У полтавських комунальників залишилося менше місяця на встановлення загальнобудинкових лічильників на воду

Прийняття закону мало на меті привести ринок надання житлово-комунальних послуг в Україні у цивілізований стан, сприяти енергозбереженню та енергетичній незалежності нашої держави. Але за майже два роки з часу оприлюднення цього закону навколо нього з’явилося чимало домислів.

Пропонуємо разом розібратися, для чого був прийнятий цей Закон, що він насправді передбачає і чому не варто вірити чуткам.

Нині Україна, на жаль, має низький рівень енергоефективності, через що країна втрачає майже 100 млн грн на день. Причина цієї неефективності, у випадку води, криється у старих зіпсованих трубах, які часто протікають, а тому спричиняють великі втрати.

Саме тому протягом останніх років у нашій країні багато уваги приділяється економії ресурсів. Але економити ресурси можна тільки тоді, коли ведеться повний облік їх споживання. З цією метою і було вирішено обладнати вітчизняні будинки лічильниками.

Як результат, у 2017 році Верховна Рада депутати підтримали законопроект «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», який не один рік «гуляв» по кабінетах.

Треба зазначити, що про необхідність його прийняття казали не тільки автори самого законопроекту, але й вітчизняні експерти, міжнародні організації та громадськість (наприклад, найбільша в Україні коаліція громадських організацій «РПР»).

Але як у Верховній Раді були ті, хто виступив проти, так і в звичайному житті нововведення отримало чимало противників. Але що ж їм не сподобалося? 

Насправді у випадку багатоквартирних будинків Закон і надалі передбачає, що кожен платить за своє помешкання.

Стаття 4 і п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачають, за загальним правилом, що всі приміщення у багатоквартирному будинку повинні бути обладнані «квартирними лічильниками». Врахування їхніх показань є обов’язковим при розрахунках за спожиті послуги.

Чому обрали такий підхід? Досі власники квартир розраховувалися за комунальні послуги за показаннями квартирних засобів обліку і мало турбувалися про стан свого спільного майна за межами квартири. Втрати води і теплової енергії в будинку «по дорозі» до квартири фактично лягали на плечі постачальних організацій.

А тим часом внутрішньобудинкові мережі, а так само і огороджувальні конструкції будівлі, є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку – власників квартир і нежитлових приміщень у ньому.

Тепло- і водопостачальні підприємства не можуть (і не мають повноважень) ремонтувати зіпсовані труби в підвалах, щоби з них не «тікала» вода, чи утеплювати стіни будинку, щоби зберегти тепло; це – відповідальність співвласників багатоквартирного будинку.

Відтепер законодавчо встановлено принцип, що об’єм теплової енергії та води, зафіксований «на вході» в будинок, повинен бути оплачений споживачами у такому будинку.

Отже, за сусіда платити не доведеться, але за порядком у будинку слідкувати треба, як і раніше.

Насправді, закон покладає на оператора обов’язок ініціювати встановлення будинкового вузла обліку, причому «за замовчуванням» згода співвласників презумується, і збирати збори потреби немає.

Зауважимо, що ті оператори, які вже нині звертаються до ОСББ із листами щодо встановлення вузлів обліку, дещо випереджають події. Адже закон вимагає, щоб оператор зовнішніх інженерних мереж повідомив власників (співвласників) будівлі (а не ОСББ) про намір встановити вузол комерційного обліку в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А такий порядок наразі не затверджений.

Насправді, спершу від обсягу споживання, визначеного будинковим лічильником, будуть відніматися обсяги, витрачені на загальнобудинкові потреби (наприклад, опалення місць загального користування для теплової енергії або полив газонів для водопостачання). Далі решта розподіляється між споживачами пропорційно до показань їхніх квартирних вузлів обліку.

Якщо частина приміщень вузлами обліку не обладнана, то ті, хто має квартирні лічильники, платитимуть лише за ними, а залишок решти між показаннями будинкового і сумою показань квартирних лічильників розподіляється між усіма «безобліковими» споживачами.

Насправді, якщо говорити про багатоквартирні будинки, то закон виділяє два види лічильників - загальнобудинкові та квартирні.

Вузол комерційного обліку слугує для вимірювання обсягу всієї теплової енергії / води, спожитої у будівлі. Тобто, саме за показаннями його приладів обліку визначатиметься, скільки всього теплової енергії чи води спожили всі споживачі в будівлі.

Цей обсяг необхідно «розподілити» між споживачами в будинку – тобто, визначити, хто скільки послуг спожив і скільки повинен за них заплатити. Саме для цього і використовуватимуться квартирні лічильники.

Приклад

Для кращого розуміння розглянемо ситуацію на прикладі обліку води. Слід розуміти, що точність вимірювання квартирного лічильника води зазвичай нижча, ніж у будинкового. Тому закон передбачає такий базовий принцип розподілу: обсяг, визначений за допомогою загальнобудинкового вузла, розподілятиметься між споживачами пропорційно до показань квартирних лічильників. Саме тому квартирні лічильники і названі в законі «розподільними».

Зауважимо, що закон містить докладніші вказівки щодо розподілу показань вузла комерційного обліку для різних ситуацій, які можуть мати місце на практиці, враховуючи витрати води на загальнобудинкові потреби, випадки несанкціонованого втручання в систему тощо.

Завдяки такому підходу знімається проблема «різниці в показаннях» (різниця між сумою показань квартирних лічильників і показаннями будинкового унаслідок різного класу точності), а також проблема втрат внаслідок витоків води з внутрішньобудинкових мереж через їх незадовільний стан (утримання внутрішньобудинкових мереж є відповідальністю співвласників багатоквартирного будинку).

Отже, закон і надалі передбачає використання показань квартирних лічильників при розрахунках за комунальні послуги.

Така додаткова графа в платіжці дійсно повинна з’явитися. Однак це той випадок, коли додаткова графа не означає додаткової плати.

Уже сьогодні більшість виконавців комунальних послуг заклали в тарифи на свої послуги витрати на встановлення та повірку вузлів обліку. Закон передбачає, що такі витрати не повинні включатися до складу тарифу на комунальну послугу. Таким чином, мешканці будинків, що встановили загальнобудинкові лічильники своїм коштом, не будуть платити за їх встановлення в інших будинках через інвестиційну складову тарифу, яка рівномірно нараховувалася на всіх споживачів.

Такий підхід, як очікується, сприятиме більш прозорому фінансуванню встановлення, повірки і заміни вузлів обліку. Окремо слід звернути увагу на те, що перед встановленням загальнобудинкового лічильника оператор мережі повинен узгодити модель та її вартість із мешканцями будинку, які можуть запропонувати дешевший або кращий пристрій.

Отже, закон просто передбачає винесення в окремий платіж тих витрат, які раніше вже були «заховані» в тарифі на комунальну послугу, але не застосовувалися на практиці.

Логіка поширювачів цієї інформації така: якщо Закон передбачає розрахунки на підставі «будинкових» вузлів обліку, то відтепер і договори про надання комунальних послуг повинні укладатися лише «колективні», «на будинок в цілому», а не з кожним окремим власником квартири чи нежитлового приміщення.

Розвиваючи цю логіку далі, деякі підприємства вже поспішили звернутися, зокрема, до ОСББ з вимогою/пропозицією укласти «колективний» договір про надання комунальних послуг.

Насправді взагалі не зачіпає питань укладання, зміни чи припинення договорів про надання комунальних послуг - це просто не його сфера регулювання (нагадаємо, це – сфера регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Закон так само не містить ні вимог, ні дозволів щодо зміни або припинення раніше укладених договорів про надання комунальних послуг. Тому виконавці комунальних послуг зобов’язані й надалі виконувати їхні умови та надавати послуги згідно з раніше укладеними договорами.

У дійсності, закон передбачає абсолютно новий підхід до встановлення вузлів обліку, не «прив’язаний» до тарифу на комунальну послугу.

Стаття 3 закону передбачає, що встановлення вузла комерційного обліку (загальнобудинкового) ініціює оператор зовнішніх інженерних мереж (у більшості випадків він же є і виконавцем комунальної послуги). Оператор не менш як за два місяці зобов’язаний попередити співвласників багатоквартирного будинку про свій намір встановити вузол комерційного обліку та вартість такого вузла.

Якщо співвласники не хочуть встановлювати такий вузол обліку самостійно, оператор встановлює його, а відповідні витрати стягує зі співвласників у відповідній конкретній будівлі у вигляді внеску за встановлення вузла комерційного обліку, який розстрочується на 5 років.

Втім, це стосується лише вузлів комерційного обліку (загальнобудинкових). Вузли розподільного обліку (квартирні) споживачі повинні встановлювати за власний рахунок.

Отже, виконавець комунальної послуги зобов’язаний ініціювати встановлення вузла комерційного обліку незалежно від того, чи були раніше відповідні витрати включені до тарифу.

У дійсності, статті 13-16 закону передбачають застосування низки фінансових санкцій до операторів зовнішніх інженерних мереж і виконавців комунальних послуг за порушення вимог закону.

Також прикінцеві та перехідні положення закону вносять зміни й доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення, якими передбачають адміністративну відповідальність за порушення закону – зокрема і для споживачів.

Таким чином, можна дійти висновку, що сумлінним платникам турбуватися нема про що.