Історія та сучасність української діаспори: у Полтаві говорили з віцепрезиденткою Світового конгресу українців 

27 серпня у Полтаві відбулася розмова з громадською діячкою та дослідницею Наталією Пошивайло-Таулер, організована та модерована командою «Хартії Хабу». Пані Наталія понад 28 років живе за кордоном, очолює Союз українок штату Вікторія в Австралії та вже сьомий рік обіймає посаду віцепрезидентки Світового конгресу українців.

Пошивайло-Таулер досліджує історію українців за кордоном і розшукує забуті імена представників діаспори. Її родина походить з Опішні – це відома мистецька династія Пошивайлів, на основі приватного музею якої свого часу створили Національний музей-заповідник українського гончарства.

Одне з найвідоміших досліджень Наталії Пошивайло-Таулер присвячене Антону Омельченку – уродженцю села Батьки на Полтавщині, який брав участь в антарктичній експедиції Роберта Скотта «Терра Нова» 1910-1913 років.

Омельченко був професійним жокеєм у Владивостоці. Саме завдяки знанням про коней він потрапив до експедиції, де відповідав за тварин і допомагав працювати з фото- та кінообладнанням. У дослідницьких матеріалах Пошивайло-Таулер його історія постає не лише як біографія окремого українця, а і як частина боротьби за збереження української присутності в історії Антарктики. Коли після розпаду СРСР постало питання про передачу британської антарктичної станції «Фарадей» (нині – «Академік Вернадський») новим незалежним державам, історичний факт участі українця Омельченка в експедиції Роберта Скотта став одним із методичних аргументів для британської сторони на користь передачі станції саме Україні, а не Росії.

За словами дослідниці, Росія намагається привласнювати цю спадщину. Зокрема, у Москві у 2012 році встановили пам'ятник Омельченку, представивши його як російського дослідника. Тому важливо розповідати про нього на міжнародному рівні.

Інший напрям її роботи – пошук українців, які після визвольних змагань опинилися в різних країнах. Так, у Новій Зеландії Пошивайло-Таулер знайшла могилу підполковника Армії УНР Миколи Харитоненка. Дослідниця також відшукала унікальну книгу його пасинка Євгена Стецюренка про родину та визвольні змагання, переклала її й планує видати в Україні.

Окремо говорили про життя української діаспори. На початку ХХ століття емігранти часто залишали Україну назавжди, тому намагалися відтворити українське середовище за кордоном. Звідси надзвичайні мистецькі листівки та дизайн діаспорних платівок, у які вкладали свої спогади та мрії. Пошивайло-Таулер також передала до музею в Опішні колекцію зі 142 діаспорних листівок з Аргентини, Бразилії, США та Австралії.

Значну роль у становленні діаспори відігравали жінки, бо, як зазначає лекторка, діаспора буквально будувалася на «варениках». Українки ліпили їх сотнями тисяч, продавали на місцевих базарах, а накопичені кошти спрямовували на викуп землі та будівництво українських народних домів, шкіл та церков у найглухіших куточках Австралії та Нової Зеландії. 

Сьогодні робота пані Наталії у Світовому конгресі українців зосереджена, зокрема, на країнах Азії, Австралії, Новій Зеландії, Лівані та Туреччині. За словами діячки, в частині цих країн досі сильні російські наративи про війну, а українській стороні бракує ресурсів для системної культурної дипломатії.

Попри це, українська діаспора створює власні культурні проєкти. Пошивайло-Таулер організувала перший австралійсько-український літературний фестиваль, який об'єднав українських письменників, благодійні організації та культурні платформи. Під час заходу також збирали кошти на підтримку ЗСУ.