Більша за межі області: якою насправді є Полтавщина та звідки взявся її образ
Фото ЗМІСТу
У Полтаві презентували спецвипуск журналу «Локальна історія», присвячений Полтавщині, та провели публічну дискусію про те, що ж таке Полтавщина та яка її роль в історії України.
Презентацію журналу організували у дворику Полтавського краєзнавчого музею. Подія зібрала багато полтавців. ЗМІСТ побував на події 31 серпня та коротко передає головні тези.
Що для нас Полтавщина?
«Полтавщина, яку ми її знаємо, якою ми її уявляємо в себе в головах, вона все-таки передусім козацька. Вона утворилася під час Хмельниччини, після Хмельниччини» – говорить історик Вадим Назаренко.
На думку істориків, Полтавщина не дорівнює сучасній Полтавській області. Прилуки, Драбів, Золотоноша, Ромни – ці колишні частини Полтавської губернії все ще відчуваються як Полтавщина. Історик Юрій Волошин говорить, що перед нами існує образ Великої Полтавщини, яка починається десь біля Борисполя і закінчується у передмістях Дніпра.
На думку Вадима Назаренка, Полтавщина більша від своєї географічної межі – вона світоглядна та мовна. За його словами, людину з Полтавщини можна почути у Києві за вимовою, бо вся ця територія має свою окрему впізнавану говірку.
Чи є навколо Полтавщини «фантомні» кордони – межі, які існують у свідомості, а не на карті?
Щодо «фантомних кордонів» професор Волошин згадує дослідження Миколи Рябчука про Президентські вибори 2004 року, коли відбулася Помаранчева революція. Електоральна карта цих виборів накладається на старий територіальний поділ Українських земель: там де обирали демократичні сили – колишня Річ Посполита Козацька Україна, а регіони, де голосували за Віктора Януковича – це землі, колонізовані вже Російською імперією.
Як говорить журналістка Євгенія Подобна, зараз кордони між регіонами стираються. І важко сказати, добре це чи погано. Бо на наше розділення давно і систематично працює Росія. Тож така глобалізація може бути навіть корисною.
Як сприймають Полтавщину люди ззовні
Найбільше про Полтавщину мовних та гастрономічних стереотипів. Гастрономічний – про галушки, а мовний, про те що полтавці говорять з м’яким «ль». Це було правдою для 1920-30-х років, говорить пан Вадим. Але сучасна «полтавська говірка» цю вимову втратила. На думку Юрія Волошина, від Полтави очікують побачити тут справжню Україну, відчути дух Петлюри, а коли не бачать цього, то розчаровуються.
Євгенія Подобна каже, що для неї особисто дуже неприємно бачити, що люди насправді дуже мало знають про Полтавщину. З діячів знають Котляревського, а з Полтавщиною пов’язані 90% шкільної програми з літератури: і Василь Симоненко, і Борис Олійник, і Олесь Гончар.
Гастрономічна Полтавщина – не галушками єдиними
Крім галушок на Полтавщині було багато інших цікавих рецептів. У 19 ст. заможні родини на свята готували запеченого індика, фаршированого рисом, сливами та мигдалем. Індика з підливою згадував і Котляревський в «Енеїді». Важливою ритуальною і щоденною стравою був капусняк. З м’яса багато споживали баранини. А оскільки більшість днів у році складає піст, то багато було страв із риби, особливо борщі з риби. Рис був ознакою заможності, він був дорогий, в два рази дорожче за сало. Вже з середини 19 ст. заможні родини готували кутю з рису.
Як говорить Євгенія Подобна, найбільше зараз у публічному просторі Полтавщини не вистачає діячів УНР, особливо військових та їхніх історій. Бо ми майже нічого не знаємо і не говоримо, наприклад, про Петра Дяченка, командира чорних запорожців з Гадяччини, Всеволода Петріва, генерала Крата. Навіть про Василя Кричевського та його роботи говорять не так багато.