Кременчуцький «Міський сад»: історія довжиною у понад 200 років

Історія парку розпочалася у 1770 році, коли за особистим розпорядженням князя Потьомкіна на тогочасній околиці Кременчука заклали фруктовий сад. У 1783 році на основі саду та прилеглої природної діброви вирішили створити ландшафтний парк. Потьомкін запросив із Великої Британії садового архітектора та майстра пейзажних композицій Вільяма Гульда.

У 1787 році Кременчук двічі став пунктом зупинки імператриці Катерини II під час її подорожі до Криму. До того часу в місті завершили реконструкцію саду. Там створили штучне озеро кільцеподібної форми, береги якого обклали білим мармуром, висадили саджанці сортових яблунь, груш та інших плодових дерев із Криму та з-за кордону. А також там збудували декоративні альтанки і систему пішохідних містків. Центральним об'єктом комплексу став дерев'яний шляховий палац для відпочинку імператриці. Проєкт розробив архітектор Іван Старов. Для оздоблення внутрішніх покоїв було запрошено художника Володимира Боровиковського, який народився в Миргороді. Наступного року Григорій Потьомкін переїхав до Катеринослава, куди офіційно перенісся  центр управління Катеринославського намісництва. У 1789 році, невдовзі після візиту імператриці, дерев'яний шляховий палац повністю згорів. Восени того ж року за розпорядженням Потьомкіна всі сортові плодові рослини викопали із кременчуцького казенного саду та перевезли до нового парку в катеринославській резиденції князя. Кременчуцька дума надсилала звернення до губернатора з проханням передати територію саду у комунальну власність міста, проте це прохання задовольнили лише у 1798 році.

Перед візитом до Кременчука імператора Олександра I у 1819 році Міський сад знову впорядкували. Контроль за озелененням здійснював спеціально створений садовий комітет. Але локація все ще залишалася незатребуваною, тому що сад знаходився за географічними межами тогочасного міста. Наприкінці XIX століття сад активно розвивався. У 1899 році бельгійським акціонерним товариством було запущено Кременчуцький міський трамвай. Поруч із входом до саду облаштували зупинку, яка з'єднала паркову зону з іншими районами міста двома трамвайними коліями. Для управління парком влада здавала його в оренду. Тоді в саду облаштували літній театр, курзал, кавовий будиночок, майданчики для кеглів та пивний бар. 

Після завершення радянсько-української війни,  місто опинилося в занепаді. Через кризу та відсутність палива містяни вирубали майже половину дерев Міського саду для опалення своїх домівок. У 1924 році парк передали залізничникам і він отримав назву «Парк Залізничників», швидко повернувши собі статус улюбленого місця відпочинку місцевих. Тут висадили нові дерева, а на березі озера звели будівлю Клубу залізничників. Внаслідок одного з обстрілів під час Другої світової війни  ворожий снаряд влучив у склад паливно-мастильних матеріалів, який німецькі війська облаштували на території саду. Внаслідок цього спалахнула пожежа, через що окупаційна влада використовувала працю в'язнів кременчуцьких концтаборів для усунення пожежі. У післявоєнний час в парку почали проводити народні гуляння та спортивні свята. Історичні ворота саду та частину його огорожі знесли під час благоустрою території та зведення нової будівлі міської прокуратури. Будівля клубу залізничників на той час уже пустувала.

У 1993 році парк офіційно визнали пам'яткою міського значення, а за чотири роки йому повернули назву «Міський сад». Наступного року міська влада передала весь комплекс на баланс благодійної організації «Християнський світ». Нові керівники розмістили свій офіс в колишньому приміщенні клубу залізничників і почали безкоштовно здавати частину кімнат іншим стороннім організаціям. За сім років такого господарювання парк прийшов у повне запустіння, будівля руйнувалася, а молоді дерева повністю загинули. У 2007 році парк передали на баланс футбольного клубу «Кремінь». Будівля клубу залізничників продовжувала пустувати й страждати від пожеж. Під час керування містом мера Олега Бабаєва влада розробила масштабні плани з відновлення території, які передбачали будівництво сучасного готельно-ресторанного комплексу безпосередньо на місці зруйнованої будівлі клубу залізничників, а також облаштування якісного вуличного освітлення, спорудження критої ковзанки та нових тенісних кортів.

Сьогодні Міський сад доглянутий та пристосований для прогулянок і відпочинку. Там працюють водограї, на озерах створені умови для життя птахів. Головною проблемою залишається Колишній клуб залізничників, який стоїть в занедбаному стані й перетворився на небезпечні руїни. Будівля перебуває у приватній власності, проте її господарі знаходяться за кордоном і заявляють, що не мають наміру інвестувати кошти у реконструкцію об'єкта.