«Тепер маю ще одну мету – поширювати українську культуру на весь світ». Власниця бренду одягу з Полтави про те, як віднайти сили творити в умовах війни

Власниця бренду розповіла, як вона попри всі виклики воєнного стану змогла швидко перебудувати бізнес та створити нову колекцію. А ще – як війна подарувала їй нову велику мету.

Здавалося, що життя зупинилося

До повномасштабної війни я довго працювала у громадському секторі. Перед звільненням була виконавчою директоркою в екологічній компанії, й ця робота мені дуже подобалась. Однак все життя я дуже хотіла створювати щось своє, робити креативні речі. Мріяла, що колись започаткую свій бренд одягу.

Влітку 2021 року я нарешті набралась рішучості та почала здійснювати свою мрію. Саме тоді я дізналась про проєкт «Крила» – неймовірне середовище, де навчають жінок професійній реалізації.

Саме проєкт мені нарешті допоміг прийняти рішення звільнитися та почати свою власну маленьку справу. Я отримала багато знань, яких мені на той час бракувало. Наприклад, створення бізнес-плану, стратегії, цифри та прорахунки. Також я отримала фінансування від проєкту «Крила», що дозволило мені частково покрити витрати на створення колекції. Тож я дуже рада, що саме тоді дізналася проєкт й не побоялася перетворити свою нездійсненну, здавалося б, мрію в реалізовану справу.

Уже під час навчання разом із партнеркою ми почали робити бренд одягу Symbio. Це проєкт-колаборація з продажу якісного, повсякденного одягу, а також платформа для підтримки соціальних ідей України – 7% з вартості продукції ми передавали на реалізацію соціальних та екологічних ініціатив.

Ми виготовляємо футболки та худі з принтами. У нашому одязі люди ходили в гори, святкували дні народження з рідними, подорожували, дарували коханим, подругам та мамам.

Однак у лютому 2022 року почалась повномасштабна війна. Наша робота та звичне життя призупинилися. Моя партнерка виїхала за кордон, а мені емоційно було дуже важко що-небудь робити.

Наші худі дівчата складали у тривожні валізки

Перший місяць війни я зовсім не думала про бізнес, пошиття одягу та продажі. Тоді мені здавалося, що життя зупинилося. Мій тато – військовий, а в перші дні мій молодший брат також вступив у ЗСУ. Я своєю чергою займалася волонтерством – збирала гроші, шукала та закупляла необхідне для забезпечення їхньої бойової роти.

Десь у середині березня зрозуміла, що життя продовжується, і потрібно повертатися до своєї справи. Тож потім почала це все об'єднувати. Взяла себе в руки й зрозуміла, що потрібно робити те, що подобається, в будь-яких умовах.

Так я створила нову колекцію, присвячену Україні, з відомими цитатами українських класиків. Раніше я працювала разом із партнеркою, однак після війни все лягло на мої плечі. Це було непросто, адже багато процесів потрібно було освоювати самостійно. Однак у мене вийшло.

Зараз робота допомагає мені відволікатися від поганих новин та тривоги. Спершу було дуже багато сумнівів. Не знала, що чекає завтра, не розуміла, чи варто починати й чи встигну щось зробити взагалі.

Багато негативних думок залишається й досі. Наприклад, коли згадую про людей, котрі живуть в страшних умовах і ризикують життям. Багато питань виникає до себе – як створювати ілюстрації для одягу, як жити нормальним життям, поки інші страждають.

Однак я знаходжу щоразу мотивацію не здаватись. Дуже мотивувало на початку те, що після початку повномасштабної війни наші клієнтки писали нам багато відгуків. Наприклад, що вони сиділи в підвалах у наших худі, брали їх з собою у тривожні валізки, виїжджали в них за кордон. І всі писали, що наш одяг рятував від холоду, і в ньому було дуже комфортно.

Такий зворотний зв'язок давав сили мене не опускати руки й працювати далі. Зараз ми продовжуємо шити. Але тепер у нас є значно більший вибір кольорів, принтів та градації розмірів. Частину з прибутку ми передаємо на допомогу ЗСУ та іноді передаємо частину асортименту на благодійні ярмарки.

Робота – як спосіб відволіктись від тривожної реальності

Від такого тривожного життя з війною, несправедливістю та жорстокістю, переходжу у маленький світ нашого бренду, де почуваюся безпечно. Придумую нові ілюстрації, комунікую з підрядниками, їжджу на виробництво, відправляю замовлення. Так я знайшла спосіб допомагати собі триматися.

Точно знаю, коли ми переможемо, то захочемо одягнути українське і про Україну. І я над цим працюю, аби якомога більше людей могли це зробити. Війна подарувала мені ще одну ціль – поширювати українську культуру на весь світ. Із настанням війни ми почали відправляти наш одяг за кордон. У нас вже були замовлення з Європи та США.

Дуже цінуємо кожного клієнта, але зараз найбільше тішать замовлення зі звільнених українських містечок. Це говорить про те, що життя продовжується, і наш одяг актуальний навіть у часи війни.

Попри війну та всі труднощі, які зʼявилися в нашому житті зараз, мені дуже подобається розвивати свою справу в Україні. Я дуже хочу створювати ілюстрації українською мовою. Зараз навіть почала працювати над створенням сайту.

Дуже радію, коли наш одяг потрапляє в підбірки рекомендацій від фешн-видань чи блогерів. Радію, що маю можливість сплачувати податки й працювати. Хоча наші можливості зараз дуже обмежені, але ми стараємося допомагати й підтримувати нашу армію, бо зараз це найважливіше.

Мені дуже хочеться, аби про Україну знали й чули в усьому світі. І навіть завдяки своєму одягу я можу це робити. Бачу в цьому свою місію, а завдяки творчості втілюю в реальність.

Стаття підготовлена у рамках проєкту Крила, який підтримує жінок у працевлаштуванні чи відкритті власної справи. Проєкт впроваджується за підтримки Уряду Канади організацією Пакт. Інформація, що представлена у статті, не обов’язково відображає погляди Уряду Канади.