Автор концепції про поділ Росії. 125 років від дня народження Юрія Липи з Полтавщини

Юрій Липа брав участь в боротьбі проти більшовиків, а в еміграції він продовжив доносити ідеї української державності. ЗМІСТ розповідає історію відомого діяча з Полтавщини.

Майбутній письменник народився 5 травня 1900 року в Нових Санжарах. Він навчався в Одеській гімназії № 4, а пізніше у юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. 

Юрій брав участь у війні проти більшовиків під час Української революції.  Спершу він воював у складі 1-го пластунського куреня Гайдамацької дивізії. Коли армія УНР разом із союзними німецько-австрійськими військами увійшла до Одеси, він став заступником командира одеської «Січі». 

У 1917-1921 роках він також редагував газету «Вісник Одеси», спів­працював із часописами одеським часописом «Вільне життя» та видавництвом «Народній стяг» та писав у київській газеті «Нова рада». Тоді на світ вийшли його поетичні збірки, прозові твори та політологічні розвідки, зокрема брошури «Союз Визволення України», «Королівство Київське по проекту Бісмарка» та «Гетьман Іван Мазепа». 

З 1919 року перебуваючи у складі Армії УНР у Кам'янець-подільському, він продовжив навчання у юридичному відділенні Українського державного університету. Там він писав у газеті «Життя Поділля», «Українське слово» та студентському журналі «Нова думка».

Через наступ більшовиків восени 1920 років Юрій емігрував через Львів до Івано-Франківська, а пізніше опинився у таборі для українських військ в польському місті Тарнув. Там він працював репортером у відділі преси та пропаганди уряду УНР в екзилі, співпрацював із Товариством допомоги українській еміграції. Він став ініціатором створення лігатурно-мистецького товариства «Сонцесвіт», яке видавало однойменний альманах. Там він опублікував поему «Князь полонений».

З 1922–1929 років він у медичному факультеті Познанського університету, де став співзасновником та ідеологічним консультантом таємного братства корпорації «Чорноморе». До цієї корпорації входили переважно колишні вояки Армії УНР і УГА. Пізніше у Ґданську на базі місцевої філії корпорації Юрій Липа створив видавничий центр, який випускав однойменний збірник. У ньому він писав зокрема про проблеми формування у молоді української державницької свідомості.

Закінчивши навчання у Познанському університеті, він працював асистентом Варшавського університету, а згодом стажувався у Ґданську та Лондоні. Через свої політичні погляди він залишив  Варшавський університет він розпочав у Варшаві власну медичну практику. Пізніше Юрій навчався у Вільнюському університет, паралельно пройшовши однорічний курс у Школі військових підхорунжих польської армії та закінчив вищу школу політичних наук при Варшавському університеті.

У між воєнний період Юрій Липа був активним учасником літературного процесу. Він друкував художні твори, перекладознавчі, літературознавчі розвідки на сторінках «Літературно-наукового вісника», львівського часопису часописах «Митуса», «Ми», празького еміграційного видання «Студентський вісник» і «Державницька нація», також друком вийшли його книги. У 1929 роках він ініціював створення літературної групи «Танк», що проіснувала менш як рік, а 1933-го групу  «Варяг» у рамках празької школи. 

Юрій Липа вважав, що національна література може як і отримати єдність і енергію раси, так і її зруйнувати. Саме тому, на його думку, письменник відповідальний за вплив свого твору на читача. За словами істориків, гаслам «втечі в Європу» Юрій порівнював українські духовні та культурні цінності та їх відродження у ме­жах національної спільноти з визнанням пріоритетності чужої культури супроти власної, які називав проявом «пораженства».

За життя Юрій Липа видав поетичні збірки «Світлість», «Суворість», «Вірую», книги літературознавчих есе «Бій за українську літературу», геополітичних праць «Українська раса», «Українська Доба», «Панування, Труд і Лад», Rus­s­land und seine geo­­politischen Moglichkeiten, «Розподіл Росії», «Емоційні первні в чорноморському світогляді», «Міт Півдня», книгу пам’яті батька «Світильник неугасимий», а також підручник з фітотерапії «Фитотерапія та «Ліки під ногами». Після його смерті, у 1967 році Євген Ма­ланюк видав у Торонто збірку «Юрій Липа: Поезія».

Він був редактором та автором чотирьох річних видань Українського економічного бюро у Варшаві, у яких розповідали про тогочасні господарські проблеми. У 1940 році він разом з Левом Биковським, Валентином Садовським, Іваном Шовгеновим і Вадимом Щербаківським заснували у Варшаві Український чорноморський інститут.

У виданнях інституту обґрунтовували значення Чорного моря, як економічного та духовного опертя для чорноморських країн. На їхню думку, чорноморська доктрина повинна бути базовою в українській закордонній політиці. На противагу традиційному вектору «схід–захід», Юрій Липа пропонував новий — «північ–південь».

На початку німецько-польської війни Юрія мобілізували на фронт. Однак невдовзі, він повернувся до Варшави, де налагодив роботу Українського громадського комітету, що мав опікуватися біженцями з Наддніпрянщини.

З 1942 року він підтримував зв’язки з Українською повстанською армією. Через ультиматум Армії Крайової залишив Польщу та оселився у Яворові на Львівщині. Там він лікував місцевих мешканців та поранених воїнів УПА, дописував у львівському часописі «Наші дні», «Краківські вісті», виступав із лекціями у Народному домі. На літературному конкурсі Українського видавництва у Львові його нагородили 2-ю премією за драму «Король Гаїті».

Попри наступ Червоної армії він відмовився емігрувати та переїхав з родиною у село Бунів на Львівщині. Там він проводив медичні курси з надання невідкладної медичної допомоги для санітарів УПА.

Юрія Липу заарештували органи НКВС 19 серпня 1944 року. Наступного дня його закатоване тіло знайшли у Шутовому на Львівщині.