Чому зірка світової опери з полтавським корінням відмовила Москві заради рідної сцени

Людмила Юрченко
Людмила Юрченко

Колаж ЗМІСту

Ілля Шапченко

44 роки тому, наприкінці жовтня Президія Верховної ради УРСР своїм указом присвоїла звання Народна артистка УРСР Людмилі Володимирівні Юрченко. На той час вона вже була зірка світового рівня, меццо-сопрано, 2,5 октави. Без неї не обходилась жодна прем’єра на головній оперній сцені України. Чого ж трохи запізнились із званням, та й низькувато… Вона мала отримати Народну СРСР.

Справа в тому, що після Всесоюзного конкурсу у Вільнюсі її Москва взяла на замітку. При СРСР всі оперні театри були строго регламентовані. № 1 – Большой, № 2 – Маріїнський, а далі як карта ляже. Може Київ, може Одеса. І ось коли в 1975 р. прийшло запрошення в Барселону на Міжнародний конкурс вокалістів, міністерство культури СРСР вимушене було відправити Людмилу Володимирівну, яка була поза конкуренцією. І відразу світове визнання. Гран Прі.

Ну, і як тоді велося – настійливе запрошення до Москви. А вона відмовила. В Києві у неї сім'я, житло... а головне партнери. Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Г. Ципола, та ще й не охолонув слід у гримерках Б. Гмирі та І. Паторжинського. А такі номери тоді не проходили дарма. Якби ще відмовила Москві на користь Ленінграду, то воно ще якось би було. А то ба яка, побрезгувала Москвою заради «провінційного» Києва. Ніяких звань, закордонів. Бела Руденко наприклад легко перелетіла з Києва в Москву, і в 27 років Народна артистка СРСР. З

відки знаю такі подробиці, та чому згадую ці перипетії? Тому, що жила вона з мамою за адресою: м. Полтава, вул. Зіньківська 7 кв 19. У мене через стінку. І її успіхам і негараздам переймався весь двір. Бо сусіди пам'ятали, як вона тренувалась, і її голос лунав далеко за прилеглі будинки. І коли вона приїздила до матері в гості, кожен сусід вважав за необхідне виразити їй шану.