«Я не розумію чоловіків, які ховаються». Рекрутер ТЦК на Полтавщині про бойовий досвід
Олег Семко. Фото: тікток військового
Олег Семко – інструктор відділення рекрутингу та комплектування П’ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП. Він звільнився з роботи за кордоном та повернувся в Україну, щоб стати на захист країни. Чоловік пройшов фронтові бої, а наразі займається рекрутингом в Полтаві.
Про мотивацію воїна повернутися до рідної країни, важкі бої на фронті та службу після поранення розповідаємо в матеріалі. Історією Олега Семка поділилися у фейсбуці Полтавського обласного ТЦК та СП.
Повернутися до України чоловіка спонукало розуміння, що його допомога та військовий досвід, отриманий у 2014-2015 роках у лавах 1-ї танкової бригади, потрібні у захисті країни.
У березні 2014-го чоловік пішов добровольцем, покинувши цивільну роботу в Полтаві. Відслуживши рік, демобілізувався та занурився у роботу, щоб забезпечити дружину, двох доньок та сина, які чекали вдома.
Ранок 24 лютого та повернення в Україну
У 2022-му Олег Семко працював за кордоном – у Будапешті. На заводах Samsung монтував систему пожежної безпеки. Офіційно працював, платив податки та збирався оформити посвідку на проживання в країні.
Ранок 24 лютого змінив плани чоловіка. Він, дізнавшись новини, зателефонував директору і повідомив про звільнення, щоб повернутися в Україну:
«Мене ніхто не зрозумів, хоч у нас було чоловіків 30 з України. Були хлопці із Сум, які вже знали, що танки під Сумами. Вони не знали, чим зможуть допомогти рідним, якщо повернуться. А я – знав».
У 2022 році Олег Семко декілька діб їхав до України. До Полтави приїхав уже вночі, переночував у знайомого. Ранком вирушив додому поблизу Диканьки.
Чоловік знав, що тривожна валізка була зібрана ще з 2015 року: форма, берці, броня, шолом, аптечки. Приїхав додому, посидів годину з родиною і поїхав мобілізовуватися:
«Дружина плакала. Ну а що? Вона знає, що я такий і по-іншому не міг вчинити б. Поїхав на Полтаву одразу – це вже було 27 лютого, тоді бригади сформували і резерв був дуже великий. Але я достоявся, мені запропонували вступити у 13-й стрілецький батальйон і я погодився. За пів години по тому батальйон сформували», – згадує головний сержант.
Бойовий шлях Олега Семка
Перший виїзд підрозділу був 1 липня на Харківщину, у район Богодухова. Олег Семко виконував завдання на блокпостах. У жовтні батальйон виїхав на Донеччину, в напрямку Соледара. Були в Костянтинівці та Бахмуті:
«У Бахмуті прийшов ротний і сказав, що потрібні добровольці – ті, хто заходитимуть першими на нульові позиції. У нас увесь взвод підняв руки – ми всі були вмотивовані, але зайшла інша рота. Нас перекинули в Мирноград – там навчалися тактики. Інструктори зі 110-ї бригади навчали дуже добре – тактика, медицина, штурмові дії», – згадує воїн.
В Олександрополі, неподалік Нью-Йорка, виконував бойові завдання у складі кулеметного розрахунку разом з Президентською бригадою. До ворожих позицій було метрів 800. Там чоловік побачив, як може злагоджено працювати військо:
«Якщо ставало дуже “гаряче”, завжди підтримувала наша арта, ефективно подавляючи ворожий натиск».
На початку січня підрозділ Олега зайняв позиції між Красногорівкою та Авдіївкою:
«Десь кілометрів за два від нуля нас висадили, поділили на дві групи та ми пішки тихенько зайшли у свою посадку. Ну, посадка це гучно сказано – там від дерев залишилося місиво. Це був навіть не “нуль”, а “мінус нуль” – до росіян метрів 100. Там не було бліндажів, всі були розбиті, окопи були перебиті. Тому що постійні обстріли – дрони, міномети, танки».
Полтавець та його група із шістьох воїнів трималися добу. Удосвіта отримали повідомлення, що в бік їхньої позиції рухається ворожий підрозділ. Коли аеророзвідники підняли в повітря дрон, то виявили, що ворог переважає чисельністю: три десятки росіян проти шести українських військових:
«Я був старшим на позиції. На морозі при -19 ми намагалися почистити траншеї, щоб можна було хоча б навкарачки пересуватися. Грілися в маленькій ямці по черзі – мали маленькі окопні свічечки, які не так давали тепло, як психологічну підтримку».
Воїн згадує, що «пригостили» противника щільним вогнем з автоматів, з сусідньої позиції побратим підтримував їх прицільним вогнем з гранатомета. Штурм вдалося відбити – покинувши на полі бою загиблих і поранених, ворог відступив.
«Нам, можна сказати, пощастило: поки ми там були, їхня техніка до нас не дійшла. Перед нами було дві російських бехи спалених, тож вони побоялися знову лізти», – говорить військовий.
Натомість противник взявся «розбирати» позицію з мінометів. Одного з воїнів поранили. Розуміючи, що на холоді без медичної допомоги шансів у побратима дуже мало, Олег Семко передав командуванню інформацію про потребу в терміновій евакуації та отримав наказ виходити.
Дорогою до точки евакуації група потрапила під черговий інтенсивний обстріл – не дійшовши метрів 20 до сусідньої позиції, поранення дістали усі. Захисникові уламками сильно пошкодило ноги:
«Перебило ахіллові сухожилля, міг тільки повзти. Але доповз, товариші мене витягли, відправили на евакуацію. І потім було 8 місяців постійного лікування. Мені й зараз важко ходити – так нормально все і не зрослося. Завжди в машині тримаю ціпок», – говорить воїн.
Згодом, ротний запропонував бійцеві перевестися в зенітний підрозділ:
«Але це був би тягар для хлопців – я на платформу навіть не залізу, а ще ж ящики треба тягати – в екіпажі усі взаємозамінні мають бути. Тому служив у частині, ходив у наряди».
Переведення до ТЦК
Після проходження ВЛК з висновком про непридатність до бойової роботи головний сержант Олег Семко отримав наказ про переведення на військову службу до П'ятого відділу Полтавського районного ТЦК та СП в Диканьку на посаду інструктора відділення рекрутингу та комплектування.
Серед його обов'язків – агітаційна робота серед військовозобов'язаних чоловіків щодо переваг служби за контрактом. А також інформування молоді про вступ до вищих військових навчальних закладів.
Переваги контрактної служби
За словами головного сержанта, на контракт ідуть переважно чоловіки віком 25-35 років. Серед переваг контракту Олег відзначає, що військові проходять навчання за кордоном. Також мають можливість обрати бригаду та посаду для служби. Обирають переважно за тим принципом, що йдуть в підрозділи, де вже служать друзі, родичі:
«Не так давно прийшов хлопець 20-річний і сказав, що хоче в морську піхоту. Обрав 35 бригаду. А в мене там служить зять і племінник, який теж, до речі, пішов 20-річним на початку повномасштабного вторгнення. То я зідзвонився, запропонували цьому хлопчині посаду»
Тепер хлопець закінчує БЗВП і має збирати та ремонтуватиме дрони.
«Я не розумію чоловіків, які ховаються»
«Мужики по 30-40 років – в самому розквіті, їм би воювати, а вони вдома за жіночі спідниці ховаються. Але якщо в людини немає совісті – ти ж йому своєї не додаси.
Маю надію, що наступить якийсь переломний момент у свідомості громадян і буде як у 22-му. Тоді була велика гордість за наш народ, коли стояли черги до ТЦК з людей, які пішли захищати країну.
Люди розуміли, що це потрібно, і просто піднялися й пішли. Тому що ніхто нашу землю не захистить, крім нас. У моєму взводі служив виконавчий директор дуже солідної європейської фірми, він пішов добровольцем. Таких прикладів багато – і це спростовує ворожі наративи, що в нас “тільки бідняки воюють”», – говорить Олег Семко.
