Понад 20 років на службі Україні. На Полтавщині вшанували полеглого майора
Фото – Володимир Поляков
Життя нацгвардійця Ігоря Пугача забрав ворожий артобстріл на Харківщині у 2022 році. Через майже два роки після його загибелі на фасаді будинку, де з дитинства жив захисник, відкрили меморіальну дошку.
Про це повідомив голова Координаційного центру об'єднань ветеранів АТО та дядько полеглого Ігоря Пугача Володимир Поляков. Пам’ять захисника вшанували у Кременчуці 25 березня.
Бойовий шлях Ігоря Пугача
Воїн народився 13 грудня 1979 року в Кременчуці, а середню школу закінчив у селі Пришиб. Після строкової служби вирішив пов’язати своє життя з Національною гвардією України і з 1999 року служив у військовій частині 3059, що дислокується у Кременчуці.
Майор Пугач з позивним «Вовк» мав за плечима не одне бойове відрядження. Починаючи з 2014 року був у відрядженнях в зоні проведення АТО на сході країни по 180 діб на рік. Неписаним лозунгом Ігоря Пугача були слова: «Якщо стане вибір жити мені чи бійцям – я готовий загинути, аби тільки уціліли мої хлопці».
Наприкінці 2021 року захисник за власним бажанням перевівся до військової частини 3017 НГУ, тому з перших годин вторгнення стояв на захисті Харкова. За кілька днів, 26 лютого 2022 року, майор Пугач з бійцями затримали десантно-розвідувальну групу ворога: автомобіль, зброю, документи та самих ворогів.
«Важко було неймовірно: у березні морози на Харківщині були до 17-20 градусів, землю не вкопати, вода замерзає. А потім почало розтавати – грязюка, мокро, одяг і взуття не просихали по декілька днів. Друзі Ігоря згадують, що він, незважаючи на погодні та фронтові проблеми, завжди був спокійний, бадьорий, жартував, підтримував усіх, хто був поряд і нагадував, що ми обов’язково переможемо. Він буквально рвався у бій з окупантами», – згадує про воїна його дружина Олена Пугач.
27 червня 2022 року сталася трагедія в торговому центрі «Амстор» у рідному місті майора Пугача Кременчуці. За словами дружини, воїн сприйняв це, як свою особисту справу й сказав, що піде на завдання з черговою групою.
Його намагалися відмовити: «Ти щойно повернувся, відпочинь, це ж не остання робота, встигнеш». На що нацгвардієць відповідав:
«Ти не розумієш? Я повинен відплатити їм за "Амстор". Там в обідню перерву могла бути моя дружина. Туди могла після репетиції у Палаці культури забігти з подружками моя донька. Це зовсім поряд з автовокзалом – туди могла приїхати моя мати! А я їм казав, щоб не боялися… І потім – я знаю тут всі стежки і проходи, вивчив їхні повадки, я потрібен»
Наступного дня підрозділ, очолюваний майором Пугачем, виконував розвідку боєм біля села Дементіївка на Харківщині. В ході сутички його бійці знищили близько взводу живої сили противника, танк, три БМП і два бронетранспортери. Вже потім з’ясувалося, що, окрім кадирівців, проти нацгвардійців там діяли підрозділи морської піхоти 200-ї спеціальної бригади рф.
Вороги відійшли, але відповіли артилерійським обстрілом. Декілька ворожих снарядів влучили прямо у місце розташування групи нацгвардійців, забравши життя декількох захисників. Ігор Пугач отримав тяжку вибухову травму, несумісну з життям, від якої помер на місці.
«Двоє його дітей залишилися сиротами. Найбільша дорогоцінність його сина – татків кашкет, донька пішла отримувати атестат про закінчення школи у татовій білій парадній сорочці, хоч вона їй завелика. Ось так батько побував на її першому дорослому святі», – згадує Олега Пугач.
У серпні 2022 року захисника нагородили орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а згодом вшанували пам’ять встановлення меморіальної дошки у Кременчуці.
Вічна пам’ять герою.