – дорого і вимагає чимало клопотів, але Полтавська громада може сама заохочувати власників пам’яток зберігати їх, інвестувати кошти.

Оксана Бєлявська каже, що на теренах громад, де є міське самоврядування, є можливість впроваджувати програми, шукати компроміси з власниками, бізнесом, щоб заохочувати зберігати пам’ятки:

«І стане комфортно. Зараз дешевше пам’ятку занедбати, потім судитися, ігнорувати закон і тобі нічого не буде. А добросовісні власники потерпають, втрачають у часі і грошах. Але вони стійкі. Тут безліч проблем, але міська влада може працювати на користь. Можна запровадити щорічну премію для власників пам’яток. Не важливо, гроші це чи відзнака».

Своєю чергою Ірина Особік говорить, що необхідно також контролювати дії влади, яка дає дозволи на оренду чи забудову та власне дії самих забудовників:

«Ми знаємо як буває, що ще не заклали фундамент, а вже продали всі квартири до останнього поверху. І коли будинок зводиться і здається в експлуатацію з порушеннями, доводиться судитися з власником квартири, бо це його майно. Потрібен контроль у плані дозволів на будівництво, дій влади. Є прецеденти по містах, коли міська влада підкріплює своє рішення рішенням суду і просто зносяться ті поверхи, які набудовані».


«Чем крупнее и богаче становились полтавские заводы, тем чаще некоторые директора пытались навязать свою волю в застройке, не считаясь с градостроительными принципами и нуждами города. Спорить приходилось иногда отчаянно».

Лев Вайнгорт


Ансамбль Круглої площі – місія нездійсненна


«Сегодня Круглая площадь и парк в центре нее – жемчужина в архитектурном убранстве города. Но далеко не просто было воссоздать ансамбль зданий Круглой площади в стиле русского классицизма».

Лев Вайнгорт


Раніше голова Полтавської облдержадміністрації Олег Синєгубов представив бачення розвитку ансамблю у центрі Полтави. Щоб втілити ці плани необхідно знайти 2 млрд грн. Плани приблизно такі:

  • у Кадетському корпусі хочуть відкрити військовий ліцей. Для цього попередньо необхідно 1,3 млрд грн.
  • у Будинку Полтавського дворянського зібрання хочуть відкрити малу оперу. Для цього попередньо необхідно 450 млн грн.
  • у Будинку генерал-губернатора хочуть відкрити балетні та танцювальні школи й створити IT-простір для учнів. Для цього попередньо необхідно 160 млн грн.

Архітекторки кажуть, що плани «наполеонівські».

–       Я б їх підтримала, якби була довіра до нашої влади. Кадетський перетворювати на ліцей – це нісенітниця. Це недотримання умов для навчальних закладів. За сучасними нормами, там не може бути такий заклад. А з іншого боку, якщо кажемо, що влада пропонує, то аби тільки були об’єкти відреставровані, – говорить Оксана Бєлявська щойно тема торкається Круглої площі.

–     Наскільки доречний ліцей у корпусі мають вирішувати профільні міністерства – освіти та оборони. Вони розглядатимуть пропозицію. Мене запитували про такі ідеї. Планується комплексне розв’язання питання. Територія артучилища, військового містечка. Територія відкрита і ми звикли там ходити. Планується комплекс будівель, щоб розмістити там такий ліцей. Це гарна ідея. Я скажу, що наразі немає різниці для громади про те, чи суди там, чи ліцей. І те, і те закритої форми установа. На мою втіху, влада погоджується в створенні ліцею, залишити опенспейс  з улаштуванням музею Кадетського корпусу, – відповідає Ірина Особік.

Щодо будівлі, де наразі перебуває Державне бюро розслідувань. Цей будинок передають на баланс області, отож якщо вдасться залучити кошти на реставрацію, то ймовірно плани досить реальні.

Інакша ситуація з Будинком дворянського зібрання. Як відомо ЗМІСТу, міська влада має власні плани на цю споруду, тому невідомо чи зможе область реалізувати ідею з оперою. Але архітекторки вважають, що це гарна ідея:

«Це цікаві історичні паралелі про відновлення будівель, згадки про функцію Будинку дворянського зібрання були. Зі сміхом сприймалася така ідея одразу, але це гарна амбіція. Полтава – культурна столиця, хоча питань багато до цього звання. Чому б не задати собі цю планку»,– каже Оксана Бєлявська.

Краще б Кадетський відремонтували

Повертаючись до теми Кадетського корпусу. Вислів «Краще б Кадетський відремонтували» уже став місцевим мемом. Торік у будівлі розпочали протиаварійні роботи, але через пандемію не знайшли кошти на реставрацію. Тому сьогодні важливо знайти кошти для продовження робіт на цьому об’єкті. Державна судова адміністрація намагається взяти їх з державного бюджету.

«Є прецеденти відновлення такого обсягу будівель, коли гуртується громада, відновлює спільнокоштом. Але досі у більшості громада не має спільного бачення. Написати "краще б відремонтували" це одне, а скластися грошима і змусити профінансувати такий простір, поки немає такого бачення», – говорить Ірина Особік.

Громада більшістю пасивна, тому дуже важко 20 активним жителям переконати людей і владу знайти кошти на такий вагомий і складний об’єкт.

– Всім донести важливість проблеми не важливо і не потрібно. Люди живуть у мікрорайонах і їх не турбують пам’ятки. Існує частина громади, якій це не байдуже, бо вважає себе культурною та інтелігентною і для цих людей я готова працювати. Це просвітництво, публікації, екскурсії, усе, що завгодно, – говорить Оксана Бєлявська.

– Досі містяни не розуміють, що ми всі гуртом є власниками майна в межах міста. Кожен з нас співвласник Кадетського, Будинку дворянського зібрання, будинку на вул. Соборності, 36, кожного квадратного метра проїздів, доріжок. Кожному з нас належить і ми відповідаємо за спільне майно, – завершує обговорення Ірина Особік.

* * *

Ми можемо довго говорити про архітектуру, місто і ставлення до історії, але, мабуть, усе уже сказав Лев Вайнгорт. Нам залишається це берегти, обмірковувати і брати участь у творенні історії свого міста щодня.

«Можно долго еще размышлять на тему, что такое архитектура. Но я предлагаю продолжить этот разговор таким образом: выйдем в город. Посидим на лавочке в Петровском парке. Пройдем мимо музея до Панянки. Панянским бульваром до конца. Полюбуемся монастырем. По краю обрыва дойдем до Художественного музея. Потом по улочке подойдем к памятнику "отдыха Петра". Постоим у Спасской церкви. Дойдем до Белой беседки и вернемся на Октябрьскую. По ней неспеша прогуляемся до Круглой площади и подойдем к памятнику "Славы".

И если что-то прозвучит у вас в душе или станет вам легче и хоть на несколько минут отпустит вас злоба дня – то недалеко от вас в этот момент где-то были: губернский архитектор Авмросимов, великие русские архитекторы Стасов и Захаров, гениальный украинский новатор архитектор Кричевский, губернские церковные архитекторы, последний губернский архитектор Тит Яковлевич Гардасевич (работавший еще в советской Полтаве), ушедшие и здравствующие мои коллеги и друзья, многих из которых я назвал в своих записках…».

Лев Вайнгорт (Джерело – nova.poltava)

 «Записки провінційного архітектора» Лева Вайнгорта можна знайти тут. Їх уклав полтавський краєзнавець та автор ресурсу «Історія Полтави» Борис Тристанов