Пряники «панянки» планують включити до переліку культурної спадщини Полтавщини
Фото – «Котелевський коржик»
На Різдвяні свята в селищі Котельва випікають обрядове печиво «панянки». Нині випічку хочуть визнати елементом культурної спадщини Полтавщини, а згодом – України загалом.
Про це повідомили у Полтавській ОВА 20 грудня.
«Панянки» – це один із різновидів української святкової випічки, яку готували на Котелевщині напередодні різдвяно-новорічних свят. Особливістю цієї випічки є характерне оздоблення.
Більшість виробів фарбували у рожевий колір, а вже зверху тонкими візерунками через паперові ріжечки наносили глазур – білу, жовту та синю. Традиція виготовлення «панянок» простежується з 18 століття.
Ці солодощі є важливим елементом ритуалів зимових свят у Котелевській громаді. Зокрема, на Святвечір ними обдаровували «вечірників» хрещені батьки, а на Різдво господарі пригощали колядників. Дівчатам дарували «панянок», хлопцям – «коників».
Під час зустрічі котелевці поділилися історіями про традиції обрядової випічки у своїх родинах. Вони продемонстрували унікальні артефакти: форми для випікання «панянок» кінця 19 – початку 20 століття та щоденник 1953 року мешканки Котельви, в якому описані звичаї дарування дітям «панянок» під час Різдвяних свят.
Тепер елемент «Народна традиція випікання різдвяної обрядової випічки «панянки» на Котелевщині» планують включити до обласного переліку НКС з подальшим просуванням до Національного переліку НКС України.
Історія майстрині з Полтавщини, яка готує автентичне печиво
Майстриня Оксана Дорошенко з Котельви має власний бренд автентичного печива «Котелевський коржик». На створення коржика майстриню надихнуло традиційне обрядове печиво її краю – панянки.
«Пекли панянки з того що було: борошно, цукор, вода і амоній. Амоній – це розпушувач. Тобто вони взагалі були простенькі і тільки того що солодкі. Печиво випікали у формі дівчаток, тобто таких паняночок, коників і півників. Іноді ще у формі пташечок маленьких».
У Котельві є традиція на Святвечір приносити вечерю: хрещеники хресним батькам, діти до родичів тощо. І дітям на Святвечір раніше завжди давали панянки: дівчатам – панянку, хлопцям – коника.
«Моє дитинство минало в 90-х. Я ще застала цю традицію. Ми ходили колядувати, чекали на це кожного року. Ходили до бабусь, дідусів, сусідів. Пам’ятаю, що молоді сім’ї нам то цукерки, то гроші давали. А от бабусі завжди давали оці панянки».
Зі слів майстрині, десь у 2003-2004 роках, масово з’явилися подарункові пакунки з солодощами, які почали купувати на подарунок. Таким чином панянки стали пекти рідше.
Повернення до панянок у майстрині трапилося через кілька років – після заміжжя та народження дитини. Оксана Дорошенко розповідає, що на Різдво вона вирішила разом з сестрою чоловіка приготувати традиційне печиво.
Для розпису скручувався паперовий ріжок з вощеного паперу, який вмокали у глазур і малювали. З початку розписувати панянки завитками у майстрині не вдавалося, тому вона прикрашала печиво крапками. Перші панянки розфарбовувала майстриня цілу ніч.
Оксана Дорошенко розуміла, що пекти панянки кожен день вона не зможе, бо це обрядова випічка. Тому вирішила спробувати готувати пряники.
«Якось я з самого початку не хотіла йти в загальний потік майстрів і готувати на замовлення ці імбирні пряники по типу Міккі Маус, love story тощо. [...] Мене прямо притягували оці всі автентичні символи та українська традиційна символіка».
На Великдень майстриня вирішила спекти не паски, а коржики у формі писанок. Після зробила коржики у формі котиків і потім справа почала розвиватися.