Через пів світу на самоізоляцію: полтавка повернулася з круїзного лайнера, де працювала до карантину

Під час карантину кожен, хто прибуває з-за кордону, має обов’язково пройти або 14-денну обсервацію, або 14-денну самоізоляцію з використанням сервісу «Дій вдома». Олена відмовилася від обсервації та залишається вдома.

Героїня розповіла ЗМІСТу про роботу, довге повернення на батьківщину через Австралію та Лондон, про труднощі та умови самоізоляції.

«Коли в Австралії були пожежі ми були поряд»

Раніше працювала вчителькою. Зараз я вже кілька років працюю на ресепшен круїзного лайнера. Це судно, на якому у морську подорож на кілька днів чи навіть тижнів відправляються жителі Європи, Азії чи Австралії, в залежності від того, як прокладено маршрут. У подібний рейс ми ходили уже вчетверте. Минулого року мандрували біля берегів Амазонії. Цього року курсували з Європи через Карибські острови до Австралії й у зворотньому напрямку. Коли в Австралії були пожежі ми були поряд. Але згарищ не бачили, бо вогонь був переважно всередині континенту. Проте тоді ще була змога сходити на берег і відвідати портові міста.

Зазвичай ми мандруємо прокладеним маршрутом. Одні пасажири прибувають, інші сходять на берег. Вони можуть брати тур від кількох днів до 6 місяців. У деяких країнах, особливо в Європі, їм дешевше перебувати на лайнері в круїзі, ніж жити вдома. На цей час вони зазвичай здають свій дім в оренду. В Австралії взагалі люди таким чином їздять до родичів з одного порту в інший, бо так їм дешевше і швидше.

Під час круїзу ми заходимо в чимало портів, буваємо біля багатьох країн, де пасажири мають змогу зійти на берег, відвідати екскурсію, прогулятися містом. Але у персоналу не завжди є можливість відпочити і побачити ці міста через графік.

Проте за роки роботи на суднах я встигла відвідати Нідерланди, Канарські та Карибські острови, Мадейру, Мексику, Нікарагуа, острови Французької Полінезії (такі як Бора-Бора, Таїті), Австралію, В’єтнам, Тайланд та ін. Найбільше сподобалося звичайно в Європі, а саме в Руані (Франція), а також в Копенгагені (Данія), Амстердамі (Нідерланди). А от найбільше запам’яталася пустеля Наміб. Цього року вперше побувала в Королівстві Тонга (Раротонга), про яке раніше і не чула.

«Про карантин у світі ми дізналися біля берегів Малайзії»

Саме коли були з пасажирами з Австралії біля берегів Малайзії дізналися про карантин через пандемію коронавірусу у світі. Тому пасажирам і персоналу заборонили сходити на берег. Круїз відмінили. Ми змушені були розвернути судно і прямувати назад до Австралії. На щастя, у нас на борту хворих не було виявлено. Керівництво компанії домовилося з австралійським урядом і ми висадили пасажирів у зручних їм портах. А потім пішли в Європу.

«Ми мали дістатися Європи за кілька тижнів, а знадобилося – більше ніж місяць»

За звичайним графіком ми мали б прибути з Австралії до Лондона ще 23 квітня. Але у зв’язку з карантином останні рейси з пасажирами були скасовані і судно лише з персоналом йшло в Європу з Австралії більш як місяць. Маршрут пролягав через Індійський і Атлантичний океани, оминаючи Африку.

За звичайних обставин ми мали б дістатися Європи за пару тижнів через Індійський океан, Червоне море, Суецький канал, потім Середземне море і тд. Проте такий перехід було заборонено. Адже цей шлях пролягає повз берег Сомалі. І за правилами ми мали б взяти на борт спеціальну охорону, яка б в разі атаки сомалійських піратів відбивала напад. Проте за умов карантину охорона не могла піднятися на борт нашого судна.

Тому лише 1 травня ми прибули до Лондона і весь цей час перебували на судні на ізоляції. На землю сходити не дозволяли. Ми лише висадили місцевих членів екіпажу. Самі займалися пошуком авіарейсу в Україну і придбанням квитків.

«В аеропорті Лондона більшість персоналу навіть була без масок»

До України добиралися чартерним рейсом з аеропорту Хітроу. Зауважу, що в аеропорті Лондона більшість персоналу навіть була без масок. Уже на борту літака наші провідники міряли нам температуру, запитували про самопочуття та видали маски тим, у кого їх не було. До речі, всі вони були взагалі в захисних костюмах, окулярах і респіраторах.

У літаку місткістю 200 осіб майже всі місця були зайняті. Постійно лунали оголошення, щоб люди не купчилися під туалетом, щоб у разі погіршення самопочуття одразу зверталися до бортпровідників тощо. По прибуттю при виході з літака нам ще раз переміряли температуру.

В аеропорті Бориспіль всі працівники також були в масках. Але що неприємно вразило, що всі туалети в терміналі Б, в який ми прибули, були зачинені, ніщо не працювало. Тобто можливості не було ні помити руки, ні продезінфікувати їх.

Нам повідомили, що такими послугами можна скористатися в терміналі F, але до нього далеко йти. Коли проходили міграційну службу, у нас перевіряли паспорт, прописку і встановлений додаток «Дія». Тести на коронавірус ми не здавали і ніхто нам цього не пропонував.

Нам запропонували два варіанти розвитку подій: або на два тижні на платну обсервацію у виділені для цього заклади, або перебувати на самоізоляції два тижні вдома і звітувати через встановлену програму «Дія». Якщо у когось не було інтернет-зв’язку на телефоні, щоб встановити цей додаток, безкоштовно видавали картку якогось британського оператора.

«Умови перебування на самоізоляції контролюють через застосунок «Дія»

До Полтави я дісталася автомобілем зі знайомими. На самоізоляції повинна бути протягом 14 діб. Звичайно, що виходити з дому в цей час заборонено. Для контролю на телефон мені встановлено програму «Дія», яка відстежує перебування особи по геолокації. Її в жодному разі не можна вимикати. Два-чотири, а подекуди й більше разів на добу приходить повідомлення. Я маю зробити селфі вдома і відправити у відповідь. Консультацій з лікарями немає. У застосунку є лише кнопка екстреного виклику, яку можна натиснути, коли потрібно викликати лікаря. Але від колег та інших осіб на обсервації знаю, що програма підвисає і кнопка часто не спрацьовує.

До речі, я читала, як така система налаштована в Польщі. Там 10 разів на день приходить схоже повідомлення, і, якщо людина не відповідає протягом 20 хв, на місце перебування виїжджає поліція.

Знаю, що пасажири судна, яких ми висадили в Австралії, взагалі спочатку перебували два тижні на резервації в готелі в одному місці, а потім ще два тижні на резервації у своєму місті. Порівнювала також умови обсервації в інших країнах. Так, у Грузії ті, хто повертаються з-за кордону, перебувають два тижні в готелі за рахунок держави, в Сербії – 4 тижні вдома, але під контролем поліції.

«Головне, що здорова і вже вдома, а далі – побачимо»

Доводиться користуватися послугами доставки. Бо не всі продукти є вдома в наявності. З приводу того, як справлятися з психологічним тиском через усвідомлення, що 14 днів не можеш вийти з дому, поки що не можу нічого сказати. Адже на самоізоляції перебуваю лише кілька днів і ще є чим зайнятися. Перші дні приводила до ладу себе і домівку, розбирала речі, спілкувалася телефоном з рідними та друзями, відпочивала. Головне, що здорова і вже вдома, а далі – побачимо. Бо важко було саме тоді від розуміння, що не можеш і не знаєш як дістатися додому. Сподіваюся, вже за півтора тижня зможу прогулятися нашою красивою весняною Полтавою. Бо дуже скучила за своїм рідним містом. Як говорять, у гостях добре, а вдома краще. Вдома і стіни підтримують.

Нагадаємо, ЗМІСТ писав історію дизайнерки Марини Зевако – це про самосвідомість та соціальну відповідальність на час карантину.