Узимку всі люди діляться на три категорії. На тих, хто катає на сноуборді, хто не катає і на тих, хто хоче це вподобати. Неочікувано це сталося і зі мною. Я – саме про бажання адреналіну й нові відчуття в зимовий період, а не про фотографії в інстаграм зі сніжного схилу. Утім, все ж не буду приховувати. Пару фотографій з бордом зі схилу до соцмережі потрапили J. За що моя дорога редакція відразу винесла вирок «пиши про це», й завербувала на мене тему. А заодно, запровадила нову рубрику #ПеревіреноНаСобі.

Тож сподіваюся, текст, який я пишу, комусь стане в нагоді. Для прикладу, тим, хто давно мріяв про екстремальний райденінг, але має сумніви, чи варто це його зусиль. Однак, цей матеріал зовсім не претендує на професійність як мануал зі сноубордингу, ба більше, це – це як спроба створити гонзо-репортаж, де вдалося зібрати всі свої приємні і неприємні враження – біль, сльози, ненависть і розчарування «перших разів» новачка з дошкою. І, врешті решт, – корисні поради екстрим-адептів, що, можливо, допоможуть уникнути моїх помилок.

Із роками в кожного з нас – все більше навантаження та все менше вільного часу. Загалом же, я впевнена, – більшість дорослих полтавців намагаються вдосконалювати вже існуючі навички, а на нові часу і бажання майже не залишається. Що вже казати про тих, хто працює у сфері медіа («У новинах – як на галерах» (с), там де один рік – за три (колеги-журналісти мене зрозуміють).

Але це – не про нашу редакцію! У нас працюють дивні люди. Їх не зупиняють ані дедлайни «на вчора», ані скажений інфовирій подій, ані взагалі – скоротечність журналістського буття. У вільний час їх ваблять незвичайні враження і задачі. Мої колеги невтомно шукають у собі нові таланти граючи в театрі, створюючи художні виставки, вивчаючи іноземні мови тощо. (І це – ще досить скромний список!) От і зі мною тепер сталося так, що від нещодавна я кожного уікенду їду на гірку до Сорочиного Яру, поставивши мету за зиму опанувати сноуборд. Поїхавши одного разу, я зрозуміла, що шляху назад тепер просто немає, а зупинятися вже совість не дозволить.

Але, якщо ж Ви вже дочитали до цього місця, майте на увазі, що такі виклики – не просто для людей з шилом у сідницях. Будь-який новий спортивний skill у віці після 30-и років – це не тільки немалі фінансові та енергозатрати. Як вже говорилося вище, головний ресурс сьогодення, на мою думку, – це час. Адже сноуборд – це не велосипед, одразу вільно вилітати на дошці майже (окрім серферів та скейтерів!) ні в кого не виходить. І, щоб почати хоча б отримувати задоволення від цього, Вам потрібно бути готовим у середньому на 15-20 покатух. А кожна покатуха – це (на початку) майже цілий день, то ж загалом – це повний зимовий сезон, практично 15 вихідних днів для новачка.

Із «тортурами» для м’язів ніг та з частими падіннями. Із заздрощами до тих, хто мчить поруч з вами в той час, коли ви марно намагаєтеся піднятися з дошкою на ноги. До речі, питання «навіщо мені це треба» ви будете ставити собі кожен раз, підіймаючись пішки до гори, тому як на початку навчання на підйомник з бордом ставати взагалі не можна.

То ж можу вас заспокоїти, якщо Ви – звичайна людина, як я, і без жодного досвіду екстремальних зимових видів спорту, і дійсно хочете навчитися, а не подуріти на схилі, то на старті навчання замість омріяного адреналіну Ви будете відчувати лише страждання. І лише в кінці сезону відчуєте переваги сноубордингу стосовно інших занять взимку. Однак, зауважимо, що це хобі, хоч і захоплююче, але – таки доволі накладне. Кожна поїздка з прокатним спорядженням виходить приблизно у 500 гривень (без оплати гонорару інструктора).

Для себе я вирішила, що дошку і черевики я поки що буду брати в прокаті. І, якщо за підсумками ще кількох поїздок я точно розумію, що сноуборд у мене не викликає алергічної реакції, і що протягом цього і наступного року я хоча б ще кілька разів виберуся покататися, то дешевше буде купити хоча б «юзане» обладнання і користуватися ним. Уже в Карпатах чи інших горах). Ось так.

Тож якщо ви вирішили бути «справжнім» сноубордистом, Вам треба взяти напрокат борд та екіпірування, приїхати на гірку, й зробити селфі, після чого можна спокійно йти пити глінтвейн.

Якщо ж ви хочете бути звичайним сноубордистом, то Вам потрібно буде приготуватися до того, що катання на сноуборді потребує уваги до купи дрібниць, і всі вони важливі. Для початку варто зрозуміти, що відразу літати з високих схилів у вас вийде тільки стрімголов. І щоб не зламати собі все тіло, Вам буде потрібно чимало кропіткої роботи і тренувань (відразу скажу, не дуже приємної, але необхідної). Вочевидь, Ви часто будете сидіти на снігу і падати в нього.

Саме тому ймовірність промокнути і замерзнути дуже велика. Щоб уникнути цієї незручності й не захворіти, необхідно підібрати правильний одяг. Отже, для початку бажано обзавестися термобілизною, щоб не замерзнути і не намокнути через піт, а наступним шаром додатково утеплити одяг, наприклад, толстовкою і водонепроникними брюками.

У моєму ж випадку з середини на мені були велосипедні лосини та спортивна футболка для занять у спортзалі. Зверху – лижні трьохшарові штани (які у мене вже декілька років лежали у шафі :-) – їх 10 років тому залишив мій екс-бой-френд) та жорстка флісова толстовка. А ззовні – мембранна куртка, в моєму випадку це був водонепроникний куртяк фірми Reebok із синтепоновою підкладкою (яку, якщо що, можна знімати).

У цій всій історії дуже важливо, щоб верхній одяг дійсно був водонепроникним. Такі сноубордичні штани і куртку ви легко знайдете в спеціалізованих магазинах або на стоках. Не ігноруйте цю необхідність – Вам дійсно доведеться багато борсатися в снігу. Також потрібно подбати, щоб всі ці речі не сковували руху, і Ви не стали схожими на маленьких накутаних дітей, які не можуть рухатися. Не вдягайте під одяг бюстгальтерів, маєчок, шарфиків – це все буде заважати вам на гірці. Ювелірні прикраси та годинники також потрібно знімати, наказував мені мій інструктор. Амінь.

Що ж стосується спорядження, можу точно сказати, що на перших порах можна брати його напрокат. Саме так вчинила і я, але вже, мабуть, збираюся купувати власний сноуборд, костюм і черевики. Та майте на увазі, якщо Ви вирішите, що це – не ваш вид спорту, Ви, в принципі, у будь-який момент зможете перепродати своє обладнання, якщо воно сучасне і не сильно юзане. Отже, ось що мені знадобилося для екіпірування:

Без маски і рукавичок – теж не обійтися. І як знову заповідав мій інструктор, навіть якщо на схилі немає снігової заметілі, потрібно одразу звикати до маски. Адже вчитися кататися у ній – це наче паралельна реальність – все помаранчеве, і трішки закриті бокові поля огляду, відчуваєш себе наче робокоп. Проте, у той момент, як Ви будете на крутому сніговому схилі з непогодою (десь там на Куршавелі J), Ви вже не відчуватиме в ній дискомфорту. І захист. Не ігноруйте, як я: шолом, наколінники, захист на зап'ястя. А також вчиться падати так, щоб не зупинятися – треба групуватися, перекочуватися. І навіть можна продовжувати рух на дошці. Якщо у вас це почне виходити – ви вроджений сноурайдер, адже це – трюки не для початківців.

Утім, повертаючися до екіпірування, зізнаюся чесно, що наколінників у мене взагалі було, назап’яники мені люб’язно видавав мій тренер із власних запасів, а шолом я почала вдягати лише на третю покатуху. Коли на власні очі побачила, як назграбний лижник влетів у сноубордиста.

Із собою ж я мала запасні рукавички, які вдягала після катання (адже професійних рукавиць у мене не було, і були звичайні, котрі перетворювалися у бурульки на гірці), і шарф, який також захищав мою спітнілу шию від охолодження після тривалого фізичного навантаження на гірці.

Однак! Найбільш головним пунктом у цьому списку для мене залишилося взуття. Зі сноубордовими чоботами в мене була пов’язана особлива історія. Розпочалася вона з того моменту, коли я їх обирала в прокатному сервісі. Мій розмір – найбільш поширений, тому спочатку мені довелося вдягнути черевики на піврозміра більше. Міряючи різні чоботи, я почала розуміти, що нормальні сучасні моделі без пошкоджень вже використовують, а мені дають так звані «вторяки». Утім, обирати було майже з нічого, тому вперше я поїхала в заношених чоботах з рваними ремінцями. Другий раз я взяла чоботи по розміру, дивуючись, що вони мені підійшли. Але підвох був у тому, що сама модель була м’якою, а в м’яких чоботах кататися майже неможливо. Адже коли ти з’жджаєш переднім кантом із гори, твоє катання перетворюється на пекло – ноги просто не можуть витримати рівновагу. На третій раз чоботи мені допомогли купити добрі люди в секонді. Знайомі показали досить сучасну модель, і наказали «брати». Хоча і розмір був більшим на сантиметр, мене запевнили, що цей простір легко нівелюється теплими панчохами. Дізнавшись про ціну, на яку вже була знижка 70%, я радісно придбала черевики аж за 300 гривень!) Тим не менш, у прекрасному стані, тверді та цілі. Однак радість моя тривала недовго. Той зайвий сантиметр створював ситуації, коли знову ж-таки, на передньому канті моя нога просто виповзала із черевика, в той час, як я з’їжджала з гори.

Мораль історії, яку я винесла для себе. Ваші сноубордичні черевики мають ідеально сидіти на ногах. В іншому випадку, будь-який недолік взуття ви відчуєте на схилі, і виконання вправ перетвориться на муки. А ще всі будуть думати, що Ви – незграба і скиглій тоді, коли Ви будете жалітися на незручні черевики.

І останнє «напутствіє». Мабуть, ви вже чули історії про покалічених людей на гірці. Як, наприклад, одна з цих, яку мені розповіли, що сталася нещодавно. Це коли сноубордист спускався зі схилу, але дорогу йому перегородив лижник, якого менш маневрений сноуборд збив на повному ході. Після чого обидва постраждалих влетіли в пару туристів, які спокійно рухалися з дітьми в сторонці. У результаті було зламано декілька ніг, 2 руки, розбиті 3 обличчя, 1 голова та відеокамера. Винуватець інциденту змушений був би оплатити власне лікування і компенсувати збиток потерпілих. Але! Якщо гірськолижник чи сноубордист заподіяв шкоду іншим відпочиваючим, проте його відповідальність застрахована, страхова компанія оплатить лікування постраждалих. То ж не нехтуйте страховим полісом, який, швидше за все, ви зможете одразу придбати на лижному курорті. Іншими словами, де б ви не катали, нехай з вами буде страховка.

Отже, в рамках створення позитивного образу зими в моїх очах я все ж-таки зважилася на новий «експірієнс». Як це сталося? Я могла б написати, що сноуборд – це була моя мрія, і що мої друзі давно мені радили навчитися. Але ні. Спробувавши колись, із п’ять років тому, постояти на дошці подружки 15 хвилин у той час, коли ми приїхали покататися на тюбах, я зрозуміла, що мені не взагалі сподобалося.

Заохотити і поставити мене на сноуборд допоміг мій знайомий, який неочікувано виявився  іще й інструктором з екстремальних видів спорту (за нього тут згадувалося вище). Познайомившись із ним, я зрозуміла, що у мене вибору немає, і якщо ж він запропонував мені допомогу у навчанні – я маю нею скористатися. У Вас, до речі, вибору також немає, бо вчитися кататися без інструктора я в цій статті радити не буду.

Переваги занять з інструктором (або зі знайомою людиною, яка дійсно правильно катає) – справді безцінні. Ви, хоч і витратите по 300 грн за годину пару-трійку разів, зможете навчитися в рази швидше. Також, з самого початку Ви зможете уникнути безлічі помилок, які початківці допускають, катаючи самі. Адже ці помилки надалі призведуть до неочікуваних падінь та таких ситуацій, коли у майбутньому вам вже важче буде перенавчитися з неправильної техніки на правильну.

Усе було безкомпромісно. Спочатку інструктор неочікувано штовхнув мене вперед. Це робиться, щоб зрозуміти, яка нога у вас провідна, і з якого боку буде передній і задній кант на дошці. Потім він навчив мене застібати кріплення. Робиться це або сидячи у снігу, або стоячи навприсядки, і до цього ще треба звикнути. Коли вже коли я була на дошці, він зумовив мене зробити декілька стрибків на 45, 90, 180 градусів у снігу. Потім сказав: «Знімай дошку, бери її до рук і піднімайся догори».

За ці декілька вправ у мене затекли ноги. Але, піднімаючися догори з бордом у руках, я ще не знала, що це «прокляття» цих підйомів на гору без підйомника – надовго, в кожній «покатухє» – по 10-15 підйомів довжиною 100 метрів (справжня фізуха, і залу не потрібно). Інструктор тоном, що не терпів сперечання, наказав: «Поки не навчишся кататися, на підйомник ти не станеш». (Це – для того, щоб початківці не вилітали на швидкості з підйомника, не вміючи тримати рівновагу). Тож поки я підіймалася, поруч зі мною проїжджали задоволені люди на дошці чи на лижах як вгору, так і вниз. Дехто встигав зробити по два спуски з гори, поки я йшла нагору. Розжалобити інструктора не виходило.

І от, я на горі. «Швидкість, відчуття польоту, адреналін» – приблизно так описують свої відчуття сноубордисти. Зрозуміло, я в перший раз нічого подібного не відчула. Та й яка тут може бути швидкість та відчуття польоту, якщо стояти на сноуборді у мене виходить краще, ніж їхати, а при вигляді вершини схилу починає нудити?! І, хоча спочатку мені було добре і весело, катування тільки чекали попереду.

Спочатку вчишся з’їжджати уперед перпендикулярно горі. У цей момент ти чимось схожий на праску, яка прасує схил. Потім, коли ти вже розумієш, як тримати рівновагу, і перестаєш падати обличчям у сніг, ти можеш починати спускатися уперед до кінця гірки (це називається – задній кант), і потихеньку починаєш виконувати вправи на спуск спиною назад (передній кант). На те, щоб спускатися і не падати в обох варіантах – йде приблизно дві години. У цей час твої ноги звикають до нових навантажень, що ні на що не схожі.

За свій перший раз я-таки навчилася відривати свою дупу від землі разом зі сноубордом, боляче падати на дитячому схилі, а також їхати по прямій з малеееенької гірки. Такі ось сноубордичні «ексесайзи».

Потім інструктор дав нове завдання – робити «ялинку» на борді, тобто ти спускаєшся, маневруючи і різко повертаючи. У цій вправі, я так розумію, вчишся правильно тримати стійку, гальмувати і рухатися у протилежний бік. Але, якщо на словах це все виглядає доволі невинно, протягом вправи «ялинка» ти впадеш разів з десять (якщо інструктор не страхує тебе поруч), або вилетиш у кювет.

І ось тоді, коли ти вже після другого заняття все це вмієш, тренер дає завдання навчитися перекантовуватися. Багато людей застрягає саме на цьому етапі. Перекантовка – це перенос тіла з одного боку в інший, коли ти на з’їзді рухаєшся одним боком уперед, а потім можеш змінити положення тіла на 180 градусів. Візуально перекантування виглядає як рух по траєкторії літери «С». Сноубордист починає рухатися в один бік, наприклад, ліворуч, далі змінює напрямок руху. Радість від першого контрольованого повороту я відчула не одразу, а через 15 хвилин після спроб. Хоча у багатьох на це уходить по 15 тренувань.

Як на мене, навчитися кататися на дошці складніше, ніж на лижах. Адже людина звикла рухатися уперед, і дивлячись уперед. Їзда на дошці повністю змінює твою звичну манеру управляти своїм тілом і органами почуттів. Ти рухаєшся боком, дивишся убік і вчишся бути живим продовженням дошки.

Які емоції я відчувала впродовж цієї історії? Спочатку я нічого не розуміла. Замість захвату від швидкості польоту, відчуваєш себе, як на зимових тренуваннях до спецвійськ. М’язи тіла працюють в екстреному режимі. Піднявся, закріпив дошку в снігу, закріпив «крєпи» навприсядки, з’їжджаєш, виконуючи складні вправи, відчіпляєшся, береш борд в руки і підіймаєшся знову. І так – декілька разів, поки можеш контролювати своє тіло. Адже навантаження, яке ти даєш на ноги, призводить до того, що на другу-третю годину починаєш робити помилки, і кінцівки тебе не слухаються.

Однак своє перше задоволення на дошці я відчула, коли вже втретє приїхала на гірку. У той час, як ми діставалися Сорочиного Яру, тоді це була найбільша завірюха в Полтаві. Увечері снігом завалювало все місто, люди не могли дістатися з роботи додому, але ми вирішили поїхати на схил.

Такий сніг, як перина, – мрія райдерів. Він вибачає всі помилки сноубордиста-новачка. У мене одразу вийшло злетіти з гори на максимальній швидкості, при чому в польоті навіть вдалося зробити перші віражі. Здавалося, що летиш не на снігу, а у повітрі. І вже після цього стало зрозуміло, від чого в екстремалів – ейфорія. Це краще, ніж будь яка інша зимова розвага.

Останні слова для тих, хто впродовж читання ще остаточно не передумав ставати сноубордистом!

Перш за все, запам'ятайте: сноубординг, як і будь-який спорт, погано сумісний з алкоголем, тому перш ніж перекинути ще по 100 зігріваючого «бєхера» чи «єгеря», гарненько подумайте, чи хочете Ви залишок зими провести в гіпсі, оновлюючи свої статуси в Фейсбуці одним пальчиком. Краще насолодитися прекрасним видом з гірки, куштуючи гарячий чай або глінтвейн у кафе біля схилу вже після занять. Із легкою душею, виконавши всі завдання Вашого інструктора.

Не робіть фотосесію прямо на трасі. Перша поїздка – це дуже зворушливо, але знімати нові аватарки для соціальних мереж краще осторонь від траси та кікер-трампліну, щоб не заважати іншим. Із тих самих причин не варто розсиджуватися на схилі в позі «гриба», особливо в туманну погоду. На вас легко можуть налетіти екстремали, які летять з верхньої точки схилу.

Ставайте на підйомник лише тоді, коли ви почнете контролювати дошку, а не вона вас (інструкторе, привіт!).

Як би не боліли м’язи, і навіть якщо не виходить, ніколи не жалійтеся і не зліться! Сприймайте все позитивно, навіть власну незграбність. Емоції на схилі – загострені, то ж Ви самі створюєте собі відповідний настрій! У моєму випадку настрій був завжди на грані захоплення та істерики. Утім, перше перемагало! До речі, мій характер та спортивний азарт допоміг перемогти всі нерви і муки перших разів, а інструктор перепитав, чи дійсно я ніколи до цього не стояла на дошці.)

І як неочікувано виявилося, більшість з моїх друзів, що люблять активний відпочинок, вже досвідчені сноубордисти. Ба більше – катають по декілька років. Для мене – це підтвердження того, що якщо чомусь хочеться навчитися, ніколи не треба себе зупиняти!

Наостанок скажу лише, що наразі я повністю задоволена сноубордингом і не збираюся змінювати свій вибір (принаймні найближчим часом). Сподіваюся, що ця публікація хоч трішки прояснила Вам ситуацію. Маю надію пересіктися якось на схилі. Успіхів!

Графіка, обкладинка Марини Зевако.

Фото Дениса Будакова.