«Відсидітися не вийде». Військовослужбовець полтавського ТЦК розповів про свій бойовий досвід

Нині старший сержант Михайло Воскобійник продовжує службу в ТЦК і переконаний, що війна не залишає права «відсидітися». Історію воїна розповіли у Полтавському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки 9 лютого.

Після строкової служби Михайло Воскобіник працював у міліції, а у 2006 звільнився у званні майора та пішов у сферу охорони. На початку російсько-української війни, ще в 2014 році добровільно мобілізувався до лав ЗСУ. Проходив службу у зенітному ракетному підрозділі, брав участь в АТО на Маріупольському напрямку. Відслуживши рік за мобілізацією, підписав на пів року контракт.

До цивільного життя повернувся ненадовго – у 2018 році Михайло Воскобійник підписав контракт і повернувся на військову службу у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Обрав ДШВ, бо це елітні війська, які мають не лише найкращу підготовку особового складу, але й найкраще оснащення.

Отримав позивний «Дід» – бо був одним з найстарших військових у підрозділі. Спочатку був командиром відділення зв'язку взводу управління, а з 2021 року став головним сержантом саперного взводу.

Зустрів повномасштабну війну на Горлівському напрямку – на позиціях неподалік Торецька. Військовий розповідає, що у війську про плани росії знали і готувалися до повномасштабного вторгнення. Зокрема, сапери встановлювали та обслуговували мінно-вибухові загородження: проводили огляд мінних полів, перевірку справності мін, відновлювали маскування тощо.

Напередодні пізно ввечері у бригаді вже чітко знали, що вдосвіта почнеться велика війна. Перший день запам'ятався старшому сержанту інтенсивними обстрілами та емоційною напругою від новин про просування ворога.

Невдовзі надійшов наказ про висування в район Соледара, де мінували ймовірні маршрути просування ворога, а на початку березня їх перекинули на Ізюмський напрямок. Роботи, згадує Михайо Воскобійник, було багато: максимально швидко, наскільки дозволяла тактична обстановка, встановлювали та розширювали мінні загородження.

Воїн каже, що йому емоційно важко згадувати той період. Коли російські війська ішли в інтенсивний наступ, воїни 95 ОДШБ були на вістрі боїв. Хоча тоді ворог ще не застосовував у такій кількості, як зараз, FPV-дрони, але перші місяці по українських підрозділах працювали літаки та гелікоптери противника.

Великим шоком для старшого сержанта були воєнні злочини росії, коли ракетами та КАБами влучали в цивільні об'єкти – житлові будинки та лікарню, внаслідок чого загинуло більше сотні людей, ще більше – отримали поранення.

Інтенсивність бойових дій тоді не давала можливості мати навіть відпочинок, не те що вихідні чи відпустки. Було багато роботи на Ізюмському напрямку, а коли у вересні завдяки успішним контрнаступальним діям Силам оборони України вдалося витіснити росіян з Харківщини, їх інженерний підрозділ зайняв позиції в Серебрянському лісництві.

Того вечора Михайло Воскобійник і п'ятеро бійців його взводу встановлювали мінні загородження у сірій зоні на лінії розмежування на ділянці місцевості, яку використовував для пересування ворог. Ставили ТМ – протитанкові міни – коли почався прицільний мінометний вогонь.

А далі були госпіталі та лікарні у Донецькій та Дніпропетровській областях та реабілітація в Полтаві. Після декількох місяців лікування – ВЛК, яка встановила непридатність не тільки до служби в десантно-штурмових військах, а і до бойової роботи взагалі.

Старший сержант каже, що в останні місяці служби виїжджати на завдання ставало дедалі важче насамперед фізично – у 55 років організм уже не витримував таких навантажень. Водночас психологічно він почувався впевнено: до війни й служби давно адаптувався, а поруч були надійні й близькі по духу люди. 

Він згадує той період як час, коли бригада отримувала сильне поповнення з мотивованих добровольців, адже служба в ДШВ вважалася справою честі й вибором найкращих. Боєць каже, що досі сумує за тими днями та побратимами і якби дозволяло здоров’я, без вагань повернувся б до своїх у 95-ту бригаду.

Повернувшись із висновком про обмежену придатність до служби у бригаду, отримав пораду шукати тиловий підрозділ до переводу. Взяв рекомендаційний лист у ТЦК в рідних Шишаках та з липня 2023 року його перевели до Миргородського ТЦК та СП на посаду командира відділення взводу охорони.

Переважно, в його обов'язках – організаційні питання, робота з особовим складом, призначення чергових тощо. Доводилося брати участь і в заходах оповіщення. 

Старший сержант за сумлінну службу, стійкість, вірність бойовому братерству та відданість захисту України відзначений почесним нагрудним знаком «За сумлінну службу», має медаль «За оборону міста Торецьк», також отримав відзнаку від командування 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.