Обряд встановлення «Віхи» визнали культурною спадщиною: як його проводять на Полтавщині

Обряд встановлення «Віхи»
Обряд встановлення «Віхи»

Фото – mcip.gov.ua

Мінкультури внесло до списку нематеріальної культурної спадщини звичай ставити «Віху» на Переяславщині – обряд «Зелених святок». Схожа традиція є на Полтавщині.

Про звичаї та обряди на Переяславщині повідомили у Міністерстві культури та інформаційної політики 31 липня.

Елемент встановлення Віхи поширений на території Переяславщини, зокрема у селах Горбані, Єрківці, Дівички, Стовп’яги, Дем’янці, Ковалин, Велика Каратуль, Мала Каратуль, Виповзки, Строкова, Сомкова Долина, Ташань, Положаї, Харківці, Лецьки, Пристроми, Мазінки, Шевченкове, Циблі, Дениси та у Переяславі. 

Подібні обряди практикуються і в інших частинах України, але мають свої особливості та звичаї, а також іншу назву. Наприклад, «Ставити тополю» на Полтавщині, «Водити куста» на Поліссі.

Звичаї

Як ставили «Віху» на Полтавщині

Звичай встановлення ритуального дерева є й на Полтавщині. Він побутував у селі Денисівка Оржицької громади на «Зелені свята». Його описали історики

Увечері в суботу, напередодні Трійці, у кутку кожного села дівчата й хлопці встановлюють та йдуть прикрашати спеціальне дерево – «Віху» (найчастіше це була вільха). Більші гілки обрубують, а менші – залишають, додаючи інші. Потім їх прив'язують до стовбура, доповнюючи різними стрічками, квітами й клаптиками тканини. Ставити «Віху» сходяться чоловіки з усього кутка, адже дерево високе й важке.

Коли уквітчане дерево готове, біля нього будують курінь, щоб було де сидіти вартовим та охороняти «Віху». На певний час всі розходяться додому і в селі настає затишшя. Надвечір до «Віхи» сходиться молодь, починаються танці й пісні. Під деревом стіл, де було що випити й з'їсти. Це дійство продовжувалося до ранку, щоб святкову «Віху» не вкрала молодь із сусіднього кутка села.

Коли вже її вкрали, то молодь, яка не вберегла, мусить викупляти дерево й ставити «могорич». У цю ніч співали багато різних пісень, проте найбільше про кохання. У Денисівці з діда-прадіда передавали ці пісні:

Ой не стій, вербо, над водою, 

А стань же, вербо, над водою,

А стань же, вербо, на толоці,

Де збираються дівчата й хлопці,

Вони збиралися, змовлялися,

На мед-горілочку складалися.

Святкування віхи передбачає об’єднання громади, тому довкола неї збиралися не лише дорослі, а й молодь та малеча. Старше покоління обов’язково приходило подивитися та підтримати, похвалити молодь. Це дійство єднало покоління українців та символізувало їх спорідненість з пращурами та природою.