Василь Верховинець прославив триколінний гопак на весь світ – полтавські сторінки життя

У першій половині минулого століття, в самий розквіт своєї діяльності, Василь Верховинець проживав у Полтаві, тому лишилось ще багато місць і згадок про нього у нашому місті. До того ж, його дружина акторка Євдокiя Доля (народилася в Полтаві в сім’ї диригента) була не менш визначною особистістю .

Цього року відзначають 140 років з дня народження митця, чому в Інституті національної пам'яті присвятили спеціальний інформаційно-просвітницький тур по місцях, які пов`язані з його життям.

Першим місцем, де показали зібрані особисті речі та розповіли цікаві факти життя Василя Верховинця, був музей «Музична Полтавщина», який знаходиться у Полтавському коледжі мистецтв імені Лисенка.

Тут можна знайти його рукописи, яким більше 100 років, його видання, хорові твори та особисті речі. Багато чого в музей передала дружина.

Директор музею Віктор Кучер говорить, щоб розповісти про все, що є в музеї, треба як мінімум 3-4 години. У ньому знаходиться більш як 30 тисяч експонатів, зокрема є унікальні музичні інструменти. Деяким з них вже понад 200 років.

Про Василя Верховинця розповідає, що це була дійсно надзвичайна постать:

«Це унікальна душевна людина, про що пригадують учасники його ансамблю "Жінхоранс". Так тепло вони відгукуються!.. Коли тільки організували цей ансамбль, учасники переймалися, що їх не почують, але він переконував їх у протилежному. І дійсно, цей колектив знала не лише вся Україна, а й далеко за її межами».

У 1930 році митець спільно з дружиною у Полтаві створює «Жінхоранс» – жіночий колектив театралізованого співу. Ансамбль подавав пісню, супроводжуючи її ритмічними рухами, що відтворюють певний образ, підказаний змістом твору. Це був новий оригінальний жанр театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень, танців.

Про унікальність цього колективу згадали й в наступній локації туру – у Полтавському краєзнавчому музеї імені Кричевського. Тут Василю Верховинцю присвячено частину експозиції «Розстріляне відродження». У музеї розповіли, що «Жінхоранс» можна порівняти з сучасним гуртом «Дахабраха», але тоді це було масштабніше дійство.

Старший науковий співробітник музею Наталія Кузьменко розповіла і про легендарну перемогу танцю «Триколінний гопак» за постановникою і  музикою Василя Верховинського на Першому міжнародному фестивалі народного танцю, який відбувся 1935-го у Лондоні. Тоді, за словами екскурсовода, публіка не змогла навіть досидіти до кінця і аплодуючи та підтанцьовуючи показала кому належить 1-а премія.

Як розповіла Наталія Кузьменко, саме Василя Верховинський ввів у цей початково бойовий козацький танець жіночу партію, яка ніби гармонізувала дійство.

У Полтавському краєзнавчому музеї зберігаються і такі унікальні експонати, як станній прижиттєвий портрет Василя Верховинця та його особисті рукописи.

Досі зберігся будинок, де Василь Верховинець мешкав у Полтаві з дружиною. Він знаходиться на однойменній вулиці, названій на честь митця, яка примикає до вулиці Шолом Алейхема.

Більш того, журналістам вдалося поспілкуватися з далекою родичкою Євдокії Долі, яка до останнього доглядала жінку і зараз проживає в цьому ж будинку. ЇЇ звати Діна Синиця, організатори туру навіть вручили їй коровай, як господині такої легендарної оселі.

Жінка розповідає, що Євдокія Доля лагідно називала свого чоловіка Васічкою, а сама була дуже благородною людиною і мала гарне почуття гумору. Також вона говорить, що цей будинок бачив чимало гостей і учнів подружжя, які часто ще й з радістю грали на різноманітних інструментах чи співали.

Діна Синиця розповідає, що раніше у власності дружини митця було все подвір`я, але після розстрілу Василя Верховинця, коли вона тут вже мешкала сама їй довелося розпродати частини будинку, щоб на щось жити. Всередині у невеличких кімнатах ще залишилися старовинні меблі і деякі речі знаменитої родини митців.

Пам`ятають про митця і в стінах полтавського педагогічного університету імені В. Короленка. На фасаді корпусу № 1 по вул. Остроградського № 2, де хореограф працював у 1922-1932 рр., встановили у 1966 році меморіальну дошку. А  у 1982 році встановлено нову, мідну, виготовлену методом гальванопластики. Крім того в університеті є аудиторія-музей присвячена Василю Верховинцю та його діяльності.