Без родзинок та маку: як готували кутю на Полтавщині

У приготування куті були задіяні всі – від малого до старого. Батько зазвичай готував ситу – насичену медом рідину, що нею потім заправляли кутю. Спершу кип’ятили воду і щойно знятим з вогню окропом заливали розім’яті медові стільники. Від нього стільниковий віск плавився і спливав. 

Багато води лити не можна було, бо це було б вже не дуже солодко. Також у посудину разом зі стільниками клали ще й розігріті в печі камені. Після охолодження отриманої сити віск, що спливав і загус, збирали з її поверхні ложкою. 

Мати зазвичай готувала основу куті – запарену пшеницю. Коли усі складники були поєднані, готову страву ставили на столі під образами та сідали вечеряти. Трапезу розпочинали, коли на небі з’являлася перша зірка. Навіть тих, кого не було за столом, не забували. Як не забували й тих членів родини, які пішли з життя в останній рік. Тож і для них на столі клали по ложці куті.

На Полтавщині старовинну кутю з печі доставала жінка, а потім передавала її в руки чоловіки й ставили на покуті. Так вона мала стояти сім днів, причому щодня варили свіжу кутю. Вважалося, що упродовж тижня духи померлих предків можуть спостерігати за живими. Саме для них і готували свіжу страву. 

Пшеницю заливали на ніч холодною водою в пропорції один до двох, а після цього варили на повільному вогні. Зварену кашу заливали узваром до консистенції густого супу. Узвар мав бути концентрованим і солодким – з яблук, груш і чорносливу. Оце й усе – ніяких родзинок, маку та інших компонентів.

Раніше на стіл ставили два горщики: один з узваром, а другий з незаправленою кутею. Сьогодні ж обидва компоненти змішують разом, а господині додають у страву різні інгредієнти, аби підкреслити та покращити смак куті. 

Усі інгредієнти для приготування святвечірньої куті можна знайти на Центральному ринку міста. ЗМІСТ відвідав Центральний ринок та вирішив порахувати, скільки полтавцям коштуватиме кутя.

За матеріалами з книг «Українська народна кулінарія» Л.Ф. Артюх, «Полтавський народний календар. Історико-етнографічні нариси» П. Гавриша та газети «Панорама Полтавщини».

Обкладинка Юлії Сухопарової