Два порівняльних ДНК-тести підтвердили загибель: на Полтавщині поховали молодого захисника

2 липня в Хорольській громаді попрощалися із Владиславом Жилою. 24 червня 2026 року після ДНК-експертизи захисника визнали загиблим.

Владислав Жила народився 9 лютого 1994 року в селі Єрківці Лубенського району. Пізніше його родина перебралася в сусіднє село Тарасівці. Тут хлопець закінчив 9 класів місцевої школи, після чого здобув спеціальність автослюсаря та водія всіх категорій у Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки в місті Хорол. Після проходження строкової служби в Чернігові Владислав працював в автосервісі у Лубнах. Чоловік мав бойовий досвід ще до початку повномасштабного вторгнення — майже рік брав участь в АТО/ООС на Донбасі. Згодом повернувся до цивільного життя та працював продавцем-консультантом у торговельних мережах «Епіцентр» та «Ельдорадо» в Полтаві.

24 травня 2022 року Владислав Жила вдруге долучився до оборони України. Військову підготовку пройшов у 169-му навчальному центрі «Десна». Захисник мав звання сержанта та обіймав посаду командира 2-го відділення спеціального призначення 1-го взводу СП 3-ї роти СП 22-го окремого батальйону СП Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького у складі 18-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ.

За час повномасштабної війни боєць виконував завдання на кількох найскладніших ділянках фронту: в зоні відчуження біля Чорнобильської АЕС, у Купʼянському районі, тримав оборону на автомобільному пункті пропуску «Гоптівка» на Харківщині, а згодом стримував ворога у Бахмутській агломерації. За хоробрість та зразкову службу був нагороджений нагрудним знаком «За службу та звитягу» та медаллю «Ветеран війни». 

17 грудня 2023 року зв’язок із 29-річним Владиславом Жилою обірвався, коли він виконував бойове завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. Воїн тривалий час вважався безвісти зниклим. Тіло загиблого бійця вдалося повернути з тимчасово окупованої території під час обміну. Подальший процес ідентифікації тривав два з половиною роки.

Церемонія прощання з Владиславом Жилою відбулася біля батьківського дому в селі Тарасівка. У воїна залишилися батьки, сестра, племінниця та дівчина.

Згадаймо імена полеглих захисників з Полтавщини

Вадим Черкун народився 16 лютого 1979 року в Решетилівці, але згодом родина переїхала до Миргорода. Закінчивши місцеву школу №2 імені Давида Гурамішвілі він пішов навчатися до ПТУ №44, де здобув фах тракториста. Знайомі згадують чоловіка як щиру, доброзичливу людину, яка мала хист до музики та любила грати на гітарі для близьких. Після армії Вадим Черкун переїхав до Києва, де створив свою сім’ю і виховував сина.

В листопаді 2024 року Вадима Черкуна було мобілізовано до лав ЗСУ, там він проходив службу на посаді кулеметника. Бійця поважали побратими за його надійність, дисциплінованість та готовність підтримати ближнього. 29 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, життя бійця обірвалося. Вадим Черкун гідно і до кінця виконав своє завдання.

Капрал поліції Дмитро Гундер свідомо обрав шлях захисника України та ніс службу в лавах полку «Сафарі» Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції України «Лють». Разом із побратимами він перебував на одній із найскладніших ділянок фронту. Свій останній бій воїн прийняв 24 травня 2026 року під час бойового зіткнення з ворогом на сході України. Йому було лише 28 років. Воїн до останнього подиху залишався вірним присязі, віддавши життя за свободу та майбутнє своєї країни. У захисника залишилися мати, дружина та маленький син.