Пилип Капельгородський – полтавець, який став найлютішим ворогом компартії й радянської влади

ЗМІСТ розповідає про письменника і редактора Пилипа Капельгородського, який сам обрав бути полтавцем. Він став тим, кого радянська влада називала своїм лютим ворогом і засудила до страти. Саме Капельгородський  був українцем по духу, але інтернаціоналістом за поглядами.

Як пише «Український інтерес», Пилип Капельгородський народився 14 листопада 1882 року на Сумщині. Одразу він навчався у земській школі,  а невдовзі, за сприяння священника Василя Флоренського, розпочав навчання у духовному училищі. Про навчання у бурсі Капельгородський згадував, що «був найменший у всій школі та, мабуть, наймиршавіший». Навчання тривало недовго – через те, що духовному училищі панувала атмосфера придушення будь-якого прояву свободи. У 1897 році його відсторонили від навчання і видали свідоцтво, де було вказано, що дисципліни хлопець знає на відмінно, а ось з дисципліною має проблеми. Згодом, саме завдяки публікаціям Пилипа Капельгородського стало відомо як в училищі поводяться з учнями і яка гнітюча там атмосфера.

Уже після цього, за сприяння батьків, Капельгородський вступить до Полтавської духовної семінарії, де він познайомиться із Симоном Петлюрою. Хоч він і був старший за Капельгородського на 3 роки, все ж сам підійшов та запропоновував «гуртувати кращих товаришів і будити національну свідомість». Згодом, Петлюра залучить Капельгородського до участі в Революційній Українській партії. Водночас, семінарист організував випуск = журналу «Світанок». Уже через чимало років повість «Записки семінариста» принесуть йому визнання.

У 1902 році невгамовний Пилип Капельгородський взяв участь у «семінарському бунті» вимагаючи введення до навчальних програм українознавства. Також без семінариста не обійшлися селянські заворушення на Полтавщині. Зрозумівши, що уникнути покарання за заколотництво бунту точно не вдасться, Капельгородський прохає про звільнення і тікає на Кубань. Там він стане учителем і бере участь у революційно-визвольній боротьбі. За це він опиниться в армавірській в’язниці.

Згодом Пилип Капельгородський  приїде на Північний Кавказ, і працюватиме у газеті «Терек». Основну роботу поєднував зі збиранням етнографічних та історичних відомостей про етнічне населення цього краю.       

Як пише «Український інтерес», причиною цього стало те, що на зламі XIX-XX століть на Кавказі загострилося протистояння між терськими козаками та горцями-кочівниками. Пилип Капельгородський намагався вивчити конфлікт. Зібраний матеріал став основою для доповіді, на редакційній вечірці літературно-наукового журналу «Російське багатство». Саме після цього Капельгородського запросив на зустріч голова Ради міністрів Російської імперії Петро Столипін.

Тоді Капельгородському запропонували стати начальником дільниці в Караногаї для проведення реформ. І він не відмовився – на час перебування на посаді колишній семінарист викрив багатьох хабарників та розкрадачів державних коштів. Він очолив процес буріння артезіанських колодязів, будування громадських споруд, провів шкільну реформу тощо.

Як йдеться на сайті Бориса Тристанова, до України він повернеться тільки у 1918 році – після революції.  Він одразу ж проявив себе прихильником українізації. І власне за це його заарештували. Далі Капельгородський втік з-під варти, переховувався у Прилуках і продовжував підтримувати Директорію Української Народної Республіки.

Невдовзі йому судилося повернутися на Полтавщину, в Лубни. Там він був редактором місцевих газет «Вісті ревкому», «Червона Лубенщина», «Більшовик Лубенщини». Як сатирик і публіцист, надрукував більш як півтори тисячі фейлетонів, віршів, гуморесок, статей.. За його діяльність, його знову заарештували, зокрема, за участь у «націоналістичній повстанській організації». Та цього разу теж не надовго.

Пилип Капельгородський переїжджає до Полтави, де проведе решту життя. У 1938 році його  звинуватили в приналежності до «підпільної націоналістичної контрреволюційної військово-повстанської організації, головне завдання якої – підготовка збройного повстання з метою повалення Радянської влади та відновлення капіталістичного ладу в Україні».

Уже тут все було серйозно, адже згадали навіть попередні арешти.  5 квітня 1938 року Пилипа Капельгородського засудили до розстрілу «як найлютішого ворога компартії й радянської влади». Уже 23 червня українського письменника, публіциста і патріота розстріляло НКВС в Полтавській області.

Михайло Стельмах напише про нього, як про одного з кращих прозаїків українського красного письменства, чиї твори пам’ятатимуть цілі покоління. До української історії, полтавець Капельгородський увійшов як неординарний і самобутній письменник, літописець подій XX століття й жертва більшовицького режиму.