Коли театр виходить з-під контролю. Репортаж з премʼєри у Полтаві (ФОТО)
Фото Аліни Гончарової
26 березня у Полтаві біля театру імені Гоголя зібралося чимало людей. Усі говорять про нову виставу.
ЗМІСТу також вдалося побувати на допрем'єрній виставі «Театр, або Шум за сценою».
Зал театру починає наповнюватися людьми. Заходить чорноволоса жінка, одягнена у яскраво бірюзову блузку та чорну спідницю, з блискучими прикрасами на шиї, а за нею – пара підлітків у звичайних «спортивках». Дехто намагається зрозуміти на який ряд та місце його квиток, а хтось просто обговорює очікування від вистави.
«Я думаю, що не досиджу до кінця», – лунає жіночий голос десь з передніх рядів.
«Ой, та не знаю. Подивимось, що за вистава», – відповідає їй дівчина, що сидить поруч.
Починає грати тиха, але спокійна мелодія. Зал і досі заповнений голосами, наче бджолиний вулик:
«Шановні глядачі, займіть, будь ласка, свої місця. Вимкніть телефони, щоб вони вам не заважали. Фото та відеозйомка заборонена. Ми починаємо», – пролунав чоловічий голос з динаміків.
У залі поволі згасає світло, завіса піднімається і на сцені починається безлад.
Першою на сцені зʼявляється акторка, витончено виконуючи балетні рухи. Вона тримає тарілку з сардинами і раптово лунає телефонний дзвінок. Вона бере слухавку, щось говорить, кидає телефон, залишає сардини й виходить.
З глибини залу роздратовано виринає чоловік:
«Газета! Ти маєш взяти газету! Покласти телефон на стіл, залишити сардини й взяти газету! Що тут незрозумілого?!» — він швидко наближається до сцени, жестикулюючи так, ніби від цього все стане на свої місця.
Це лише початок вистави «Театр, або Шум за сценою» – історії про театральну трупу, яка репетирує типову комедію положень. Проте замість чіткої, відшліфованої гри на сцені – розгубленість, плутанина й акторські промахи, що сиплються один за одним, мов картковий будинок.
Режисер Ллойд Даллас (у виконанні актора, що майстерно поєднує сарказм і розпач) намагається зберегти контроль, але марно. Втома, особисті конфлікти й нерви акторів вибухають у найнесподіваніші моменти, просочуючись у репліки й жести.
Події у виставі розгортаються в будинку, куди прибувають коханці, що прикидаються орендарями. За ними несподівано повертаються господарі, які ховаються від податкової. А щоб плутанина була повною, в якийсь момент з’являється ще й грабіжник, що вторгається у цей хаос під зловісну музику.
Проте справжня трагедія розгортається не в п’єсі, а у процесі її виконання. Актори гублять реквізит, забувають виходи, двері на сцені то не зачиняються, то заклинюють, а сардини, що мали бути лише дрібною деталлю, стають символом цього грандіозного театрального безладу.
Після 15-хвилинної перерви почався другий акт – гастролі. Тепер усі проблеми, які ми бачили під час репетиції, втілюються в ще більшому масштабі. Декорації, які в першому акті лише похитувалися, тепер загрозливо скриплять, а деякі двері взагалі відмовляються зачинятися.
З-за лаштунків долинають уривки емоційних сварок: хтось з’ясовує стосунки через зіпсовану сцену, хтось звинувачує партнера у пропущеній репліці, а хтось просто кричить від розпачу. Напруга відчувається навіть у глядацькій залі – ось-ось усе розвалиться остаточно, але актори, попри плутанину, відчайдушно намагаються врятувати виставу.
На сцені розігрується справжня комедія абсурду. Один з акторів запізнюється на вихід, і його партнер, щоб заповнити паузу, починає імпровізувати – вигадує новий сюжетний поворот, який ніяк не вписується в оригінальний сценарій. Хтось з актрис губить контактні лінзи і, не розрізняючи партнерів, звертається не до того персонажа. А тим часом застрягає дверний механізм, і один із героїв змушений видиратися через вікно, щоб бодай якось вийти зі сцени.
Глядачі вибухають сміхом. Комедія настільки органічна, що здається, ніби все дійсно виходить з-під контролю. Але цей хаос ретельно вибудуваний: темп вистави ідеально вивірений, кожен невдалий жест – насправді ювелірно розрахований, а нібито випадкові падіння – майстерна робота акторів.
А ось і фінал. Дві години пролетіли немов 15 хвилин. Завіси закриваються, вмикається музика, люди встають аплодувати, в залі чуються вигуки «Бравооо». Завіси відкриваються.
На сцену вибігають актори танцюючи під драйвову пісню, люди стоять радісні з посмішками на обличчі. І ось знову закривається завіса, театр що дві години тому був заповнений, потихеньку починає обезлюднюватися.
Фото Аліни Гончарової