14 фотоісторій з війни від полтавської журналістки
Як уже писав ЗМІСТ, до Дня захисника України у військовому коледжі сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут провели святковий захід для курсантів. У його рамках відкрили фотовиставку, присвячену будням військовослужбовців на Сході. Її автор – Анна Чапала, спеціаліст відділу комунікацій з засобами масової інформації ОДА, подарувала свої роботи коледжу та розповіла, чому їздила в зону АТО.
Протягом 2015-2017 років вона разом з колегами відвідувала Донецьку, Луганську, Київську та Полтавську області, де зробила десятки знімків з підготовки до виїздів, зустрічей з рідними та похоронів загиблих бійців. На відкритті фотовиставки Анна Чапала розповіла, що вони постійно шукали можливість потрапити в зону АТО, аби зібрати фотоматеріали і просто поспілкуватися з військовослужбовцями.
«Так виходило, що їхали або з волонтерами, або самі домовлялися з військовими і їхали в певну бригаду».
За її словами, кожна поїздка була хвилююча, адже вона чітко усвідомлювала, куди прямує. Але найстрашнішими для неї були похорони:
«Порівняно із цим моментом будь-яка поїздка на Схід здається звичайною подорожжю кудись деінде. Найстрашніше – бути тут і бачити, як мати ховає свого сина».
Кожне її фото пов’язане з історією бійця, але особливо Анна Чапала любить розповідати про полтавця Геннадія Черніченка, військового старшину, командира взводу розвідки 92 ОМБр.
«Це фото зроблено в Мар’їнці, в 2017 році. Ми приїздили туди з волонтерами до них, привозили певні речі. Коли ми їхали до розвідників, вони якраз збиралися на виїзд. І так сталося, що ми познайомилися. Біля нього крутилася ця собачка маленька, яка в нього на руках. Ми не знали, що це його собачка, і коли він виїжджав на виїзд, то так пригорнув її, наче попрощався… Це було дуже хвилююче, в нього аж сльози на очах виступили. А потім уже, коли його бригаду вивели і ми тут зустрілися, я дізналася, що він її перевіз, і зараз вона в нього живе. Це дуже тепла історія, про яку я дуже люблю згадувати і розповідати, тому що для нього це – найкращий друг, і куди б він не йшов, він завжди бере цю собачку з собою».
