Новобудова замість концтабору. Історія місця, де побудують новий житловий масив

Автор: Ресурс ЗМІСТ, 18 лютого, 16:50

Фото: Історія місця, де побудують новий житловий масив


Нещодавно в інформаційному просторі почала з’являтись інформація про те, що міська влада дала дозвіл на зведення житлового масиву на місці колишніх артскладів. Але напередодні там були знайдені людські рештки тих, хто був замордований в концтаборі – він знаходився на тому місці в страшні роки Другої світової війни.

Це лише питання етики та історичної пам’яті, чи будівлю не можна зводити з інших міркувань? Що і як – розбираємося далі.

 

Історія повторюється, і це не перший такий випадок у Полтаві. Найвідоміший з них – коли люди буквально «торгували» на кістках – стихійний ринок, що знаходився в самісінькому центрі площі біля Південного вокзалу. Після довідки, наведеної одним із депутатів, виявилося, що він стоїть на місці колишнього цвинтаря. Пізніше торгові ряди перенесли вбік, виділивши навіть дерев’яні лавки, щоб ринок не перекривав прохід до транспорту.

Кладовище біля Південного вокзалу. Джерело: Tuslamabad

 

Окрім того, два роки тому, випадково, під час підготовки території колишніх артилерійських складів Полтави до будівництва чергової багатоповерхівки, були знайдені людські останки. Експерти вияснили, що це кістки людей різного віку. Там були рештки людей похилого віку, дітей, жінок та чоловіків. 

Поряд з місцем, про яке йтиме мова, знаходили рештки людей, які були поховані в XVIII-XIX століттях. Причина в тому, що там знаходилось міське кладовище. Навіть стояла кладовищенська церква. Поряд, у колишнього Кобеляцького шляху (зараз – вулиця Європейська) похований легендарний письменник-полтавець Іван Котляревський. За словами старожилів, раніше в цьому місці закінчувалася Полтава. Й кладовище розташовувалось саме на околиці міста.

 

 

«Дулаг-151»

Коли гітлерівські війська увійшли до нашого міста 18 вересня 1941 року, з перших же днів відбувалися репресії «непотрібних» для «Тисячолітнього Рейху». Для таких людей, а також полонених радянських військовослужбовців, німецькі окупанти створили два табори: концентраційний – під назвою «Дулаг-151», та пересильний – «Дулаг-205». Якщо в останньому людей тримали задля відправлення на роботи в Німеччину, то в «151-му» людей поміщали для знищення.

На місцевих жителів полювали есесівці за підтримки колабораціоністських загонів «поліцаїв». Облави проводились в місцях з великим скупченням людей. Зокрема відомо, що дуже часто полтавців відловлювали в районі центрального ринку по вулиці Шевченка. «Поліцаї» охороняли табір й займались конвоюванням полонених до залізничного вокзалу, де тих саджали в ешелони.

 

Кладовище біля підніжжя монастиря. Джерело: https://reibert.info

Німці влаштовували «медичний огляд» майбутнім остарбайтерам, на якому дуже часто били, принижували людей, а жінок – ґвалтували. Після одного з таких «оглядів» дві жінки покінчили життя самогубством. Нацисти не давали права людям брати з собою свої особисті речі, а також забороняли прощатися з рідними й близькими.

Після того, як гітлерівці ув’язнили кілька тисяч людей, їх вирішили знищити. Перший масовий розстріл громадян стався 23 листопада. Так, за словами історика Людмили Бабенко:

«Німці змусили полонених викопати величезний рів, після чого – зняти з себе весь свій одяг, віддати прикраси й стати на край рову. Після цього окупанти розстріляли їх усіх – від малого до старого».

Яма, в яку німці скидали тіла, була сто метрів завдовжки, ширина – п’ять, а глибина – три метри.

Міськрада зі свастикою. Джерело: https://reibert.info

За різними підрахунками, того страшного дня було вбито від 3-5 аж до близько 8 тисяч людей. Переважно, це були євреї. Цю екзекуцію містяни звуть «Полтавським Бабиним Яром». Також, за словами колишнього викладача Полтавського Інституту зв’язку, підполковника у відставці Віктора Дмитренка:

«Разом з євреями в той день розстріляли багато українців і росіян, що перебували в шлюбі з євреями. Вони не хотіли розлучатись з рідними. Людям обіцяли, що їх просто переселять до Німеччини. Нещасних відвели до земляного тиру невеликими групами й розстрілювали, скидаючи їхні тіла в рів. Ще тиждень по вулиці Пушкарівський було чутно стогони...»

Поряд з «лобним місцем» нацисти поставили п’ять шибениць, на яких висіли трупи так званих «змовників». Це робилося з ціллю навести психологічний тиск на підпільників. Була введена заборона ходити групами. Якщо на вулицях міста бачили компанію з більше, ніж трьох, людей, їх могли просто пристрелити на місці.

Потяг з в'язнями концтабору в Полтаві (1943 р.) Джерело: https://reibert.info

У самому ж концтаборі, що діяв з перших днів окупаційної Полтави, жахи тільки починались. Наближалась зима, грудень 1941 року виявився неймовірно морозним. Температура сягала -36 градусів за Цельсієм. Бараки, в яких жили в’язні «Дулагу-151», не опалювались. Людей кинули на вірну смерть. Бували випадки, що за одну ніч могли померти від переохолодження добра сотня, а то й дві людей. Наприкінці місяця серед ув’язнених почалася епідемія тифу. Німецькі фельдфебелі ходили по бараках й видивлялись, в кого із тих знедолених були червоні обличчя. Якщо таких помічали, то одразу хапали їх, виводили на вулицю, роздягали й обливали холодною водою. Смерть була моментальною.

Особливо жорстоким був фельдфебель Вальтер Блюмшток. Одного разу він наказав привезти в концтабір віолончель. Були зібрані представники інтелігенції: музиканти, актори, співаки, танцюристи, був навіть композитор на прізвище Світличний. Всього близько п’ятиста чоловік. Вальтер Блюмшток звернувся до них: «Хто зможе зіграти хорошу німецьку музику?» Тут же вищезгаданий Світличний викликався, взявши до рук смичок й затягнув «Інтернаціонал». Після цього всі присутні почали підспівувати: «Вставай, проклятьем заклеймённый, весь мир голодных и рабов». Після цього в живих не залишивсь ніхто.

Студентський парк біля ПНПУ. Джерело: https://reibert.info

За різними даними, у табір щомісячно прибувало від 5 до 15 тисяч місцевих жителів і радянських військовополонених. Розходяться й думки щодо підрахунку, скільки людей знищив нацистський режим. Ходять цифри в понад 23 тисячі чоловік. Ще близько 30 тисяч було депортовано на каторжні роботи в Німеччину. Особливо багато острабайтерів насильно відправляли до серця рейху в останні кілька днів німецької окупації.

Німецьке кладовище біля військового госпіталю, на місці суч. ПНТУ. Джерело: Diebstahlsicherung

Коли в 1943 році Полтава була звільнена від німецько-нацистських загарбників, концтабір ліквідували. Пізніше там були артилерійські склади, а наразі там пустоти з рихлою і скопанною землею.

 

Жертви

Полонені. Джерело: Джерело: http://histpol.narod.ru/

Скільки людей було вбито в тому відкритому тирі за два роки окупації достеменно невідомо. В «Акте чрезвычайной комиссии по расследованию преступлений фашистов на Полтавщине», що склали в 1944 році, називають цифру в 18 тисяч 200 осіб. Це й радянські солдати, і члени підпільних організацій, що діяли в місті на той час (відома сумнозвісна «Нескорена полтавчанка» з Лялею Убийвовк). Це й партійні та громадські діячі, а також більше восьми тисяч євреїв.

Після війни на місці масових вбивств радянських людей встановили невеликий обеліск, що простояв там до 1967 року. На ньому був напис: «4 танкісти та 13 тисяч мирних жителів». Але у той самий час у туристичному путівнику, який видали ще в 1962 році, було написано, що жертв було близько 10 тисяч. Цифра дещо  скоротилась.

Існують дані СБУ, що тоді було вбито 8 тисяч полтавців та 15 тисяч воїнів Південно-Західного фронту.

Але історик, професор історичних наук, нині покійна Віра Жук наголошує в своїх роботах, на підставі детального вивчення цілої маси архівних документів того часу, що число замучених людей в тій бійні було значно більше. Вона говорить про цифру в 28 тисяч мирних жителів (із них 13 тисяч – євреї), а також 22 тисячі військових Червоної Армії.

Тіла мешканців міста загиблих під час пожежі в Краєзнавчому музеї. Джерело: http://histpol.narod.ru/

 

Меморіал

Cуч. вул. Соборності, початок вулиці. Джерело: https://reibert.info

По проходженню двох десятиліть з моменту закінчення окупації радянська влада вирішила поставити на місці трагедії монумент, що нагадував би нинішньому та прийдешнім поколінням свідчення про нацистські звірства. Як писав головний полтавський архітектор тих часів, нині покійний Лев Вайнгорт:

«Наприкінці 60-х років ми почали роботу над монументом Скорботної матері замість обеліску, що був встановлений одразу після війни. На жаль, ми так і не змогли обійти заборону влади викарбувати на ньому кількість загиблих людей, тим більше євреїв. Тому ми обмежились лише лаконічними фразами: “Пам’ять про вас в наших серцях” та “Загиблим радянським громадянам в 1941-1943 рр.”».

Через антисемітизм, що був властивим комуністичному ладу (його ставлять приблизно на один рівень з нацистським), новий пам’ятник не сподобався деяким вищим чинам міста. Так, за свідченням того ж Л. Вайнгорта:

«Після того, як монумент було збудовано, я почув докір від одного з чиновників (прізвище називати не хочеться): “Чому у скорботної матері на пам’ятнику єврейське обличчя? Там же написано, що він встановлений в честь загиблих мирних жителів, а побудували пам’ятник євреям”. Та яка різниця: євреям, не євреям? Там лежать мученики. Наші співвітчизники. Пам’ять про них священна й назавжди має позбутись якихость політичних спекуляцій».

 

Страшна знахідка на місці злочину

Ще один доказ, що пам’ятник стоїть не над братською могилою, знайшли, коли в 1983 році комунальне підприємство «Полтававодоканал» протягувало трубу від мікрорайону Юрівка до четвертої міської лікарні Полтави. Парк, що був розбитий на місці розстрілів, був повністю перекопаний. Оскільки траншея з полеглими полтавцями ніяк не була відмічена, бульдозер, що рив яму для колектора, проїхався прямо по могилі. Коли в ковші бульдозерист побачив людські кістки, він зупинив машину й з переляку вискочив з кабіни й побіг подалі від того місця. Більш безстрашні заглянули в яму. Там вони побачили безліч останків людей. Були зотлілі кістки радянських воїнів, жінки без одягу та дівчинки в сидячому положенні. ті. Хто займався прокладкою труб, в швидкому темпі просто закидали яму землею, а вночі встановили колектор в іншому місці.

Дослідник історії міста В. Дмитренко пам’ятає, як знайшов одну страшну знахідку на місці вбивств:

«Тут я підібрав тоді дитячі окуляри, що вийшли на поверхню разом з кістками. Я взяв їх собі й тримаю вдома як страшну реліквію й як згадку про ті злодіяння фашистських загарбників...»

Декілька років тому житомирські скульптори безкоштовно зробили новий обеліск, на якому викарбуваний напис: «На цьому місці в 1941-1943 роках було розстріляно 8 тисяч полтавців і 15 тисяч воїнів Південно-Західного фронту» . Була ідея встановити його на кількадесят метрів праворуч від пам’ятника Скорботній матері. Це питання мали розглянути на сесії міської ради за пропозицією Полтавської облради. Існувала надія, що хоча б до 70-річчя визволення Полтави від німецьких окупантів (що відмічалося в 2013 році) історична справедливість буде встановлена. Але можновладці навіть не ставлять це питання в порядок денний. Справа так і стоїть на місці, і зрушити її з мертвої точки поки ніхто не наважується.

 

Артефакти на місці забудови

У 2017 році, на території колишніх артскладів, що знаходились за «червоними казармами», знайшли рештки 10 людей, фрагментами. Також поряд «Полтававодоканалом» проводились ремонтні роботи колектора, що проходив через територію колишнього концтабору. Усе це знаходиться за кількасот метрів від пам’ятника Скорботної матері.

Кістки на місці забудови. Джерело: Полтавське ТВ.

А нещодавно з’явилася інформація, що на місці концтабору хочуть побудувати аж три багатоповерхівки. Зводити їх будуть на обширній території, що обмежується вулицями Олеся Гончаря, Пушкарівською й Огнівською. Але небайдужі громадяни та активісти почали бити на сполох та звертатися у владні інстанції з проханням тимчасово призупинити виділення землі під оренду для будівництва житлових комплексів.

Ще в 2016 році депутати міськради прийняли план побудови житлового кварталу на місці колишніх артскладів й на тому місці мають бути побудовані чотирнадцять 10-ти поверхівок і дві 16-ти поверхові «свічки». Разом з тим планується звести об’єкти соціальної інфраструктури, такі як дитсадочки та+ школу. Там хочуть відкрити й торгові точки.

У травні 2018 року депутати прийняли постанову «Про заходи щодо організації земельних торгів», й одна з ділянок була включена для проведення аукціону. Їй навіть вже надали адресу – вул. Олеся Гончара, 17а. 19 лютого має відбутися чергова сесія Полтавської міськради. На сайті останньої викладений  документ про виділення землі з колишніх артскладів під багатоквартирні будинки.

 

Думки експертів

Багато хто погоджується побудувати там житловий квартал, але за умови, що кістки мають бути перепоховані, та й взагалі встановити якусь пам’ятну дошку, що нагадувала б пересічним людям ті жахливі дні.

За словами головного архітектора міста Миколи Шевельова:

«Детальний план забудови житлового кварталу на цій території обмежений вулицями Енгельса, Пушкарівською й Артема. Складений та затверджений він був кілька років тому міською радою».

Також, за словами головного архітектора Полтавської області, члена ГО «SAVE Полтава» Полтава Ірини Особік:

«Є пропозиція зібрати в архівах інформацію й звернутися до Полтавської міськради з проханням тимчасово заборонити виділення землі, бо ніхто не знає, де чітко захороненні люди. Такі вишукування вже починалися, але завершились через недостатнє фінансування».

Завідуючий відділом КЗ «Центр охорони та досліджень пам’яток археології» Полтавської обласної ради В'ячеслав Шерстюк говорить:

«У випадку підозр на можливу наявність на місці проведення тих чи інших земляних робіт захоронень (як військово-політичних репресій, так і простих цивільних кладовищ) необхідним є проведення комплексу пошукових досліджень з метою фіксації факту та місць захоронень, з наступною їх ексгумацією. Так зазвичай проходять дослідження, коли більш-менш точно відоме місце/місця таких захоронень. Коли ж територія перспективного місця знаходження людських останків є занадто великою (у даному випадку – велика площа), вважаю, доцільним є проведення будівельних земляних робіт під постійним наглядом пошукових чи археологічних служб. І вже в процесі цих робіт, якщо і де ці рештки будуть виявлені, необхідно зупиняти роботи та проводити вже більш ретельні дослідницькі заходи».

Також він додає, що:

«Розкопувати усю територію археологічними методами не є доцільним. Тим паче, наш Центр у 2006 році вже проводив (на запит міських органів влади) подібні первинні пошукові роботи. Тоді б ми заклали досить багато пошукових траншей, в жодній з яких кіткових решток антропологічного характеру виявлено не було. Все тому, що наразі немає точних відомостей відносно конкретного місця цих захоронень. Лише історичний факт їх можливої наявності, а також цифри, досить великі цифри…»

Ще за його словами:

«Також не варто виключати й той факт, що на цьому місці розміщувалася периферія тогочасного (ХІХ - поч. ХХ ст.) центрального міського кладовища. Тому знахідки людських решток (що були виявлені раніше під час земляних робіт) можуть походити і з поховань цього цвинтаря».

Архітектор Артур Ароян:

«Теоретично там можна будувати все, що завгодно. Але перш, ніж приступати до будівництва, необхідно: по-перше – провести археологічні дослідження в даному районі, а по-друге – чітко визначити межі, де ці поховання знаходяться. А взагалі було б непогано, якщо б ті останки перепоховали в якомусь локальному місці неподалік».

 

...

Місто росте, а тому неминуче нова архітектура витіснятиме рештки минулого. Влада, яка дала дозвіл на забудову, вважає це прийнятним в цьому випадку. Але чи правильно будувати житловий масив на кістках закатованих людей? На це питання ніхто однозначної відповіді дати не може. Одні категорично проти забудови, інші вважають, що минуле має залишитись у минулому.

Проте обидві сторони сходяться в одному: про шкоду, яку вчинив нацизм, необхідно пам’ятати. А також необхідно поважати пам’ять жертв кровопролитної війни, адже це частина історії нашого міста.

 

 

Приносимо вибачення за неточності у першій версії статті. Спочатку у тексті автором помилково було зазначено, що «на цьому місці археологи знайшли десятки тисяч людських останків». Проте за офіційними даними, масштабних пошукових досліджень у тому районі ще не проводилося, й офіційно кісток антропологічного характеру не виявлено. Адже територія, де ймовірно можуть знаходитися останки захоронення жертв концтабору, – досить велика, і для конкретного пошуку та послідуючих дослідницьких заходів археологам потрібно знати більш чітке місцезнаходження, і як ми припускаємо, отримати узгодження на пошукові роботи від органів місцевої влади. 

 

Текст Ігоря Давиденка.

Над матеріалом працювали Ірина Ірш, Ксенія Малік, В'ячеслав Шерстюк, Юлія Деркач.

Обкладинка Юлії Деркач.

Опублікована: 18 лютого 2019


Коментарі

Від {{ com.user.name }} {{ com.user.lastname }}, {{ com.created_at }}
{{ com.content }}

Від {{ child.user.name }} {{ child.user.lastname }}, {{ child.created_at }}
{{ child.content }}



Зареєструйтесь, щоб мати можливість коментувати

Реєстрація