День Соборності України: «живий ланцюг» на Полтавщині
(Фото – vchasnoua.com)
22 січня, Україна відзначає День Соборності. Саме цього дня, понад 100 років тому проголосили Акт Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.
22 січня 1919 року підписали Акт Злуки Української народної республіки (УНР) і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) в єдину українську державу. Тоді на Софіївській площі у Києві прозвучали такі слова:
«Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Відомо, що 22 січня 1939 року відбулося перше святкування Дня Соборності в Хусті (це місто було столицею Карпатської України). Офіційний державний статус День Соборності України отримав у 1999 році. Проте 30 грудня 2011 року указом Президента Віктора Януковича День Соборності було скасовано, а замість нього встановлено День соборності і свободи України. Згодом 13 листопада 2014 року указом Президента Петра Порошенка свято було відновлене.
Щороку, 22 січня, люди в містах України утворюють «живий ланцюг». Вперше такий ланцюг утворила 22 січня 1990 року (на 71 річницю до Дня Злуки).
Тоді від Полтавщини поїхала делегація небайдужих. Одна з учасниць цієї делегації, голова Полтавської філії Суспільної служби України Ганна Кіященко згадувала:
«Чому ми тоді брали участь? Адже ми хотіли, щоб Україна стала незалежною. Ми хотіли показати, що не тільки Західна Україна підтримує незалежність, а й на Сході є люди. Але, звичайно, їх було менше, бо не всі ще розуміли, для чого це, і що це нам дасть».
Ганна Кіященко пояснювала, що «живий ланцюг» не дійшов до Полтави, бо тоді не було достатньо сил і людей в Східній Україні, які б підтримували та могли б вийти на цей ланцюг. Тому цей ланцюг проводився від Львова до Києва.
Тоді від Полтави поїхав і журналіст «Полтавського вісника» Віталій Цебрій:
«Я приєднався до Народного Руху, тоді журналістів там ще не було. Це було доволі ризиковано, бо невідомо було, куди це все вирулить. Напередодні ми вирішили, що треба брати участь і їхати в Київ. Я стояв біля Володимирського собору. Акція призначалася на 12 годину, ми прийшли трохи раніше і стояли на відстані 50 метрів один від одного. І в мене зародилися сумніви, чи відбудеться акція взагалі. За п’ять хвилин до дванадцятої – на вулиці багато перехожих, але в ланцюг ніхто не стає. Але люди потроху почали підходити – ми вже стояли доволі щільно, і потім формувалася навіть друга шеренга, бо не вистачало місця. Дивовижно, що поруч зі мною стояли наш викладач Анатолій Погрібний і народний артист Анатолій Мокренко».
Згодом, 8 липня 1990 року, місто провело свій власний ланцюг єдності. Обрана дата вказувала на Полтавську битву, тож і назву було обрано відповідну: «живий ланцюг» пам’яті українців – жертв тиранії.Більше про враження полтавців від цієї події можете дізнатися за посиланням.